Роман Безус: «Хочеться побажати усім миру». ВІДЕО

Гравець київського «Динамо» та збірної України Роман Безус взяв участь у веб-конференції на сайті Sport.ua, під час якої він відверто відповів на запитання читачів, розповів про старт своєї кар'єри, про переїзд до Києва і труднощі у новій команді, про цілі, захоплення, друзів і любов до своєї країні.

- Почну із привітання. Слава Україні! Україна єдина. Так повинно бути, це наша позиція. Хочу подякувати за допомогу фанам, ультрас, які об'єдналися заради країни.

БОРОТЬБА ЗА ЧЕМПІОНСТВО БУДЕ МІЖ 4-5-МА КЛУБАМИ

- З яким настроєм та у якій готовності підходили до матчу з «Таврією»?

- В принципі, вже просто хотілося грати, бо дуже довго готувалися і зіграли лише з «Валенсією». Хочеться більше грати. З психологією, настроєм все нормально, з кондиціями також, просто хочеться вже грати.

- Все-таки проти кого було важливіше почати: проти «Таврії» або, як повинно було бути, проти «Шахтаря»?

- Ми футболісти, від нас мало що залежало. Нам як сказали, так і буде. Звичайно, спочатку всі налаштовувалися на матч із «Шахтарем», на те, що буде важливий початок для нас. А потім сказали, що тури переносяться, і ми в принципі тоді стали готуватися далі. Але я думаю, немає нічого страшного. Всі ці матчі ще попереду, і потрібно буде серйозно готуватися до них. Боротьба буде важкою.

- Зараз в українському футболі складна ситуація, проблеми у безпосередніх конкурентів «Динамо» у боротьбі за медалі. Відчуваєте, що доля «золота» залежить тільки від вас?

- Насправді нам ще перед стартом сезону ставили мету - виграти чемпіонат. Але я б не хотів скидати з рахунків «Дніпро» і той же «Металіст». Там пішли один-два футболісти та головний тренер, а команда залишилася. Я спілкувався з гравцями «Металіста» - вони говорять, що в принципі все нормально. Вони, можливо, будуть навіть більш розкуто грати, на них не буде тиснути відповідальність. Думаю, боротьба і далі буде між 4-5-ма клубами. Та і в «Чорноморці» хоч і багато проблем, але там хороший тренер, який буде мотивувати своїх футболістів. Вони підписали кількох хороших гравців і, наскільки я чув, можуть повернутися деякі легіонери. Тому будуть складні матчі для нас і з «Дніпром», і з «Чорноморцем», і з «Металістом», і з «Шахтарем».

- Ви в команді обговорюєте те, що відбувається в українських клубах: «Металісті», «Чорноморці», кримських командах?

- Звичайно, спочатку потрібно дивитися на свою гру, але розмови є, нікуди від них не дітися. Ми говоримо і про футбол, і про політику. Звичайно, з усіма легіонерами про це не говоримо, але 5-6 осіб між собою обговорюють різні теми.

СКЛАДНО ПОЯСНИТИ, ЩО СТАЛОСЯ В МАТЧІ З ВАЛЕНСІЄЮ

- Якщо згадати зимові збори команди, можна вважати, що матчі з «Валенсією» були показовими в плані того, як пройшла підготовка до сезону?

- В принципі, по підготовці у нас були всі умови, були спаринги. Може, щось і не вийшло при підготовці, тому що не пройшли «Валенсію». Є ще багато інших причин. Але все одно треба було боротися і вигравати. Складно пояснити, що сталося. Це був перший або другий матч, який багато футболістів зіграли повністю, 90 хвилин. Це було важливо. Особливо перша гра у нас вийшла скутою, із цим перельотом на Кіпр. Я так навіть і не згадаю, один момент був у нас, у Брауна у другому таймі. А так гра вийшла не дуже хорошою. Тільки після першого пропущеного голу стали трошки атакувати. А друга гра вже повинна була більш-менш сподобатися, була самовіддача, і почали непогано. Думаю, якби ми зуміли забити гол спочатку, то потім могли б постаратися і переломити хід поєдинку. Але не змогли, і зараз вже складно говорити про це.

- Чи справді на команду сильно вплинуло те, що перший матч був не в Києві, а на Кіпрі?

