Максим Калініченко: «Рикун – футболіст унікальний. Занапастив талант. Здоровий лось, голова світла. Тримав би себе в руках – був би рівень Кака! Навіть найнезручніший пас Рик обробляв так, що м'яч прилипав до ноги».
Євген Кучеревський: «Рикуна в будиночку на базі я ледве не підстрелив. Його принесли чорного всього, в синцях, побитого. Я йому став погрожувати, хотів шандарахнути. Скільки разів виганяв його, сім’я страждає, а йому по барабану. Коли журналісти і вболівальники запитували, де він, відповідали: «Травму лікує». Прикривали, не хотіли афішувати реальне становище справ».
Олег Таран: Рикуна потрібно або продавати, або лікувати. Я б після чергової пиятики напередодні матчу дав Сашку вранці похмелитися, а ввечері випустив би на гру. І не міняв до самого кінця поєдинку.
Микола Павлов: Коли Рикун опинився в Металісті, дзвонить мені Мирон Маркевич. «Петровичу, що ти робив із Сашком, якщо він приходив п’яний?” – «Мироне, у мене Рикун ніколи не приходив на тренування п’яним”. Він міг після гри поїхати кудись у Дніпропетровськ бухати, але на роботу прибував нормальний.
Був ще в мене такий Котюк. На зборах у Туреччині він хильнув пивка, а я про це дізнався. Запросив їх удвох із Рикуном до себе на шостий поверх. І коли вони переступили поріг, найпростішим виходом для них було викинутись із балкона. Але я не дозволив їм цього зробити.
Тож кажу Маркевичу: «Якщо у вас вже завтра гра, а ви не знаєте, що з ним робити, я вам нічого радити не буду. Це повна вседозволеність!» Талант Рикуна дозволяв йому в оточенні таких футболістів, які були в Металісті, грати до ста років. А ось у мене Саші належало проявляти всі свої найкращі якості.
Мирон Маркевич: Звісно, він міг клеїти дурня на тренуванні, але в грі був неперевершеним. Такі гравці рідко родяться.
Олександр Ярославський: Це талант. Але є особливості. Якби не було особливостей – був би Зіданом.
Марко Девич: Рикуна поставив би на перше місце. Довго грав з ним, симпатизую йому. Так, всі знають його слабку сторону. Шкода, що Саша не зміг зробити більше. Але це величезний талант.
Рикун бачив гру, були такі моменти, коли він віддавав передачу, а гравці не розуміли, чому він прийняв таке рішення. Рикун міг передбачити ситуацію на полі, думав наперед. Порівняв би його з Зіданом – «десятка», великий, вмів працювати з м'ячем. Навіть якщо у самого хороша позиція – він зробить ще краще, віддавши на партнера.
Жажа Коелью: Рикун не знав англійської, а я – російської. Однак ми були надзвичайними друзями. Рикун на футбольному полі просто казав Едмару, щоб той передав мені: не варто хвилюватися. Головне – чекати пасу від нього.
За це я дарував Олександру подарунки. Одного разу – Pepsi, іншого – привіз із Бразилії пиво. Він любив, коли я щось привозив зі своєї країни. Дав мені, пам'ятаю, прізвисько «Брама».
В’ячеслав Хруслов: Мушу сказати, що талановитіших за Сашка футболістів я в Україні майже не бачив. Можливо, Шевченко, Коноплянка, Ярмоленко. Все. Вперше побачив Рикуна зблизька під час літніх зборів у Трускавці, куди ми постійно їздили в перші роки роботи Маркевича з Металістом. На першому тренуванні відпрацьовували контроль м’яча на півполя. Рикун отримав м’яч, подивився і не дивлячись, віддав м’яч метрів на 40 точно в ноги. «Ти бачив?» – розвівши руками, сказав Мирон Богданович.
Сергій Назаренко: У цієї людини можна і потрібно було вчитися. Грати поруч із Рикуном – дуже приємно. Це надзвичайно сильний футболіст. Те, що порушував режим, звичайно, траплялося. Але завжди був на тренуванні. І якщо виходив на поле, то демонстрував такий футбол, що вже ніхто й не згадував про те, що було до цього.
Євген Гресь: Розповідати про нього можна годинами, але мені найбільше запам'яталося перше з ним знайомство. Я знав, що він приїхав в команду і почав приводити себе у форму. Мчав на базу з певною часткою хвилювання – розумів, що зустрінуся з геніальним півзахисником, який не до кінця розкрив талант. Приїхав – і відразу зустрів Сергія Дірявку.
«Рятуй, Жека, – сказав Георгійович. – Ти любиш бігати – ось і біжи з Рикуном, а то я вже не витримую».
Стартували ми досить енергійно, хвилин п'ять навіть поговорили, а потім у мене збилося дихання. Далі йшли по дистанції мовчки, на одному рівні. Пробігли одне коло, десь 25 хвилин, і Рик говорить: «Скажеш Дірявці, що пробігли два». Як я міг не послухати легенду, тим паче, що більше я б не витримав – стало б соромно.
Рикун так і не зізнався, чи правда, що одного разу він сильно образив Олега Блохіна, коли той підійшов до нього на 90-й хвилині і сказав: «Виходь на заміну». Кажуть, що Рикун відповів: «Сам виходь». У збірну, зрозуміло, після цього він не приїжджав.
В’ячеслав Хруслов: Звісно, Сашко пив і пив багато. Пізніше знахабнів настільки, що приходив на тренування п’яним і Маркевич його виганяв. Але через два дні граємо. Сашко виходить в основі, віддає Жажі Коелью ідеальну передачу. Що ти після цього говоритимеш?
Ігор Шуховцев: Він міг дозволити собі зайвого, але завжди виходив і свої дві гольові передачі віддавав. Якби потрапив до Європи, то став би найкращим плеймейкером Старого світу. Якби не пив? У кожного різний характер. Може, випивка допомагала йому грати у футбол, розслабляла.
Антон Слєпаков: Таких персонажів, як Рикун, шкода більше, ніж Мілевського. Артем приїжджав на тачці із відкритим дахом, поруч сиділи дівчата. Натомість Олександр випивав втиху, у бідненькому одязі, біля першого-ліпшого пивного кіоска. Нереалізованість – це дуже велика біда, як у футболі, так і в музиці чи будь-якій іншій сфері.
Можна поставити запитання по-іншому: чи потрібні команді такі гравці, чи не підривають вони її репутацію, бойовий дух? Я, на жаль, не знаю, якою була атмосфера всередині Динамо і Дніпра, коли там виступали Рикун і Мілевський.
Микола Павлов: Коли він приїхав до мене в Полтаву, я його спочатку не впізнав. Але за два тижні роботи Рикун скинув одразу 8 кілограмів.
З Рикуном, до речі, зідзвонюємося досі. Він сильно змінився – з другої ночі до п’ятої ранку вже не наярює. Знає, що о 10 вечора я лягаю спати (Усміхається). Плюс – почав вести більш здоровий спосіб життя.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
