«Несмачний заявив, що по-іншому бачить життя»
– Ігоре, стартував новий сезон «Профутболу» – відбулася зміна формату. Чому це сталося?
– Новий формат – це реакція на реалії українського футболу. Якщо порівняти із 2012-2013 роками, то дуже сильно впала аудиторія – з об’єктивних і суб’єктивних причин. Велику частину аудиторії у нас відібрала анексія Криму і війна на Донбасі – люди втратили можливість дивитися нашу програму. Друга історія пов'язана з тим, що економічна ситуація у футбольних клубах – зовсім інша, ніж до війни.
Рейтингова аудиторія впала разів у 10. У нас канал, який рахує рейтинги, адже заробляє на рекламі. Заробити рекламою на футболі – нереально. Особливо враховуючи скандали, пов’язані із договірними матчами, зникненнями клубів. У Харкові, де мільйон уболівальників, немає команди Прем’єр-ліги. У Дніпрі – те саме. Чорноморець і Карпати б'ються за виживання. Ми втратили ту велику аудиторію, яка доповнювала наших грандів – Шахтар і Динамо. Тепер доводиться рахувати гроші. Тож група компаній 1+1 прийняла рішення, що працюватиме виключно з топ-клубами. Наразі у нас залишилися «лише» або «аж» два клуби – Динамо та Зоря.
Зміни – достатньо складні. З іншого боку, вони дають можливість розвиватися, шукати нові шляхи, моменти, історії. Це – виклик. Новий цікавий виклик.
– Досі залишається відкритим питання трансляції матчів Ліги чемпіонів. «Плюси» претендують на отримання прав?
– Український ринок внаслідок того, що футбол розвивався, а інвестори були готові вкладати у нього достатньо великі гроші, підняв рівень ціни за єврокубки на нереальну висоту. Зараз її потягнути не можна. Тим не менше, УЄФА пропонує тендер, орієнтуючись на рівень цін 2013 року. Для нас він – нереальний.
Наскільки мені відомо, на даному етапі УЄФА ще не підписав договір із жодним телеканалом. Наразі можу сказати, що наш канал точно транслюватиме поєдинки Динамо – Славія та Зоря – Брага (на виїзді і вдома). Ситуацією щодо групових раундів я не володію. Тендер повинен був пройти ще в лютому. Та сума, яку пропонували українські телеканали, УЄФА не влаштувала. Мабуть, відбудеться ще один тендер. Про те, хто транслюватиме єврокубки, дізнаємося ближче до кінця серпня. Чи буде це 1+1 – я відповісти не можу, адже це не в моїй компетенції.
– У квітні була новина, що співпрацю із «Профутболом» припинив Андрій Несмачний. Чому?
– Несмачний пішов давно – близько трьох років тому. Чесно сказав: «Хлопці, я вам безмежно вдячний за те, що, незважаючи на закінчення кар'єри, ви мене залишили у футболі». Кар'єру він закінчив у 2011-му, з нами співпрацював близько 4-5 років. Я йому дуже вдячний – це відповідальна людина. Він готувався до ефірів, переглядав матчі тощо. Але в якийсь момент заявив: «У мене так склалися обставини, що я по-іншому бачу життя».
Наскільки розумію, Андрій збирався виїжджати закордон разом із сім’єю. Як там зараз – я не запитував, хоча ми досить часто зідзвонюємося і бачимося. Поважаю його як експерта і як людину.
– Наскільки важко знайти серед наших ветеранів якісного експерта для телебачення?
– А їх не потрібно шукати – їх треба робити. Будь-яка людина, що вперше потрапляє на ефір, – це надзвичайно складно. Для непідготованого учасника – це стрес. До ефіру – одна людина, в ефірі – зовсім інша.