- Так, але ж і «Валенсія» летіла в Київ, а прилетіла на Кіпр. Після бою кулаками не махають, тому зараз про це складно говорити. Звичайно, і це десь вплинуло на результат, але умови були однаковими для двох команд, просто нам не вистачило підтримки «Олімпійського». Це так, але потрібно було виходити і грати.

- Після другого матчу з «Валенсією» Блохін був задоволений грою. Що він сказав вам, чим конкретно був задоволений, а чого не вистачило?

- Тренер бачить наперед, і він говорив вже із розрахунком на інші ігри. Звичайно, говорив, що результат не задовольнив. 0:0 - ми не пройшли. Але якась частина гри, як перспектива на подальші ігри, йому сподобалася. З «Валенсією» ми агресивно діяли в обороні, добре почали, швидко розігрували м'яч, і вже на 20-й секунді Аруна пробив по воротах. У першому матчі такого не було взагалі. І загалом, ми грали трохи агресивніше в атаці. Але... Все це нас, в першу чергу футболістів, не влаштувало, тому що хотілося проходити далі.

- Багато експертів говорять про те, що футболісти «Динамо» нібито просто не сприймають і не розуміють вимог Блохіна, чи це насправді так?

- Та ні. Нам тренер в принципі каже, що робити. Зараз у нас з'явився новий тренер з тактики, бо ми працюємо на тренуваннях над цим. Але не все виходить. На полі грають футболісти і приймають рішення футболісти. Тому складно говорити про нерозуміння. В принципі, те, що він говорить, ми розуміємо.

ГРОШІ У ФУТБОЛ НЕ ГРАЮТЬ

- Вважається, що у хорошу команду, тим більше в «Динамо», складно потрапити, не маючи «великого гаманця». Наскільки це правда?

- Я у це ніколи не вірив і не вірю, тому що гроші у футбол не грають, і так потрапити в команду не можна. Є приклади, ось навіть я потрапив у «Динамо» Київ не з багатої родини, ніхто за мене ніколи не платив. Я просто грав ще в юнацькому віці, потім мене запросили в команду другої ліги, далі помітили і запросили у «Ворсклу», а вже потім і в «Динамо». Я знаю, що зараз у мого тата, він дитячий тренер, є непогані хлопці. І ось зараз двох хлопців забрали в команди, і ніхто ніяких грошей за них не вимагав. Як далі у них складеться - це вже інше питання, але те, що пробитися можна, це точно. Звичайно, я чув про те, що бувають випадки, коли одного-двох футболістів запрошують за зв'язками. Але особисто я цього не знаю і про «Динамо» такого не чув.

- Зараз багато дітей приходять в футбол, щоб у майбутньому добре заробляти. У вас яка була мотивація почати займатися футболом?

- Зараз молодь вже зовсім інша. Я ж ні про гроші, ні про автомобілі не думав. Я років з 15-17 сам став заробляти, але ті гроші можна було дуже швидко перерахувати. А з самого дитинства я займався тому, що мені подобалося, хотілося рівнятися на футболістів, які тоді грали, щоб на тебе ходили стадіони, щоб тебе знали в усьому світі за те, що ти хороший футболіст. Тільки такі були прагнення, а не те, щоб заробляти багато грошей.

ГРАЮЧИ ЗА «КРЕМІНЬ», ХОТІВ ПОТРАПИТИ У «ДИНАМО» КИЇВ

- У вас вибору як такого не було, тато - футбольний тренер. Чи хотілося чимось іншим займатися?

- Ні, такого не було. Мене тато підштовхнув до футболу. Мене відправляли в дитячий садок, він у нас був як раз під будинком. Я бачив, що тато йде на тренування, біг до паркану і починав плакати, мовляв, не хочу в сад, мені тут не подобається, хочу на тренування. Він каже: «Поїхали». Я переліз через паркан, і ми поїхали на тренування до старших. Так і пішло. Спочатку я просто дивився, пам'ятаю, років п'ять мені було, стояв, дивився футбол, як старші грають, і мені м'яч прямо в обличчя влучив. Я впав, але нічого - сам встав, сміюся. А тато спочатку злякався. А потім мені самому захотілося грати, почав займатися і вже не бачив себе в чомусь іншому.

- Тато досі залишається для вас авторитетом у футболі?

