Я завжди пропускав повз очі стандартний хейт вболівальників після невпевнених матчів «народних» українських команд – Динамо, Шахтаря чи збірної. Всі вони мають занадто велику аудиторію для того, щоб в епоху кібербулінгу та пост-правди чекати на виважені оцінки у коментарях. Мене ніколи не бомбило від розходження слів і дій українських чиновників, адже даний процес і є їх роботою. Я навіть вірю, що там є хороші люди – просто робота в них така бридка. Тим не менш, збірна Шевченка-Павелка (хто в них, в біса, головний?) зуміла зламати цю ідилію в моїй голові.
Всі причетні до нашої національної команди прекрасно почувалися б у підводному флоті, адже тільки наша збірна вміє за короткий час зануритися на саме дно й пробити його у кількох місцях, знаходячись при цьому в доброму гуморі. І ні – справа не у нічиї з Марокко. Футбол взагалі давно перестав бути справою збірної України, яка перетворилася у вигідного туроператора для чиновників ФФУ.
Хочеш зганяти на вихідні погуляти по Парижу або скуштувати швейцарського шоколаду? Без проблем: збірна України приймає запрошення албанців та вирушає на тренувальний збір у французький Евіан! За всі перельоти платить приймаюча сторона, тож чому б не вписатись? Оу, тут проблеми з полем? Ну, Зіграємо в Женеві. Албанці не домовились із Женевою? Тоді гри взагалі не буде! Або мальовнича Франція, або Женевське озеро – третього не дано.
Серйозно: що там робить наша збірна? Для кого вона там грає? Для марокканців, які освистують український гімн та вибігають на поле? Що вона робила у Марбельї? Що вона робила у Льєжі? Відколи австрійський Лінц та італійський Турин стали більш рідними за ту ж «фартову» Арену Львів? Для кого створена ця збірна? Де тут до слова «команда» можна причепити слово «національна»? Чим вона об’єднує націю? Наростаючою ненавистю до керівництва, яке везе цю команду подалі від власних вболівальників?
Звісно, кататися на запрошення інших збірних та грати по буднях у незручний для українців час – це дешево та просто, адже, повторююсь, за все платить та все організовує приймаюча сторона. Але у 2018 році українська збірна не провела жодного матчу в рідних стінах, балуючи тільки відкритими тренуваннями – досить відвідуваними, до речі. До самої осені ця ситуація не зміниться. То може досить кататися по куротах? У футболістів та чиновників вистачає грошей та часу на них і без зборів. Поверніть збірну в Україну!
Ну, досить боротьби з вітряними млинами. От у футболі-то в нас все дуже перспективно – чи не так? Можливо, і не так.
Пане Шевченко, що це взагалі було у матчі проти Марокко? Не в плані гри – то справа наживна. Просто Ви пообіцяли і вболівальникам, і футболістам надати можливість зіграти тим, у кого було менше ігрового часу, Ви набрали дебютантів – і випустили в основі на ТОВАРИСЬКИЙ МАТЧ У КІНЦІ СЕЗОНУ П’ЯТОВА! П’ятова, Карл! Разом з Коноплянкою, Ярмоленком, Зінченком, Коваленком та Степаненком, який не хотів грати ще в останньому турі чемпіонату. Вийти в обороні пощастило Бурді – але чи вийшов би він на поле, якщо б не травма Ракицького? Щось підказує мені, що дивився б він футбол там же, де і Шабанов.
Задля чого такий склад? Задля підготовки до осінньої Ліги націй? Після завершення сезону? Я, звісно, не біолог, але тренери десятиліттями говорять про набір фізичної та тактичної форми на тривалих літніх/зимових зборах з поступовим підходом до піку на певний період – і, повірте, жоден клубний тренер не готує пік форми під літні товарняки збірної. То про яку підготовку може йти мова?
Так, другий тайм порадував нас замінами та дебютами,однак ні Лунін, ні Бойко, ні Шабанов, ні Лук’янчук, ні Соболь так і не зіграли. І можна було б сподіватися, що у матчі з Албанією нарешті перевіримо резерв як слід , якби не повторення марокканської історії із матчу в матч. Ми почали грати основою проти Мальти (!), а в домашці проти Словаччини стали випускати дебютантів лише з 77-ї хвилини – в той час як тренер суперників зробив вже цілих п’ять замін! У нас до того часу були тільки дві. Із Саудівською Аравією та Японією ми грали максимально бойовим складом – не вистачало тільки травмованого Ярмоленка. Не біда – тільки-но відновлений Ярмоленко зіграв у старті проти Марокко.
Кого ми перевіряємо у цих матчах? Наші основні вінгери довели свою безцінність ще років п’ять тому – рівно як і Ракицький зі Степаненком. Ви обкатуєте Караваєва та Зінченка в основі на товарняках вже півтора роки. Ми вже давно зрозуміли Вашу віру в Коваленка – але як щодо альтернатив? Ми не вийшли на ЧС і в нас було вже чотири товариські гри, в яких ми знехтували можливістю масштабних та тривалих експериментів. Від цього супер-основного складу на непотрібних матчах вже реально нудить. Ми перестали вірити у Ваші ідеї.
І розберіться з тим, хто у Вашій збірній головний: Андрій Миколаєвич Шевченко чи Андрій Васильович Павелко? Метання навколо Євгена Селезньова, який то неоголошена персона нон-грата, то в основі на товарняках, викликають питання до обох. Якщо головний тренер дійсно головний, то тільки він в праві вирішувати, хто йому потрібен у складі. Якщо ж у збірній «тандем», то визначтесь: ми викликаємо гравців, які грали/грають у Росії, чи ігноруємо? Невизначеністю ви самі ж руйнуєте правила гри, підтверджуючи, що ФФУ насправді плювати на це питання – головне, щоб поза була максимально патріотичною.
Збірна України перестала приносити радість людям. Вона грає за чужих трибун, її стартовий склад викликає розчарування, її керівництво – гнів, а її результати – байдужість. В історії України не було жодної національної команди, яку б настільки не любили вболівальники. Кожен її тренувальний збір означає для нас лише чергові провали, від яких вже реально нудить. Якщо саме це було задачею Шевченка-Павелка (ми ніколи не дізнаємось, хто з них босс) – то вітаю: ви прекрасно впоралися з нею. Якщо ні – то рятуйте її. Ми втрачаємо збірну.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
