– Шевченко наважився випустити проти Туреччини надзвичайно експериментальний склад. Зокрема, одразу сімох футболістів віком 19-22 роки. Як оціните гру такої команди?
– Тішить, що Андрій Миколайович довіряє молодим футболістам. Саме для цього й існують контрольні ігри – подивитися, хто спроможний гідно замінити гравців основного складу. Матч продемонстрував, що тренерський штаб може розраховувати на всіх цих виконавців. Зокрема мені сподобалося, як зіграли Миколенко і Пластун.
Щодо самого матчу, то, звісно, коли нічого не тисне в психологічному плані, можна зіграти розкутіше. У першому таймі Україна виглядала непогано і намагалася контролювати м’яч. Робити це було непросто – дуже важке поле. Після перерви турки додали, але тішить те, що після 4-х пропущених голів від Словаччини наша команда не посипалася і зіграла «на нуль». Нічийна гра, справедливий результат.
– Чи варто вже зараз робити ставку на Луніна?
– Важко сказати. Хоча у грі Луніна справді є надійність. Він мені імпонує – спокійний, врівноважений. Цей юнак є майбутнім збірної України – однозначно.
– Рефері із Косово не зарахував два голи у наші ворота, але й ми мали до нього претензії…
– Помиляються усі. Не потрібно з цього робити велику проблему – контрольна гра. Найголовніше – у діях арбітра не було упередженості.
– Під керівництвом вашого колишнього наставника Мірчі Луческу збірна Туреччини демонструє найгірші результати за кілька останніх десятиліть. Можливо, як би це цинічно не звучало, Містеру пора на пенсію?
– Я б так не сказав. У турецькій збірній відбувається зміна поколінь. Луческу будує нову команду, відповідно орієнтується на молодих футболістів. Йому потрібен час. Подивіться на збірну Нідерландів – упродовж останніх років вона нікуди не потрапляла, проте зараз там грають нові суперфутболісти, які дають результат.
Я не сумніваюся у професіоналізмі Мірчі Луческу. Переконаний, що він спроможний збудувати команду, яка вирішуватиме найскладніші завдання.
– Замість довгоочікуваного повернення збірної України у Дніпро, ми отримали виїзну гру на жахливому полі. Та й узагалі за останні два роки наша головна команда провела лише один (!!!) товариський матч на власній території. Неподобство?
– Це однозначно. Хочеться, щоб збірна України грала в Україні, причому – в різних містах. Дніпро, Львів, Київ, Одеса, Харків і навіть Суми. Мене дивує, що команда проводить товариські матчі без уболівальників – за кордоном, незрозуміло, на яких стадіонах. Такі спаринги нікому не потрібні.
Хочеться бачити, як збірна України проводить контрольні матчі вдома, при великій кількості вболівальників, а не на чужих, грубо кажучи, тренувальних базах. Керівникам федерації належить приділити увагу не лише пошуку серйозних суперників, але й їхньому приїзду на територію України. У нас є великі європейські стадіони. Чому вони порожні?!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