- І у футболі, і у житті. Ми дуже часто радилися, бачилися, розмовляли. А зараз практично кожен день зідзвонюємося, спілкуємося на різні теми. Навіть так буває: «Барселону» дивився? - Дивився! - Як тобі той чи інший гравець? - Добре, але міг так чи так віддати». І, звичайно, про мене говоримо, є і критика, але в нормальному тоні, я прислухаюся.

- Завдяки Instagram, ми знаємо, що ви і свого синочка вже привчаєте до футболу, що у нього м'яч ледь не улюблена іграшка...

- У нього є ще мама, яка дарує йому багато інших іграшок, я її за це іноді лаю. Мені хочеться, звичайно, щоб він теж грав у футбол, щоб це таке сімейне діло було, щоб і я міг йому підказувати надалі, і дідусь. Але головне, щоб він був здоровий. А я буду намагатися в усьому йому допомогти, якщо йому буде подобатися ця гра, як подобалася мені. Але зараз видно, що дитина любить грати з м'ячем, кидає його собі, вже трошки став ходити і б'є м'ячик, так що йому вже цікаво, хоча це ще ні про що не свідчить.

- Коли грали в «Кремені», чи мріяли опинитись у «Динамо», чи був якийсь інший омріяний клуб?

- Звичайно, тоді мені хотілося потрапити в «Динамо» Київ та грати за збірну України. З європейських клубів подобалася італійська «Рома», можливо, туди ще хотілося. Але слава Богу, що вдалося потрапити у Київ. Але цього ще мало, хочеться ставати основним гравцем, показувати хорошу гру. Ось як з дитинства хотілося, щоб ходили стадіони на тебе.

ПІСЛЯ МАТЧУ З «БЕНФІКОЮ» ЗРОЗУМІВ, ЩО МОЖУ ПРАГНУТИ ДО БІЛЬШОГО

- У Полтаві вболівальники ходили дивитися на Безуса. Ви відчували любов уболівальників?

- Я завжди відчував підтримку вболівальників. Але в Полтаві не так багато людей, як хотілося б, ходили на футбол. Однак було багато доброзичливих людей, зустрічали на вулицях, спілкувалися. У Полтаві була дуже домашня атмосфера, адже це невелике місто, і всі один до одного ставилися по-доброму. Були моменти, коли і критикували. Але спогади залишилися найкращі.

- А якщо згадати найяскравіший момент. Яким він був?

- Я дуже добре пам'ятаю ігри з «Бенфікою» у Лізі Європи. Це для мене був перший європейський досвід, перша поїздка до Португалії. Звичайно, ми не так добре зіграли, але я побачив і відчув, що я можу грати на більш високому рівні. І в домашньому матчі я цілий тайм грав, в принципі, непогано. Я повірив, що можу прагнути до більшого. Так і зараз.

«ВОРСКЛА» МОГЛА БИ БОРОТИСЯ ЗА ЛЧ. БУЛО Б БАЖАННЯ КЕРІВНИЦТВА....

- Як вважаєте, чи зміг би такий склад «Ворскли» боротися за зону ЛЧ: воротар – Пятов, захисники - Даллку, Цуррі, Чижов, Селін, опорна зона - Маркоскі і Чеснаков, вінгери - Кулаков, Ребенок, атакуючий півзахисник - Безус, форвард Янузі?

- Нікого не хочу образити. Але коли в «Ворсклі» був Микола Петрович і коли я грав, кількох гравців з цього списку вже не було, але ми йшли на 6-му місці. І я думаю, що якби президент захотів, якщо б для нас створювалися умови, то ми могли б і тим складом боротися за ЛЧ.

- Маєте на увазі фінансову підтримку команди?

- І фінансову підтримку, і умови на базі. Та й якщо б більше почесний президент клубу цього хотів, було б інакше. Були моменти, коли ми відчували, що можемо показувати кращу гру і результат. Думаю, це і тренер відчував, але нам навіть не ставилися такі завдання. Ми повинні були від матчу до матчу перемагати, але таких конкретних цілей - зона Ліги чемпіонів або Ліги Європи - ніхто не ставив. Коли вже запахло Лігою Європи, то, звичайно, усім хотілося грати.

- Микола Павлов як на вас вплинув?

- Його вплив на мене, як на футболіста, та й як на людину, був величезним. Він умів працювати не тільки з молодими футболістами, але і з кожним в команді. Він вміє створювати колектив. Зараз у Маріуполі єдина команда, в заявці якої немає легіонерів. І там теж хороший колектив.

