«Динамо? Кожен суперник для нас – принциповий»
– Руслане, у перенесеному матчі 4 туру УПЛ Маріуполь поступився Динамо. Як команда і особисто ви пережили цю невдачу?
– Зрозуміло, що після поразки завжди є осад. Програвати – неприємно, як би не складалася гра. Матч проти Динамо можемо занести собі в актив, адже створили чимало моментів і продемонстрували гру для вболівальників. А ось підсумковий рахунок засмучує.
– Цей рахунок – справедливий?
– Суперники забили 2 м’ячі, а ми припустилися помилок в обороні і не реалізували свої шанси. Тож Динамо перемогло заслужено.
– Останніми роками перед кожним матчем Маріуполя та Динамо багато розмов, скандалів. Невже столичний клуб – найпринциповіший суперник для вас?
– Це просто роздувають засоби масової інформації, журналісти. Футболістів це не повинно стосуватися. Кожні півроку роздмухують перед грою. Якісь розмови, якесь нагнітання – для чого це? Особливої принциповості немає. Кожен суперник для нас – принциповий. Та ж Олександрія, ті ж Карпати, Чорноморець, Ворскла, донбаське дербі, Олімпік…
Динамо – це суперник, який грає у єврокубках, демонструє хороший футбол, тож зрозуміло, що проти такого опонента хочеться виступити на рівних. Про якусь війну мова не йде.
«Худжамов помилився – вся команда помилилась»
– Чи пов’язуєте важкий старт Маріуполя у чемпіонаті з тим, що команді довелося паралельно грати ще й у Лізі Європи?
– Так, я згідний з цією думкою. У нас був дуже насичений старт сезону. Плюс – не вистачило кадрового ресурсу. Зараз у цьому плані ситуація покращилася – прийшли Зубков, Ігнатенко. А в серпні доводилося перемикатися з єврокубків на чемпіонат, відбувалася ротація. У нас багато молоді, вливалися дуже важко. Лише зараз віднаходимо свою оптимальну форму і додаємо з кожним матчем.
– Окрім того, що команда грала у єврокубках, ви були змушені приймати своїх суперників в Одесі. А це – додаткові переїзди-перельоти…
– Звичайно, дорога дається взнаки. Начебто граємо вдома, а добираємося на матч автобусом упродовж 10 годин. Найближче до нас «єврокубкове» місто – Запоріжжя – 4-5 годин їзди. Але там вже грає Зоря. Тому зупинили свій вибір на Одесі. Знову ж таки, звідти їхали на Київ, грали там з Арсеналом, потім поверталися в Одесу… Ось так практично цілий місяць не були вдома – без сім’ї, без дітей.
– Ви забили і Юргордену, і Бордо – шведам з пенальті, французам зі штрафного. Який із голів дався важче?
– Звичайно, що Юргордену. Чому? При рахунку 1:1 – додатковий час. Я розумів, що мій удар за таких умов набував вирішального значення. Так воно і сталося. Ця перемога залишиться зі мною на все життя. Вона була надзвичайно важливою для мене, для команди і для нашого міста. Таке не забувається.
– Проти Бордо справді не було жодних шансів на успіх?
– Будемо говорити відверто: клас футболістів Бордо – вищий. Вони грають у топ-чемпіонаті проти таких команд, як Монако, ПСЖ, Марсель, Ліон. Це клуби, які щороку виступають у Лізі чемпіонів та Лізі Європи і на які ходять повні стадіони. Ми чудово розуміли, з ким доведеться зустрітись.
Вдома у першу чергу хотілося зіграти надійно, від оборони, очікуючи на свої моменти. Але не вдалася нам домашня гра. Відкрили рахунок, але потім напропускали. Відіграти на виїзді три м’ячі – надзвичайно складно. Тим паче, коли поступаєшся класом.
– В Одесі напомилявся досвідчений Худжамов. Як відреагувала команда на прикрі фейли Рустама?
– Рустам помилився – вся команда помилилась. Ніхто ні на кого не показував пальцем. Після матчу ми його підбадьорили. Програла вся команда. Помиляються всі – зокрема й форварди.
Різниця лише в тому, що помилки нападників не такі помітні, адже до своїх воріт – ще далеченько. А от ляпи оборонців і голкіперів можуть стати фатальними. Рустам помилився: підтримали і рухаємося вперед. Від помилок ніхто не застрахований.
