— Був психологічно готовий до прощання. Життя триває...
— Як вам приготування від вболівальників київського «Динамо»?
— Хотілося б ще раз подякувати справжнім вболівальникам «Динамо», які протягом всіх 15 років підтримували клуб, навіть у найскладніші часи, і ніколи не відверталися. Справжнім вболівальникам хочеться сказати: «Дякую». Перемоги прийдуть. Сьогоднішня перемога ще раз довела, що в нас є команда і в наступному сезоні я чекаю від неї тільки перемоги.
— Буффон, прощаючись із «Ювентусом», говорив, що в нього «чорно-біла» кров. Яка кров у Вас?
— Видно ж, що «біло-синя»... «Біло-синій» - найсильніший! Що тут сказати.
— Яке відношення у вас із клубом?
— Це як сім'я. Сьогодні було таке відчуття, що ніби тільки що заїхав у свій номер на базі.15 років пройшло і нічого не змінилося. На щастя, чи на жаль пройшли 15 років. Ще раз скажу, що життя триває. Буду собі шукати іншу роль або спробую ще в футбол пограти.
— Як ви себе почуваєте зараз? Готові грати?
— Потрібно готуватися, якщо продовжувати грати далі. Ще є час готуватися, подумати, зважити все, щоб прийняти рішення, про яке не буду шкодувати.
— Ким бачите себе в майбутньому?
— День ще не закінчився. Я поки що футболіст. Зараз піду в роздягальню до хлопців.
— Буде банкет сьогодні в «Динамо»?
— Так, є така традиція із минулого року. Команда збереться. На жаль, трофеїв немає, але потрібно зібратися на наступний рік, щоб якомога більше трофеїв здобути та покінчити із цією гегемонією.
— Кому передали знамена традицій?
— В нас зібралася хороша команда, згуртована молодь. Вони розберуться. Як сказав президент, якщо вони гратимуть із такою віддачею, як сьогодні, то чемпіонство можна буде святкувати достроково.
— Як треба ставитися до футболу, щоб з маленького міста досягнути таких висот?
— Була цілеспрямованість. Не зупинявся перед складнощами і з усіх ситуацій намагався витиснути максимум. Без везіння теж не обійшлося. Я дуже радий, що вдалося пройти такий життєвий шлях в такому великому клубі.
— Який матч за «Динамо» найбільше запам'ятався?
— Їх дуже багато, всі запам'ятовувалися, окрім програних.
— Ви ніколи не боялися брати на себе пробиття пенальті. В матчах «Шахтарем», за збірну...
— Напевно, була впевненість, що все буде добре. У матчі із швейцарцями був гандикап, Саша не пропускав, і все було в наших руках.
— Звідки пішла ця історія з «Олегом Анатолійовичем»?
— На відпочинку почали називати один одного на ім'я та по-батькові. Так воно прижилося. Ще 30-ти не було, але вже Олег Анатолійович називали.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