- За «Ворсклою» ви стежите?

- Так, спілкуємося з хлопцями по телефону, переживаю, іноді дивлюся ігри по телебаченню. Там у мене залишилося багато друзів, емоцій, спогадів.

НЕ РАДИВ БИ МОЛОДИМ ГРАВЦЯМ ПРАЦЮВАТИ З АГЕНТАМИ

- Перехід в «Динамо» склався легко?

- В принципі, все було нормально. Складно було, бо був затяжний період переговорів. Майже рік ходили чутки про можливий перехід. Президент «Динамо» хотів купити мене ще під час роботи Сьоміна, але не було конкретних домовленостей. Потім знову були переговори, і ми з Євгеном Селіним то переходимо, то ні. Ми дзвонили один одному, переживали. Тоді ще така історія була з Куриловим, якого хотів купити «Шахтар». І ситуація була не дуже хороша. Але ми зібралися, відіграли півроку, і потім нас, як і обіцяли, відпустили у «Динамо». А коли ми вже приїхали в Київ, все було добре, спілкувалися з президентом. Для мене головне, що я в Києві, мені дуже хотілося грати. Потім вже з Андрієм Ярмоленко і Максимом Ковалем у перший же вечір поїхали разом повечеряти, поспілкувалися, і з того дня дружимо.

- Крім «Динамо», інші клуби робили вам пропозиції?

- Було багато чуток. Але про це зараз не варто говорити, конкретики не було, а я і мій батько хотіли, щоб я пішов у «Динамо». Були різні схеми, дзвонили різні агенти, але добре, що все так склалося.

- Ви працюєте з різними агентами?

- Ні. Просто було багато дзвінків від нібито представників клубів. Зараз я працюю з агентом, але теж не дуже радий цим відносинам. Молодим гравцям я не раджу працювати з агентами. Хіба що зовсім безвихідна ситуація, коли не можуть знайти команду. А так краще спілкуватися безпосередньо, або нехай це роблять люди, яким ви довіряєте. Я не кажу, що агенти - це зло. Є люди, які допомагають.

- Ви не можете зараз розірвати відносини з агентом?

- Насправді у мене немає з ним контракту, просто його підпис стоїть в моєму контракті з клубом.

- Чи існує якийсь клуб-табу, за який ви ніколи не грали би?

- Ніколи не говори ніколи. Але в принципі, напевно, я згоден зі словами Андрія Ярмоленка про «Шахтар». Просто і для вболівальників це неприємно, і у нас так прийнято, що не дуже хочеться в Донецьк.

СУМУЮ ПО ТІЙ ГРІ, ЯКУ ПОКАЗУВАВ У ПОЛТАВІ

- Чому поки не виходить у «Динамо» стати гравцем основи?

- Є багато причин. Спочатку я сам повів себе неправильно. Якось психологічно загнав себе. Дуже хотілося грати, а нічого не виходило. Перший матч з «Бордо», перший момент, коли я повинен був вирішувати ситуацію, але не забив м'яч. І сам себе почав заганяти в психологічну яму, що і позначилося на грі. А потім, коли став вибиратися, отримав пошкодження. Потім розпочався чемпіонат - я не граю, потім знову граю. Такі гойдалки, які мене не дуже влаштовують, а хочеться грати. Викладуюся на тренуваннях, намагаюся все правильно робити... Але життя покаже. Тренер вирішує, кого він хоче бачити в складі. Я на його рішення не ображаюся. Тренер - це тренер, це людина, яка відповідає за результат. Якщо б він бачив, що я краще, то ставив би мене.

- Коли ви грали у Полтаві, то дозволяли собі грати розкуто, брати гру на себе, бити з-за меж штрафної. Зараз так грати не дають?

- Я вже сам скучив по тій грі, яка була у Полтаві. Але тут і різниця в клубах. Там я почувався вільніше на полі, ніж тут, грав більш агресивно. Від мене чекали, що я буду брати гру на себе, вести за собою. Крім того, там я завжди знав, що мені довіряють, що партнери мені завжди дадуть м'яч, у ту зону, де я перебуваю. А тут більше сильних гравців, ніж у Полтаві, не завжди тобі дають м'яч, коли хочеться, іноді не завжди можеш діяти самостійно, брати м'яч, йти на декількох гравців, пробивати, втрачати м'яч, а потім відпрацьовувати. Тут потрібне інше.