– У новому чемпіонаті перед Маріуполем стоїть завдання оперативно повернутися у єврокубки?
– Наше завдання, як і попереднього сезону, – потрапити у першу шістку.
«Луческу міг посадити тебе на трибуну – на місяць-два»
– Ви зараз серед лідерів бомбардирських перегонів, вище – лише Мораєс і Марлос. У вас – друга молодість?
– Я не знаю, яка це молодість – друга чи вже третя (Усміхається). Скажу так: багато чого залежить від довіри головного тренера. Бувають матчі, коли гра не йде, щось не вдається, тож я вдячний Бабичу за постійну підтримку – і роблю це забитими голами. Команда це відчуває, хлопці більше грають на мене, тож мої м’ячі – це заслуга всього колективу.
– Відчуваєте у собі амбіції поборотися за титул найкращого снайпера чемпіонату?
– Не хочу забігати наперед. Передусім прагну приносити користь своїй команді. Пріоритетом для мене є командний успіх, виконання завдань, які перед нами встановило керівництво клубу.
– Взимку ви поверталися у Шахтар. Чи здивувало вас таке запрошення від «гірників»?
– Трохи здивувало, якщо чесно. Спершу я не відповів Шахтарю згодою – взяв час на роздуми. «Гірники» пропонували контракт на півроку – мені такий варіант не дуже подобався. Адже новий тренер, новий колектив – потрібен період для притирання. З іншого боку думав собі, що у мене немалий досвід, можу допомогти, тож сподівався, що отримаю якийсь ігровий час.
Його не виявилося – навіть не знаю, з яких причин. Я навіть ні разу не потрапив у склад із 18 гравців. Для мене це стало певним психологічним ударом. Почувався не в тій тарілці, у якій люблю перебувати. Неприємно було. А наприкінці сезону, зрозуміло, вже ніякого настрою у колективі в мене не було.
– Паулу Фонсека під час тренування. Який він?
– У нього дуже професіональний підхід до справи. Часто усміхається. Бувають моменти, коли Фонсека бере участь у тренувальному процесі, грає у квадрат. Знає, коли можна можна пожартувати, а коли варто повестись суворіше.
– Раніше, ще у «нульових», ви мали значно більше ігрового часу у Шахтарі. Що можете виділити з того періоду?
– За Шахтар я зіграв не так вже й багато матчів при містері Луческу. Але, яким би він не був суворим до футболістів, особливо – до українців, він усім давав шанс. Ти міг сидіти у запасі кілька матчів, але потім Луческу відчував момент і випускав тебе на поле.
Якщо не зраджує пам’ять, я навіть три матчі поспіль провів у стартовому складі. Щоправда, для українських гравців ціна помилки була дуже високою. Тренер міг після цього посадити тебе на трибуну – на місяць-два. Тим не менше, згадуючи період у Шахтарі, шукаю причини тільки в собі.
«Вже місяць граю на уколах»
– Виступали ви і за кордоном – азербайджанська Габала, казахський Атирау і грецький Аполлон. Де почувалися найкомфортніше?
– Та я взагалі не хочу згадувати той період. Це для мене, наче вирвана сторінка. У жодній із цих команд я не почувався комфортно. Нема про що згадувати.
– Причина в тому, що ви потрапили «не в ті» команди, чи, можливо, ви – домашній гравець?
– Думаю, скоріше – другий варіант. Мені значно комфортніше грати вдома – при родичах, друзях, знайомих.
– Вам – 32 роки. У такому солідному футбольному віці доводиться приділяти більше часу підготовці до матчів?
– Скажу, що 32 роки – це хороший, нормальний вік. У Європі мої ровесники ще грають на повну силу. Це раніше вважалося, що у 32 ти – ветеран. Зараз же по-іншому – ти досвідчений, мудрий. Щодо підготовки, то, звісно, вік десь відчувається. Упродовж кар’єри отримував травми, тож поболює спина, дають про себе знати коліна, гомілкостопи.
Вже місяць граю на уколах. Найближчий матч із Чорноморцем доведеться пропустити, бо турбує коліно. Словом, стежити за здоров'ям доводиться ретельніше. Акуратно підходжу до тренувань, а відчутний акцент роблю на відновлення.
– Які мрії прагнете реалізувати до закінчення кар’єри?
– Хотілося б потрапити у національну збірну України, а також почути гімн Ліги чемпіонів.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
