Важко бути тренером. Робота – високооплачувана, але дуже невдячна. Сьогодні ти – переможець, впиваєшся промінням слави, а вже завтра опиняєшся ворогом «номер один» для завжди вимогливих вболівальників. Не даремно ж говорять, що виграє команда, а програє – тренер.
Особливо актуальним цей постулат є в площині команд, які ставлять перед собою найвищі цілі. Ігор Суркіс – максималіст, вимагаючи від тренерів «Динамо» перемог в чемпіонаті та Кубку України, а також потрапляння до групового етапу Ліги чемпіонів (як мінімум). Тому кожен головний тренер киян з самого початку знаходиться під тиском, хоча президент клубу й навчився бути гнучким. Принаймні, у спілкуванні з журналістами Суркіс ніколи не рубає з плеча, оцінюючи не лише сьогоденний результат, але і перспективи. Та все ж іноді президент піддається імпульсам – і тоді летять голови.
Перед початком сезону 2017/18 Ігор Суркіс представив нового головного тренера своєї команди – Олександра Хацкевича. Футбольна громадськість сприйняла це призначення скептично. Мовляв, черговий послідовник «конспектів» Лобановського, жоден з яких не досяг значимих успіхів біля керма «Динамо».
Сезон для столичного клубу виявився неоднозначним. З одного боку можна вважати його провальним, бо команда не вирішила жодного із поставлених завдань: не потрапила до групового етапу Ліги чемпіонів та не здобула жодного внутрішнього трофею. З іншого боку, вихід до 1/8 фіналу Ліги Європи та велика кількість молодих футболістів, які розкрилися на протязі сезону. Мова про Циганкова, який повноцінно замінив Ярмоленка і встиг стати капітаном команди, Бурду, який нарешті відновився від травм і став основним центрбеком, вдало замінивши Хачеріді. Не забуваємо про Шепелєва, який ще минулого року був у основній обоймі, а цього року остаточно закріпився у складі, та Шапаренка, який після зимової паузи увірвався до основного складу та вже встиг дебютувати за збірну України. Окремі слід виділити Артема Бесєдіна, який розпочинав сезон як 4 форвард команди (після Мбокані, Мораєса та Кравця), а закінчував як безальтернативно основний.
Роботу тренерського штабу Хацкевича важко оцінювати за підсумками одного сезону, оскільки на початку і наприкінці футбольного року у тренера були фактично різні команди. Зокрема, можна порівняти склади команди у матчі другого та 32-го турів чемпіонату України проти «Шахтаря».
Динамо у другому турі: Коваль — Морозюк, Віда, Хачеріді, Кадар — Ярмоленко, Сидорчук, Шепелєв, Гармаш (Корзун 80), Гонсалес (Циганков 71) — Мбокані (Бесєдін 77).
Динамо у 32-у турі: Бойко — Кендзера, Кадар, Бурда, Миколенко, — Циганков, Гармаш, Буяльський (Сидорчук, 57), Шапаренко (Гусєв 75), Вербіч — Бесєдін.
Як бачимо, у стартовому складі в порівнянні з поєдинком на початку сезону свої позиції зберегли лише Кадар та Гармаш, а прийняли участь в обох матчах, крім вищеназваних, лише Сидорчук, Циганков та Бесєдін. Їй Богу, дві різних команди.
Тренерський штаб з честю вийшов із ситуації, коли після зимової паузи склад команди залишили Коваль, Кравець та Віда, через травми мало грали Мораєс, Мбокані та Сидорчук, . Значно здали позиції Морозюк та Гонсалес, програвши боротьбу за місце у складі конкурентам. У чемпіонаті кияни втратили лише п'ять очок (поразка від «Вереса» та нічия з «Маріуполем»). Значно більше було втрачено до зимової паузи.
До заслуг Хацкевича варто віднести те, що жодного разу у чемпіонаті «Динамо» не програло «Шахтарю» (3 перемоги, 1 нічия). Проте успіх цей – локальний, бо кияни програли головному конкурентові забіг на довгій дистанції. І тут потішене хіба що самолюбство, яке за класикою Луческу може пульсувати емоціями на кшталт несправжнього чемпіонства «Шахтаря». Інші емоції вирують, коли на гадку спадає невиїзд до Маріуполя та жорстке стосовно «Динамо» рішення Лозанського арбітражного суду.
Однак «Динамо» програло чемпіонат не через це (Суркіс це визнав, але чи могло бути інакше?). «Шахтар», на відміну від киян, мав стабільний склад впродовж цілого сезону. Навіть втрата лідера та капітана Срни не позначилася на грі команди. Фактично всі футболісти основної обойми виступають за донеччан не перший рік, тому добре зіграні і прекрасно розуміють один одного на футбольному полі.
«Шахтар» може бути прикладом для киян (не в усіх аспектах, та все ж). Для досягнення результату «Динамо» необхідна стабільність. Молоді футболісти на куражі можуть виграти матч, але впродовж сезону нереально уникнути спадів і провалів. Після закінчення футбольного року Суркіс висловив довіру Хацкевичу і заявив про необхідність точкового підсилення, що вкладається в рамки нормального розвитку колективу. З іншого боку, такі заяви від Ігоря Михайловича лунають постійно, а на виході маємо не завжди якісну комплектацію. Однак на найближче трансферне вікно вболівальники «Динамо» покладають особливі надії. Чому? Отож бо й воно – Євген Красніков. Необхідні один (а ліпше – два) кваліфікований центрбек, гравець у центр поля та форвард (на Хльобаса в Києві, схоже, не розраховують).
Незрозумілою є ситуація з воротарською позицією. Суркіс заявив про бажання викупити у «Бешикташа» контракт Бойка, з оренди повертається Максим Коваль, на контракті в команді перебувають Рудько та Бущан. Все це – кількість, але не якість. Точніше, якість, з якою важко розраховувати якісь вагомі здобутки.
Вже наче на гачку бразильський півзахисник Че-Че, турецькі ЗМІ трублять не лише про зацікавленість в подальшій співпраці з Бойком, але й про бажання повернути Віду. А нещодавно селекціонери «Динамо» «закормили» й крупну рибину – прощупали ґрунт на предмет запрошення Хатема Бен Арфа. Хочеться вірити, що з приходом Краснікова та його команди селекціонерів трансферна політика «Динамо» розцвіте буйними травами, виплеснувши насінням нових тайсонів, марлосів та шав’єрів. Тоді Хацкевичу працюватиметься легше, хоча й запити роботодавців зростуть. Як би там не було, Олександр Миколайович залишається біля керма команди і спробує нарешті вистрілити результатом, заявивши, що не все так погано в династії «динамівських сердець».
Михайло Качайло