- Повної зіграності з партнерами по «Динамо» у вас ще немає?

- Звичайно, я вже відчуваю зіграність з командою, але є багато моментів, в яких все трохи по-іншому - у грі, у тактиці. У мене із Ярмоленко стосунки на полі хороші, також і з Велозу є розуміння.

ШЕВЧЕНКО ДАВ КІЛЬКА ПОРАД

- У кого з київських легіонерів є чому навчитися, з ким спілкуєтеся?

- Тісно я ні з ким не спілкуюся, тому що не знаю мови. Вони також не говорять російською або українською. Так, жартуємо трохи. Але про щось поговорити не можемо. А якщо у когось чогось навчитися.... Ніко - був такий цікавий футболіст, зі своєю манерою. І як людина такий європеєць - цікавий персонаж. У нього можна було щось почерпнути. У Мігеля добре поставлений удар, передачі, ці «падаючі м'ячі». В принципі, навіть якщо за цим спостерігаю, то все одно не все виходить повторити.

- Які були перші враження від знайомства з легендами українського футболу - Шевченко і Шовковським?

- З Шевченком ми познайомилися, коли Блохін - теж легенда нашого футболу - вперше викликав мене до збірної. Тоді емоції переповнювали. Із Шевченком на тренуваннях було цікаво, спостерігав за його роботою з м'ячем. А потім, після одного з матчів «Ворскли» з «Динамо», Шевченко підійшов до мене, дав кілька порад. Було приємно. Більше ми не спілкувалися. Тому що я не потрапив на Євро-2012, а після турніру він завершив кар'єру. А з Шовковським познайомилися, коли я перейшов у «Динамо». Склалося гарне враження про людину. Завжди є повага до таких людей, які віддані своєму клубу, своїй країні. Мені завжди подобався Тотті, який також у своєму клубі відіграв все життя. І Шовковський - це легенда, історія.

У «ДИНАМО» Є КОЛЕКТИВ, АЛЕ НЕ ВИСТАЧАЄ ДЯДЬКА ЧОРНОМОРА

- Всі кажуть, що Шовковський - лідер «Динамо», хто у його відсутність може повести команду за собою?

- Це, напевно, наші українські хлопці: Ярмоленко, Гусєв, Хачеріді, Гармаш. Це кістяк команди. Просто у нас немає такого футболіста років 28-ми, такого, як Руслан Ротань, як Максим Шацьких, такого «мужика», якщо можна так сказати. Тому що ми молодь, у нас є кістяк команди, але нам не вистачає такого «дядька Чорномора». Ось зараз Андрій Ярмоленко стає таким. Але явного лідера у нас поки немає.

- Роман Безус може ним стати?

- Для початку потрібно грати в основі і забивати вирішальні м'ячі, віддавати вирішальні передачі в матчах з «Шахтарем» або «Металістом», і тільки після цього можна буде ставати лідером.

- Які якості потрібні хорошому футболісту?

- Спочатку футболіст повинен виділятися на футбольному полі, мати сильний характер і авторитет серед гравців. В принципі не важливо, який у тебе вік і досвід, головне, щоб у тебе був характер і авторитет: коли тобі вірять, тоді за тобою підуть.

НЕ ХОЧЕТЬСЯ ЙТИ В ОРЕНДУ. МОЯ МЕТА - СТАТИ ПОВНОЦІННИМ ГРАВЦЕМ ОСНОВИ

- У зв'язку з тим, що у вас поки не виходить закріпитися в «Динамо», чи не думали ви про зміну клубу?

- Якщо чесно, то такі думки у мене були. Коли на початку цього сезону я у п'яти матчах навіть не виходив на заміну, то, звичайно, думав: якщо півроку тому я грав з тієї ж «Говерлою», забивав, віддавав передачі, або з тією ж «Волинню» я грав, ми створювали багато моментів, то зараз ми з цими командами граємо внічию, а я зовсім не граю. Були такі думки, звичайно. Але я ні з ким не спілкувався про можливий перехід, нікого не просив, і не хотів говорити на ці теми. У мене є конкретна мета - стати повноцінним гравцем основного складу «Динамо» і постійно грати, а у майбутньому, можливо, стати лідером. Повірте, коли потрапляєш у «Динамо», то душа лежить до цього клубу, хочеться грати тут. Не хочеться йти в оренду, хоча, можливо, це було б правильно, якщо не граєш. Хочеться тут стати хорошим гравцем.

