«У мене було багато пропозицій із Італії, був варіант в Англії. Я готовий був переїхати в топ-чемпіонат, але відчував, що мені був потрібний розвиток у тактичному плані. Тому я подумав, що «Динамо» буде найкращим місцем для цього. Крім того, «Динамо» набагато більший клуб, ніж «Копенгаген».
Думаю, коли я приїхав до Києва, то був у найкращій формі у своїй кар'єрі. В «Копенгагені» я грав прекрасно, тому мені було легко адаптуватися в «Динамо». Тільки в перший місяць на зборі в Марбельї мені було трохи важко, тому що я не знав мови і не міг ні з ким поговорити. Але я відразу ж з усіма подружився. Коли відчуваєш підтримку в команді, все інше дається легше, і ти можеш показати, ким ти є насправді.
Коли ти забиваєш головою, потрібно правильно вибирати позицію. Неважливо, який у тебе зріст. Звичайно, це може допомогти, але головне - розрахувати час і опинитися там, куди летить м'яч. У «Динамо» багато гравців, які можуть зробити бездоганну передачу. Це теж важливо.
Степаненко? Пам'ятаю, він повів себе як дівчинка. Рефері навіть не побачив, що Кендзьора зіграв рукою. Чому Степаненко просто не продовжив грати? Після матчу я переосмислив той епізод. Він хотів послабити команду суперника червоною карткою. Саме після видалення «Шахтар» забив вирішальний м'яч. Виходить, дії Степаненка були на користь його команді. Але мене він дуже розлютив. Вважаю, що на полі він неприємний.
Шацьких постійно говорить мені бігти на ближню штангу. Звідти я можу забити найбільше м'ячів. Також він робить акцент на тому, що нападник постійно повинен бути в штрафному, щоб мати достатньо моментів. Іноді на тренуваннях він показує, куди бігти, як бити і зберігати енергію для захисту. Шацьких - хороший тренер. Не питайте мене про тактику, тому що тренер мене вб'є, якщо я розповім занадто багато. Насправді у мене немає особливої ролі під час стандартів. Іноді я граю по голкіперу, іноді біжу на штангу. Вільно переміщаюся уздовж воріт під час кутових і штрафних», - розповів Вербич в інтерв'ю «Профутболу».
