Він ще й перервав 10-річну гегемонію Ліонеля Мессі та Кріштіану Роналду, які, здавалося, передаватимуть один одному цей трофей до завершення своєї кар'єри.
Незважаючи на те, що аргентинцеві та португальцю поклоняються у найвіддаленіших куточках світу, а футболки з їхніми прізвищами можна знайти у найбідніших країнах нашої планети, багато хто вже зачекався на це. І не тому, що Рон та Лео стали менш великими чи менш яскравими, хоча, можливо, певні відповідні тенденції таки відчутні.
Просто це вже було занадто. Причому далеко не всі Golden Balls Мессіта Роналду за останні 10 років були заслуженими та справедливими.
Чому? Все-таки раніше при виборі найкращого гравця світу існувала певна логіка. У роки чемпіонатів світу чи Європи велике значення мали виступи гравців на цих форумах. У непарні роки, коли вони не проводяться, визначальною була гра претендентів за свої клуби та певною мірою за свої збірні у кваліфікаційних турнірах ЧС та ЧЄ. До того ж переможець, навіть не здобувши трофеїв, мав бути дуже яскравим у своїх командах, виділятися, «тягнути» їх.
Багато чого змінилося з 2007 року, коли переміг бразилець Кака. З цього року трофей міг отримати будь-хто у світі, незалежно від континенту. Хоча зрозуміло, що всі найкращі грають у Європі. Збільшилася і кількість голосувальників. Тоді без варіантів першим був Кака, який блискуче привів Мілан до перемоги в Лізі чемпіонів, не применшуючи ролі його партнерів. У той же час на небосхилі вперше з'явилися Роналду та Мессі, які потрапили у першу трійку.
Очевидно, що розуміння футболу та логіки певних речей відрізняється на інших континентах, особливо у дуже скромних за футбольними мірками країнах.
Отже, 2008 рік – справедливо перемагає Роналду. МЮ виграв ЛЧ, тому португалець мав підстави на тріумф. На Євро-2008 Португалія виступила непогано, але у чвертьфіналі потрапила на німців. З переможця, Іспанії, виділити когось було не дуже важко. Хіба що розпиляти «Золотий м'яч» на двох між Хаві та Іньєстою. А у підсумку третім став Фернандо Торрес.
2009 – також логічна перемога Ліонеля Мессі. Барселона тріумфує в ЛЧ та Ла Лізі.
Але з 2010 року, коли приз став називатися FIFA Ballon d'Or, розпочалися дива. Іспанія виграє ЧС, Аргентину з Мессі та Марадоною у чвертьфіналі знищує Німеччина. Але автор переможного голу у фіналі ЧС Іньєста, а також Хаві – лише другий та третій відповідно.
Інтер виграє ЛЧ-2010, де один з ключових гравців команди – голландець Веслі Снейдер. Тягнув він у фінал ЧС і збірну Нідерландів. Нічого не нагадує? Не нагадує нашого хорватського героя? Але його немає навіть у трійці, натомість Вануату та Сейшельські острови голосують за Мессі.
2011 – Мессі. Барселона знову найкраща в Європі, плюс чемпіонство в Іспанії. Питань немає.
2012 – Мессі? Так, як це не дивно. Барселона не стала чемпіоном Іспанії, не виграла Лігу чемпіонів. Євро-2012 в України взагалі не його парафія, а блискучий тріумф його партнерів по команді також не аргумент. Іньєста лише третій з великим відставанням. Хіба що друге місце Роналду хоч якось можна було зрозуміти, бо Реал чемпіоном став, але Португалія у півфіналі Євро грала.
2013 – Роналду? Порке? - як кажуть португальці. Чемпіонства немає, Ліги чемпіонів також. Її виграє Баварія. Реал розбитий Дортмундом у півфіналі. Але Рібері з Баварії лише третій. Бо є священні корови Мессі та Роналду.
З 2014 року все знову стає на свої місця.
2014 – Роналду. Тут є певна логіка. Адже Реал після тривалої паузи повернувся на вершину в Європі. До того ж, Мессі програв з Аргентиною фінал ЧС Німеччині. Не його це був світовий форум, причому не вперше і не востаннє. Як і не Роналду, бо Португалія навіть не вийшла з групи. Нойєр, як і Кан у свій час, задовольнився третім місцем. А німцям можна було дати Золотого м'яча лише як команді.
2015 – Мессі. Ну так, Барса знову виграла Лігу чемпіонів і чемпіонат Іспанії, а проклятого для Лео чемпіонату світу не було.
2016 – Роналду. Знову Ліга чемпіонів з Реалом, Кріштіану на коні з 16 забитими голами. А потім влітку він ще й зіграв одну з провідних ролей у сенсаційний перемозі Португалії на Євро-2016 у Франції. Жодних питань.