- Зараз дуже часто можна почути, що панацеєю для «Динамо» може стати зміна тренера. Як зсередини здається: що може допомогти «Динамо» вийти на високий рівень?

- Я вважаю, що футболісти повинні бути однією сім'єю, одним колективом, тоді все повинно бути добре. Звичайно, свою роль відіграє мовний бар'єр. Але зараз ми все одно стаємо більш згуртованими, нам потрібно ще трохи часу.

- А скільки ж часу?..

- Ну, поки не все виходить. Я не знаю, мені важко відповісти. Це тільки моя думка. Звичайно, і сам собі ставиш багато питань. Подивимося.

ПОКИ ГРАЄ ТОТТІ, ДЛЯ МЕНЕ ВІН НАЙКРАЩИЙ

- Ви говорили про мовний бар'єр. Скільки мов ви знаєте і як спілкуєтеся з легіонерами?

- Знаю українську мову, російську. З англійської - 10 слів, може, ще допомагають міміка і жести. Мені з мовою складно, але я намагаюся.

- Який європейський чемпіонат вам імпонує?

- Мені завжди подобалася Серія А, але зараз там погано йдуть справи, вже не так цікаво дивитися. Зараз мені подобається Прімера.

- Дивитеся багато футболу?

- Коли наші канали показують, то я намагаюся дивитися, якщо виходить. Або якщо просто цікавий матч, то намагаюся подивитися.

- Який клуб ви б назвали кращим і хто з футболістів є найкращим гравцем світу на вашу думку?

- Із солідарності до свого клубу я не можу відповідати на це питання інакше, ніж «Динамо» Київ. А серед футболістів - поки грає Тотті, він для мене буде залишатися кращим. Він скоро вже, напевно, завершить кар'єру, але я буду бажати йому довго грати. Звичайно ж, скажу про Мессі і Кріштіану Роналду. Також мені дуже подобається гра Іньєсти. Я думаю, що Золотий м'яч заслужили і Іньєста і Хаві.

МАТЧ ІЗ ФРАНЦІЄЮ НЕ ПЕРЕДИВЛЯВСЯ, БУЛО БОЛЯЧЕ

- Вам скоро грати проти Іньєсти і Хаві за збірну України. Як вважаєте, чи може українська збірна вийти з першого місця в групі відбору на Євро-2016?

- Іспанія - фаворит номер один у нашій групі, але відразу віддавати їм 6 очок ніхто не буде. Будемо готуватися, будемо налаштовуватися. Можна грати з усіма. Буде складно, але ми ж грали і з Англією, і у Франції нам вдалося виграти у першому матчі...

- Матч із Францією довго згадували? Адже після першого матчу було багато розмов про те що, мовляв, забий Безус свій момент, рахунок став би 3:0 і хто знає, як було б далі...

- Той момент, звичайно, згадував багато разів. Але, в принципі, думаю, не тільки в цьому була причина. Навіть якби було 3:0, то у Франції вони могли ще забивати... А про цей матч... Я пам'ятаю: ми прилетіли з Парижа, я через два дні включив телевізор, новини якісь і показують цей матч... Я думав, що чимось запущу у телевізор. Настільки сильні були агресія, розчарування, що навіть не хотілося нічого дивитися. Я той матч навіть не переглядав. Ось тільки зараз, коли у нас був збір перед грою з США, ми розбирали матч, не весь, а конкретні моменти, але все одно було боляче. Хоча стільки часу пройшло. Але, я думаю, ця поразка має зробити нас сильнішими, та й я зроблю для себе висновки. Не хочеться, щоб таке повторилося.

- Зате хочеться, щоб повторилися такі голи, як той, що ви забили Чорногорії. Як він стався, буквально через хвилину після вашого виходу на поле?

- Просто там все вийшло за рахунок індивідуальних якостей. Я пройшов - напевно, в Полтаві багато таких проходів було... Але добре, що вийшло, взяв на себе ініціативу - і забив.

- Як можете охарактеризувати колектив, який зараз склався у збірній України, і наскільки авторитетним для вас став Михайло Фоменко?