Своїх експертів ми готували дуже довго. Нагорняка – з 2011-го, Венглинського, Калініченка і Цихмейструка – з 2013-го. Тобто, з цими людьми ми прожили певну частину життя. Не всі одразу схоплювали специфіку. Наприклад, в ефірі потрібно говорити простими реченнями, а не складними, інакше загубиш думку. Експерти зараз цього вже навчилися. Запитання – відповідь, запитання – відповідь. Вони повинні бути готовими. Ми заздалегідь не домовляємося, про що говоритимемо. Розмова – спонтанна і зав’язується в ході ефіру. При цьому експерти не можуть видавати монологи по 3-4 хвилини. Вони повинні вкластися у 3-4 речення – і все, пішли далі.
Я працював ще в часи кінця 90-х – початку 2000-х. Тоді взагалі існували лише три людини, у яких можна було взяти інтерв'ю. Зокрема – Андрій Гусін. Пригадую, після одного з матчів я, молодий журналіст, підбігаю до Лужного: «Олеже Романовичу, можна інтерв'ю?» Він так подивився: «Відстань від мене. Там позаду Гусін йде» (Усміхається). Гусіна чекали всі – його обступали і засипали запитаннями. У Шахтарі цю функцію виконував Тимощук. В інших клубах також було максимум по одному персонажу.
Зараз все по-іншому. Знаменитості значно легше погоджуються на інтерв'ю – Ярмоленко, Коноплянка… Вони стають своєрідними акторами. З того ж тіста футболісти, які закінчили – Калініченко, Венглинський, Цихмейструк. Вони вже не настільки затиснуті. Відповідно, знайти експерта для ефіру значно простіше.
«Були випуски, після яких я казав, що більше не вийду в ефір»
– Ти кажеш, що робота в ефірі – це стрес. Наскільки вона тебе виснажує?
– Робота у прямому ефірі – наче невеличкий струс мозку. І який би у тебе не був досвід – це щоразу стрес. Це історія, не завжди зрозуміла, не завжди адекватна. Адреналін – заобрійний, тебе трішки похитує. Я найбільше люблю, коли «десять, дев’ять, вісім, сім… поїхали!» – і ти починаєш говорити.
Робота футбольного ведучого (а я в цій кухні вже 9-й рік) передбачає одну штуку. Ти стаєш політичним персонажем. Для того, щоб сказати щось категоричне, потрібно мати неймовірну аргументацію. Адже після передачі тобі можуть подзвонити і запитати: «Чому ти так сказав?» Тренер, футболіст, президент клубу, хто завгодно.
Зараз – трохи спокійніше. По-перше, іноді авторитет дозволяє вже не пояснювати дечого. По-друге, рівень футболу – не той. Уяви собі умовний 2013 рік: Шахтар – Ахметов, Динамо – Суркіс, Дніпро – Коломойський, Металіст – Ярославський, Чорноморець – Клімов, Карпати – Димінський, інші клуби також несуттєво відставали. Там були достатньо серйозні персонажі, кожен із яких переживав за свою команду. Тому, якщо ти щось проти них говориш, мусиш мати залізобетонну аргументацію, чому це сказав. Вони мають право ображатися. Була неймовірна війна. Ти перебував, наче на сковорідці.
У мене відбулися важкі розмови зі всіма президентами наших клубів. Особисто не знайомий хіба що з Ахметовим, але з керівництвом Шахтаря дискутували. Сварилися з Палкіним – сильно сварилися! Доходило до образ. Сварилися з Карпатами. Сварилися з Динамо, коли в прямому ефірі оголошувалися номери телефонів. Сварилися з Коломойським – так само були складні, непрості розмови. Ти стаєш не журналістом, а політичною фігурою, тож дуже сильно покладаєшся на свою команду.
Я безмежно вдячний усім хлопцям, які робили «Профутбол» упродовж 9 років, і продовжують його робити. Вони мені створили таку стіну, що ти приходив на ефір впевненим. Адже якщо вони так сказали, отже маєш аргументи, щоб пояснити іншим людям. Найбільший успіх «Профутболу» в тому, що він протримався. Нам казали: ви попрацюєте три місяці. Ми відпрацювали вже 9 років. Це було складно – рівень дискусій надзвичайно високий. Важливо – не зламатися.
