Що потрібно «Челсі», щоб не стати «другим «Арсеналом» в АПЛ

Світовий футбол 23 Травня, 16:40 625
Що потрібно «Челсі», щоб не стати «другим «Арсеналом» в АПЛ
«Челсі» у сезоні 2017/18 здобув Кубок Англії, але не потрапив у Лігу чемпіонів на наступний рік.

Все це нагадує долю іншого лондонського гранду – Арсенала, який рік за роком витісняв себе з елітної топ-4 АПЛ. То як «сині» можуть уникнути таких аналогій?

Новий тренер

Залишити Антоніо Конте – шлях у нікуди. Італієць зміг вичавити з команди максимум, здобувши чемпіонство. А потім казка скінчилась. До 3-4-3 суперники в АПЛ підлаштувались, а для нової контівської 3-5-2 ресурсів у команді не знайшлось, або точніше вони розчарували (про це пізніше).

Тепер треба думати про мінімальну, та все ж таки перебудову. Для нових трансферів треба кликати нового тренера зі свіжим поглядом на ситуацію. Антоніо й так просидів у Челсі два роки – майже подвиг для коуча, який працює під таким тиском та... з таким керівництвом.

Проблема Челсі полягає у погляді на ситуацію. Роман Абрамович і Ко не вважають, що загнали Конте у тупик своїми трансферами. Для керівництва «синіх» тренер – це, перш за все, тренер, а не менеджер, як у тих ж Манчестер Сіті, Манчестер Юнайтед чи Ліверпулі. Тут боси вирішують, з ким доведеться мати справу Антоніо на тренуваннях та матчах. Навіть не так: тут босом буде не Гвардіола чи Клопп, а той, хто платить. А хто платить – той і вирішує кого і за скільки придбати/продати.

Тим більше, Марина Грановська, яка почала виконувати функції технічного директора, остаточно побила горшки з Конте через зимове трансферне вікно. З одного боку, як не критикувати цього функціонера хоча б за «підсилення» у вигляді Роса Барклі. Але з другого боку, на ній зараз відповідальність і за трансфери, і за величезну дитячо-юнацьку академію, і за 35 орендованих в інші клуби футболістів. Одна людина не може все це робити водночас. Тому треба шукати гідну заміну Майклу Еменало – багаторічному директору «аристократів», який пішов з клубу рік тому.

Вирішивши питання з новим технічним директором, клуб візьметься за тренера. Потрібен хтось молодий та голодний до перемог. На жаль, Томаса Тухеля вже забрав ПСЖ. Луїс Енріке? Надто дорого у сучасних реаліях Челсі. Маурісіо Почеттіно не з тих, хто без краплі сумління перекочує до головного конкурента. Можливо, Мауріціо Саррі. Але поки що залишається відомим одне – з Конте команду чекає регрес. Адже як можна вигравати трофеї, коли тебе ненавидять лідери команди... Як можна вигравати взагалі, якщо у думках ти граєш з Відалем та Лукаку, а на практиці – з Бакайоко та Моратою.

Зберегти лідерів

Стефорд Брідж, мабуть, легко задавиться слізьми, якщо згадає золоті часи «хребету Челсі» Чех-Террі-Лемпард-Дрогба. Сьогодні все трохи по-іншому. Лідери на полі та за його межами не такі легендарні, але все ж таки «роблять різницю» у головних матчах. Група лідерів сьогоднішньої команди – це Еден Азар, Вілліан, Н'Голо Канте та Тібо Куртуа. Відпустити когось з них – спровокувати ланцюгову реакцію. Згадайте, як Арсенал легко втрачав ван Персі, Насрі, Коула чи Адебайора. Саме постійна втрата лідерів зламала характер «канонірів», які не могли швидко оговтатись від таких «зрад».

Тому Челсі треба боротись за кожного свого «топа». Якщо піде Азар, то й Куртуа нагострить лижі. Якщо не буде цих двох, то й Вілліану набридне вигадувати суперкомбінації з гравцем а-ля Жиру. Всі ці гравці вже не малюки, а сформовані професіонали, які багато чого виграли. Єдине, що змусить їх піти, – відсутність амбіцій. Якщо Челсі влаштовує п'яте місце, а паралельно надзвонює Реал, то довго сумніватись не доведеться.

Азар про це й натякає клубу, коментуючи можливе продовження контракту. Мовляв, якщо не буде якісного підсилення, то й мене не буде. «Синім» пощастило, адже їхні лідери – патріоти. Той же Азар не проміняє Челсі на інший клуб АПЛ через принципи, навіть коли мова йде про грошовитий Манчестер Сіті. Гріх – не спробувати втримати такого.