- Фоменко ми довіряємо, і, бачите, були шанси у нас вийти на ЧС, тому які до нього можуть бути претензії? А колектив у нас просто супер. Всі дружні, у нас багато тем для розмов. Коли обідаємо або вечеряємо, то у нас за столом чоловік 12-13, і ми вже після того, як поїли, ще сидимо і годину-дві спілкуємося.

- А в «Динамо» з ким у вас хороші стосунки?

- З Ярмоленко, Ковалем, Цуріковим, Селіним, Сидорчуком, Хачеріді, Гармашем.

МЕНІ НЕ СКЛАДНО СПІЛКУВАТИСЯ З ЖУРНАЛІСТАМИ, ВОНИ РОБЛЯТЬ СВОЮ РОБОТУ

- Чи читаєте ви спортивні сайти? Як ставитеся до критики?

- Я практично не читаю коментарі на сайтах. Іноді дружина читає, говорить мені. Але я її прошу не сприймати все це серйозно. Я читаю новини, напевно, тільки з інтернету і дізнаюся інформацію, але на коментарі немає сенсу звертати уваги. Іноді навіть футбольні експерти не всі говорять вірно, так що у нас є тренер, якого треба слухати.

- Але ви практично ніколи не відмовляєте журналістам в коментарях матчу, інтерв'ю, за що вам велике спасибі...

- Іноді, звичайно, коли засмучений, я намагаюся не спілкуватися. Але ще з Полтави так повелося, таке виховання, самовиховання. Я ж розумію, що люди роблять свою роботу, і ти можеш їм допомогти. Плюс мені подобається читати інтерв'ю старших гравців, статті про їхнє життя, про якісь футбольні моменти. А якщо і мене хтось прочитає і зробить висновки, то це буде правильно. А так мені не складно сходити в мікс-зону або поспілкуватися з людиною. Бувають моменти, коли щось не так напишуть, буває, ображаюся, але це нормально.

ДВА-ТРИ РОКИ СТАБІЛЬНОЇ РОБОТИ - І У «ДИНАМО» БУДЕ РЕЗУЛЬТАТ

- Які ваші особисті цілі в київському «Динамо»?

- Я не є чемпіоном країни, і мені хотілося б виграти «золото». Хотілося б зіграти у Лізі чемпіонів, там я також не грав. Та й не тільки грати, але і боротися за високі позиції. Сподіваюся, так і буде.

- Це можливо для «Динамо» на даному етапі?

- «Золото» чемпіонату України можливо. Про Лігу чемпіонів складно говорити. Я думаю, два-три роки стабільної роботи в правильному напрямку можуть принести результат. У нас хороші гравці, футболісти збірної України, які на рівних грали з командами Англії і Франції, так чому ж ці люди не можуть бути лідерами «Динамо»? Але повинна бути така ясна дорога, коли всі розуміють, за рахунок чого можна грати й перемагати сильних суперників.

КНИЖКИ Я НЕ ЧИТАЮ, АЛЕ ЛЮБЛЮ КІНО

- Які книжки ви читаєте, яке кіно любите?

- Мені соромно зізнатися, але книжки я не читаю. Хоча така мета у мене є, є книга, яку я почав читати. А в кіно мені подобається стара класика, подобаються радянські комедії, фільми з Адріано Челентано. Він мені подобається і як актор, і як співак. Зараз ще подобається Ді Капріо, шкода, що йому ніяк не дадуть «Оскар». Також люблю історичні фільми.

- Перехід у «Динамо» вплинув на ваш побут? Відчули, що все-таки «Динамо» - один з найбагатших клубів України?

- Я б не сказав, що життя дуже змінилося. Просто одні речі раніше ти купував за одну ціну, на яку розраховував, виходячи із зарплати. Зараз зарплата більше, тому іноді можеш дозволити собі купити більш дорогу річ. У Полтаві я б кросівки або джинси за такі гроші, можливо, не купив би. Якщо мені дійсно подобається, то я куплю, або дружині можу купити подарунок, ту саму сумку. Якщо раніше у неї були 1-2 сумки, то зараз більше. Але, думаю, це нормально. Думаю, в цьому плані життя дещо змінилося, але у всьому іншому я такий самий. За грошима я не женуся, прожив би і на ті гроші, які заробляв в Полтаві, але раз так сталося, то краще так. Знаєте, психологічно все ж важко усвідомлювати, що ти граєш з хорошим гравцем на одному рівні, в одній команді, а зарплата у нього набагато вище. Це теж неправильно.