– Скільки разів ти був близьким до того, щоб покинути проект?
– Ти знаєш, не можу сказати, щоб я коли-небудь хотів закінчити із «Профутболом». Це було б нечесно, адже це – моя улюблена робота, найголовніша робота мого життя. Виникали моменти більше істеричні. Коли зашкалює адреналін, коли настрій на максимумі, ти підпадаєш під емоції. Раніше я підпадав під ці емоції частіше: щось сталося, щось не вдалося і тому подібне. Були випуски, після яких я казав, що більше не вийду в ефір. Але це все – емоції.
Пригадую моменти, коли мене викликало керівництво і казало: ось тут неправильно себе повів. Наприклад, у ситуації з Леоненком. Я вже про це розповідав в одному з випусків, тому повторюватися не буду. Якщо коротко, то я почув: «Ти неправий не через те, що щось сказав, а через те, що не повівся, як професіонал. У тебе була істерика в ефірі – ти не маєш права так поводитись». Відходиш, заспокоюєшся, аналізуєш, ставиш себе на місце телеглядача і розумієш: дійсно, не впорався з емоціями. Зідан не опанував свої емоції – і Франція програла чемпіонат світу. Кантона не впорався з емоціями – півроку сидів без футболу. Це не означає, що вони – погані футболісти. Просто бувають такі історії.
– Цікаві паралелі…
– За 9 років у мене траплялося багато емоційних спалахів. Але потім заспокоювався, приходив у колектив, спілкувався з пацанами. Для мене дуже важливо мати контакт із командою. Ще у 2011-му давав інтерв’ю і сказав: “Це – потенційно найсильніша редакція, яку я бачив у своєму житті». Важливо, щоб я відчував їх, а вони – мене.
І от – сидимо. Я, Рома Бебех, Саша, Володя Звєров… «Слухай, ну заспокойся. Все нормально». «Профутбол» – це унікальне поєднання людських натур, які люблять свою справу. 90 відсотків успіху полягає в тому, що вони вірять мені, і я їм вірю. Вони виконують ту роботу, яка, можливо, невидима, але дуже важлива. Якщо ці хлопці мені хоча б раз сказали: «Ігоре, ти неправий. Ми не будемо так працювати» – я б пішов. Їхня думка для мене – найважливіша.
У понеділок я ніколи не відповідав на дзвінки – до «летючки». Пригадую ефір, коли згасло світло на «Дніпро-Арені». Кіпіш, крик, що робити, що написав арбітр, яке рішення, перегравати – не перегравати. Ти виходиш в ефір, і поки що не можеш знати, намагаєшся пояснити більше інтуїтивно. Не маєш часу почитати регламент, заспокоїтися, розкласти все по поличках. А вся країна сидить і чекає, що ти скажеш. Якщо ти стверджуватимеш, що має бути перегравання, – тобі повірять. А можеш сказати: та ні, там має бути 0:3…
– Ну так.
– Із Коломойським була дуже велика суперечка, коли Дніпро не полетів в Одесу на Кубок України. Я йому кажу: «Все – 0:3». А він: «Це – форсмажор». Я: «Це не форсмажор. Форсмажор – це злива». Тобто, тобі треба пояснити, чому ти так сказав в ефірі, інакше він тебе просто знищить. Я йому пояснив. Кожен залишився при своїй точці зору, але у підсумку Дніпру дали 0:3. Ти сформував цю точку зору.
Після ефіру розпочинаються дзвінки. Ти щось сказав про президента чи тренера – Гельзін, Севідов, Маркевич, ще там хтось. Не підіймаю слухавки. У понеділок – «летючка». Я переглянув разом із пацанами, ми проговорили моменти – тут ти правий, а тут десь перебрав. Після цього я вже можу говорити. Бо, повторюся, для мене найважливіша – думка колективу.