Куртуа, Канте та Вілліан ще можуть і хочуть повертати Челсі на перше місце в Прем'єр-лізі. Однак чи хоче і може це робити керівництво. Фанати Арсенала почали на весь голос кричати «Венгер аут», «Кронке (власник Арсенала, – прим.) аут» саме після трансферів ван Персі-Насрі. Важко уявити, що почуємо «Абрамович аут», але англійські фанати такі: довго терпіти болючі поразки своїх клубів вони не звикли.

А ще цей престиж. Лондонці зараз входять у першу десятку всіяких рейтингів за кількістю проданих футболок, рівня популярності у світі, ціни складу футболістів та т. д. Гроші працювали на бренд клубу, а зараз навпаки. Однак вся ця статусність вимагає перемог та трансферів. І враховуючи сучасний ринок, невідомо, який з цих пунктів важливіший. Так що треба витрачати і ще раз витрачати, щоб постійно бути на рівні з Реалом, ПСЖ чи Баварією.

Для чого Мората і Бакайоко?

Альваро повинен був замінити Дієго Косту, але провалився. Тьємуе мав стати заміною Неманью Матічу, але провалився. Це були дорогі покупки, які стали усім для Челсі. Клуб не у тих фінансових кондиціях, щоб дозволяти собі невдалі трансфери. Тому ці двоє отримують ще один шанс.

Мората перестав забивати, пояснюючи це як наслідками травми, так і психологічними чинниками. За словами іспанця, він втратив впевненість у своїх силах. Можливо, така відвертість й змусила тренерський штаб збірної Іспанії проігнорувати форварда перед чемпіонатом світу. Але поки що зрозуміло, що Альваро не є бомбардиром для Англії. Тут часто треба продавлювати, витисками максимум з нічого, діяти самостійно, вигадувати щось, вміти вчасно відбирати та (у випадку Челсі) вчасно пасувати. Мората забив 15 голів у 48 матчах сезону. Для порівняння статистика Ромелу Лукаку, на трансфері якого наполягав Конте: 27 голів у 51 матчі.

Так само й Бакайоко. Футболіст, який, за версією багатьох, є головним трансферним провалом АПЛ минулого літа, приходив з Монако у статусі одного з найкращих хавбеків Франції. Але він не адаптувався. Швидкий ритм АПЛ перетворив гру Бакайоко на посміховище. Постійні обрізки, непотрібні фоли та незграбне поводження з м'ячем дають розуміння, що Тьємуе – гравець рівня Евертона чи Вест Хема, але аж ніяк не клубу Ліги чемпіонів.

Ці двоє наступний сезон, скоріш за все, продовжать грати за Челсі. І в цьому вся катастрофа нинішнього клубу. Років 5-6 тому після подібного сезону і Мората, і Бакайоко пакували б валізи. На їхнє місце клуб почав би шукати гравців ще у квітні-травні. І ніхто б не задумувався про фінансове сальто: буде воно позитивне чи негативне. Робили б так, як вигідно команді та як сказав би тренер.

І в такому ж контексті можна говорити про Денні Дрінквотера, Давіде Дзаппакосту чи Роса Барклі. Їх взяли з серйозними сумнівами, чи дотягують вони до рівня Челсі. За сезон стало очевидно, що ні. І що тепер – залишити? Чим більше у команді буде таких виконавців, тим швидше «сині» скочуватимуться до рівня «середняка». Всі ці футболісти – це аналоги арсеналівських Елнені та Колашинаца.

Для чого молодь?

А й справді, чому лише Андреас Крістенсен зміг пройти школу Челсі, всі кола оренд та заслужити місце у стартовому складі рідної команди? Чому молодий данець – це виняток з правил, де немає місця для талановитих Кенеді чи Рубена Лофтус-Чіка.

Конте дав можливість дебютувати Ітану Ампаду, Каллуму Хадсону-Одої та Дюжону Стерлінгу, але все це не було систематично. Приклад у цьому сезоні показав навіть Жозе Моурінью, який замість примхливого Погба почав ставити до цього нікому невідомого Мактоміная. Та й Гвардіола із Зінченком точно не помилився. Але від Антоніо Стемфорд Брідж подібних кроків не побачив.

Академія Челсі є однією з найефективніших у Європі. U-19 за останні чотири сезони тричі грала у фіналі Юнацької ліги УЄФА, чотири рази поспіль вигравала чемпіонат Англії. Але все б'ється об стінку головної команди, куди потрапити майже не реально. Лофтус-Чік, який останній сезон провів у Крістал Пелас на правах оренди, не переконав Конте, а в статусі гравця «орлів» заслужив виклик у збірну Англії та може поїхати на ЧС-2018. Мабуть, Рубен витратив не одну ніч на роздуми «Чому Бакайоко, а не я?».