- Де можете дозволити собі відпочити, будучи гравцем київського «Динамо»?

- Коли я грав у Полтаві, то вперше поїхав в Дубай, а потім в Домінікану. Зараз, будучи гравцем «Динамо» Київ, я знову відпочивав у Дубаї. Зараз, звичайно, трохи краще готель, умови, так і летіли ми зараз з маленькою дитиною, тому тривалі перельоти небажані.

- Батьківство вас змінило?

- Здається, що ні, але в душі я розумію, що стаю іншим, по-іншому думаю. Я не багато часу проводжу з сином. Але, буває, з тренування прийдеш - не буду лукавити, хочеться відпочити 15-20 хвилин - а син вимагає уваги, він вже починає ходити, але іноді набиває шишки, потрібно контролювати, стежити за ним. Дружина теж з ним постійно. Але іноді, коли готує або щось по дому робить, доводиться мені з ним займатися. Хоча це приємні клопоти.

- Їсте все, що готує дружина?

- Іноді вона дзвонить, мовляв, що тобі приготувати? Найчастіше, коли приїжджаєш зі зборів, хочеться українського борщу з салом. А так я люблю фарширований перець. Так і все, що вона готує, мені подобається. Єдине, чого я не можу терпіти - це печінка, її я не їм.

ПАВЛОВ ШТРАФУВАВ НАВІТЬ ЗА ЗАЙВІ 100 ГРАМІВ ВАГИ

- Режиму дотримуєтеся чи можете дозволити собі алкоголь?

- Іноді, звичайно, буває. На Новий рік, у свята або у вихідні - буває, що і пива вип'єш. Я не буду говорити, що не п'ю і ніколи не буду. Всі ми люди. Але не так, щоб щодня або кожні вихідні йти і напиватися.

- Ви говорили, що по молодості і недосвідченості часто платили штрафи. Як зараз у «Динамо» вже були порушення?

- Так, одного разу платив за те, що забув одягнути щитки. Був один такий штраф. Та й у Полтаві наприкінці мене вже не штрафували. Було багато штрафів за вагу. У Миколи Петровича була така специфіка роботи, що він все контролював, навіть за +100 грамів ваги доводилося платити. Був у мене ще один серйозний прокол, про який зараз не хочу говорити, та й гол «Карпатам» мене врятував. Перед матчем сказали: якщо не заб'єш, то буде важко тобі. Ми 1:1 зіграли, і я гол забив, радий був.

ХОЧЕТЬСЯ ПОБАЖАТИ УСІМ МИРУ

- Як ви ставитеся до ситуації в Україні і чи готові зі зброєю в руках захищати країну?

- Те, що відбувається у нас в країні - це страшно. Я не розумію - чому, навіщо все це? Я бачив у Інтернеті картинку - сидить дідусь в медалях за ВВВ і думає: «Раніше ми з росіянами воювали проти Німеччини, а тепер Німеччина захищає нас від Росії...» Світ втратив глузд. Для мене це незрозуміло, не хочеться навіть думати про це. Дай Бог, щоб все було мирно, щоб Бог спас нас від війни, тому що це дуже страшно. Я хочу, щоб ми пам'ятали людей, які загинули на Майдані, їм велика честь, це наша історія. Вони наші герої, як і наші військові, які зараз у Криму. Я не розумію, як люди можуть хотіти, щоб Крим став частиною Росії. Це частина України вже стільки років, і не може бути по-іншому. Ми єдині, не можна відокремлюватися. У нас гарна країна, красива, з хорошими людьми. Навіть у футболі, нарешті, починає зростати рівень чемпіонату, 4-5 клубів борються за медалі, а не 1-2, як раніше. Хочеться жити, прогресувати. Я можу сказати і про те, що хочу, щоб мій син ріс у культурній країні, щоб створювалися умови краще, ніж коли росли ми. Хочеться, щоб росла країна. У нас є шанс. Не можу навіть думати про війну, хоч і доводиться. Хочеться, щоб не було ніяких провокацій, хочеться побажати усім миру. Давайте молитися за Україну.