Марко Девич: «Глибоко всередині було бажання піти в «Динамо», але розумів, що дорога для мене закрита»

- Чому свого часу ти вибрав «Шахтар», а не «Динамо»?

- Я спілкувався з президентом «Динамо», ми практично про все домовилися. Але після цього мене набрав Даріо Срна і запитав, чи хочу я пограти в «Шахтарі». Я вибрав «Шахтар».

Я впевнений, що зробив правильно. Я знав - якщо щось в «Шахтарі» не вийде, мені буде легко повернутися в «Металіст». А у випадку з «Динамо» я не був упевнений, що зроблю правильно.

З президентом «Динамо» ми спілкувалися, ще коли я був в дублі «Металіста». Цей варіант був запасним, але цікавим.

- Ти двічі відмовив Ігорю Суркісу?

- У перший раз ми просто обговорювали це питання, а в другій - практично домовилися.

Під час виступів в «Рубіні», коли прийшов момент йти в оренду, глибоко всередині у мене було бажання піти в «Динамо». Я хотів і був готовий, але розумів, що дорога для мене закрита. Справедливо закрита, нічого не можу сказати.

- Якби ти повернувся в той час, то вчинив би так само?

- Так.

- Що тобі дало перебування в «Шахтарі»?

- Новий досвід. Там я побачив дуже сильних гравців, пограв в Лізі чемпіонів. До речі, Ліга чемпіонів була однією з причин, чому я вибрав «Шахтар», а не «Динамо». «Шахтар» потрапляв безпосередньо в груповий етап, а «Динамо» - проходило через кваліфікацію.

- Ти найбільш високооплачуваний гравець в Азербайджані?

- Там не ті гроші, які були раніше.

- У «Металісті»?

- Скрізь. Мій нинішній контракт приблизно такий же, який у мене був в «Волині» в 2004-му році. Трохи більше.

- Твої суперники говорили, що ти був симулянтом...

- Вони просто не встигали за мною. Били мене.

- Скільки пенальті ти намалював?

- Я багато разів змусив захисників сфолити на мені в їхньому штрафному майданчику. Бувало, десь арбітр робив помилку в мою користь, коли пенальті відвертого не було. На тренерських курсах Кравченко каже: «Ти падав, симулював».

- Був момент, як зі Стерлінгом в матчі «Ман Сіті» - «Шахтар»?

- Було гірше. Ми грали в Харкові на стадіоні «Динамо». Я прокинув м'яч, зробив крок, другий і побачив, що м'яч котиться за лінію. Я зрозумів, що не встигаю, і впав.

- З криком?

- Звичайно! Адже треба було переконати суддю, що все - тебе вбили! При цьому гравця поруч не було. Думав, суддя дасть жовту, а він поставив пенальті. До сих пір мені не забувають цей момент.

- У «Волині» ти починав півзахисником?

- У Віталія Володимировича Кварцяного ми грали за схемою 3-5-2 або 5-3-2. Він мене ставив на позицію крайнього захисника, але в підсумку весь фланг був моїм. Я бігав поруч з ним, тому мені було дуже добре чутно будь-які підказки, які він давав.

Віталій Володимирович дуже емоційний. Він залишив серйозний слід у моїй футбольній кар'єрі, проте коли я був молодий, було дуже складно перенести всю його енергію. Наприклад... Воротар пропустив гол, перерва. У роздягальні Віталій Володимирович міг лягти на підлогу і показати воротареві, як той спить на полі. Стоїмо в роздягальні, дивимося - він лежить на підлозі.