За ці 9 років я пересварився із всією Україною. Потім помирився з усією Україною. Потім знову пересварився-перемирився… Їде знімальна група робити сюжет. «А, ви з «Профутболу»? Ви ж на нас наїхали». Дзвониш, пояснюєш… Ми так сварилися із Грозним свого часу! Він був неправий.
– В’ячеслав Вікторович – дуже імпульсивний.
– В’ячеслав Вікторович – дуже специфічна натура. Практично всі тренери старої школи – неймовірні психологи та актори. Кварцяний, Маркевич, Грозний, Павлов – їм у Голлівуді можна грати. Це – психологічні ходи.
Пам’ятаю, як Маркевич після перемоги над Аяксом прийшов на прес-конференцію і збурився на журналістів: “Що ви тут смуток навиваєте? Та ми виграли 1:0» (Усміхається). «Треба ж було дати їм якусь емоцію», – зізнався мені опісля. Тож вони усі – дуже хороші актори. Раніше я все сприймав близько до серця. А потім заспокоївся. Почав спілкуватися з ними на холодний розум, намагався їх зрозуміти.
«Коломойський назвав усіх переможців Кубка чемпіонів, починаючи з 1985 року»
– Наскільки непростий у спілкуванні Ігор Коломойський?
– У нього – неймовірний інтелект. Він вміє слухати і ніколи не говорить наказовим тоном. Ми провели безліч бесід – і телефоном, і при зустрічі. Для нього важливо, щоб ти аргументував, чому так робиш. Якщо твоя аргументація достатня – він її може зрозуміти. На відміну від більшості людей із такими можливостями, які не мають поваги до підлеглих.
Інтелект Коломойського і його словниковий запас настільки великі, що з ним дуже цікаво. Спілкування із ним – збагачує. Він неймовірно добре розбирається у футболі. Одного разу Коломойський по пам’яті, без жодних підказок, назвав мені всіх переможців Кубка чемпіонів, починаючи з 1985 року. Всіх! З фіналами та авторами забитих м'ячів. Розумієш? Це людина, яка любила футбол, яка ходила на «Метеор» і знає, хто такий Протасов і Литовченко – вони для нього легенди. Так само він вболіває за збірну України.
Так ось, він міг мені зателефонувати і запитати: «Почему ты так сказал?» – «Я так сказав, бо…» – «А я считаю вот так». – «Ігоре Валерійовичу, те, те і те». – «Нет. Так и так…» Бували випадки, коли я з ним погоджувався. Але всі такі дискусії відбувалися постфактум, коли змінити вже нічого не можливо.
– Кажеш, пересварився з усією Україною. Чи існує людина, якій би ти досі не подав руки?
– Знаєш, я колись також над цим замислювався. Можу сказати одне: наразі я у процесі, тож не можу дати оцінку абсолютно всім подіям, які відбуваються в українському футболі. Для мене найбільша проблема, коли людина починає паразитувати на футболі. Це – договірні матчі, домовленості із суддями… Я розумію, що воно є, що воно відбувається. Ми піднімали цю тему неодноразово. І от якщо буде офіційно доведено, що людина грала договірні матчі – я їй не зможу подати руку. Бо це – заробляння грошей на футболі, паразитування на емоціях уболівальників, які приходять і щиро вірять у свою команду.
– А ось Мораєс, наприклад, який тихенько, за спиною, домовився із Шахтарем, хоча запевняв Динамо в іншому… Цькування бразильця, яке ми бачимо зараз, – заслужене?
– Те, що Мораєс пройшов медогляд у Шахтарі, я знав ще в лютому – можу дати тобі гарантію. Те, що йдуть переговори, і що Мораєс близький до переходу, я знав ще у лютому і одразу сказав про це всім. Це – справа його вибору, хоча на місці Мораєса я б так не вчинив. З часом він поїде з України, ніколи тут не залишиться. На місці уболівальників Динамо я б просто забув про це все – потрібно бути гоноровим.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