2017 – Роналду. Переможець та знову найкращий бомбардир ЛЧ, чемпіон Іспанії. Знову ж таки питань немає.
Логіку, яка була раніше при обранні переможців, нескладно довести. Для чистоти експерименту відштовхнемося від 1995 року, коли можливість отримати «Золотий м'яч» була надана не тільки європейцям, які виступають в Європі.
1995 – Джордж Веа. Феєричний виступ з ПСЖ у Лізі чемпіонів, який, щоправда, завершився у півфіналі. Але гра ліберійця не могла не зачарувати. А тодішні фіналісти ЛЧ Аякс та Мілан були занадто тренерськими командами, де важко когось виокремити. Тим паче, хлопці з «дитячого садка» ван Гаала тільки-но робили собі ім'я у футболі.
1996 – Маттіас Заммер. Чемпіон Європи у складі Німеччини (причому забив два достатньо важливі м'ячі Росії у групі та Хорватії в 1/4 фіналу), переможець Бундесліги з дортмундською Борусією. І при цьому всьому другого у рейтингу, молодого та вельми перспективного бразильця Роналдо він випередив лише на один бал. Можливо, з останнього складу Ювентуса, який вигравав у тому році Лігу чемпіонів, хтось і міг претендувати на цей трофей, але знову-таки команда Ліппі більше була колективом. А на Євро-1996 збірна Італії провалилася.
1997 – Роналдо. Кубок володарів Кубків з Барселоною. Друге місце в Прімері, але яка це була заруба з Реалом, коли мадридці набрали 92, а Барса – 90 очок. І головне – 34 забиті м'ячі 21-річного вундеркінда у першому ж сезоні за Барселону. Зрозуміло, що у гравців Борусії Дортмунд знову ж таки не було шансів, бо там вистрелили, перш за все, команда та геній тренера.
1998 – Зінедін Зідан. Здається, тут взагалі нічого не треба пояснювати.
1999 – Рівалдо. Ще один випадок, коли у рік відсутності форумів для збірних яскрава індивідуальність може дістати визнання. Чемпіон Іспанії з Барселоною із відривом від Реала в 11 очок. З 24 голами другий бомбардир після Рауля, який забив 25. І в Лізі чемпіонів восени 1999 року Барса виступала як треба, а Рівалдо чимало забивав та був справжнім лідером команди, хоча в ній вистачало імен. Та й Копа Америка 1999 року теж, думаю, брався до уваги, де Бразилія – поза конкуренцію, а Рівалдо і Роналдо, забивши по 5 голів, стали найкращими бомбардирами.
Бекхем, при всій повазі, не був ключовим елементом Манчестер Юнайтед, який феєрично здобув Кубок чемпіонів того року.
2000 – Фігу. Він не був у складі Реала, який виграв того року ЛЧ, адже перейшов у Мадрид лише влітку, хоча грав у півфіналі з Барсою, де був зупинений скаженою Валенсією Ектора Купера. Програв з Барселоною чемпіонат Іспанії на користь Депортіво. Але у тому сезоні він забив найбільше голів за Барселону як в чемпіонаті, так і в ЛЧ.
Був зупинений зі своєю Португалією у півфіналі Євро-2000, але хто не пам'ятає його блискучий надважливий гол у групі у ворота Англії? Яким двигуном того фантастичного покоління португальців був Фігу!
Хоча боротьба за «Золотий м'яч» між Фігу та Зіданом була запеклою (197 балів проти 181), але Зізу все ж таки не настільки феєрив на Євро, а Ювентус узагалі перебував у кризі. Потрібно зважати і на «вислугу років». Це також враховувалося.
2001 – Майкл Оуен. Один з найцікавіших років. Спраглий до трофеїв Ліверпуль виграє Кубок УЄФА, Кубок Англії, Кубок англійської ліги, Суперкубок Англії. Оуен всюди зіграв важливу роль, забивав та приносив велику користь у тріумфальному єврокубку, вирвав дублем перемогу в Арсенала у Кубку, забив переможні голи у Суперкубку Англії проти МЮ та Суперкубку Європи проти Баварії.
Так, того року Баварія виграла Лігу чемпіонів, але виокремити когось там було важко. Грала фірмова мюнхенська машина. Олівер Кан був важливим її елементом, але здобути «Золотий м'яч» голкіперу дуже важко, тому у підсумку почесне третє місце. Рауль тоді мав більші шанси, він напрацював за попередні роки на це звання, але завжди був хтось яскравіший.
2002 – Роналдо. Тріумфальне повернення «Зубастика» після важкої травми, його вирішальна роль у перемозі Бразилії на ЧС-2002, незважаючи на наявність у команді Рівалдо та нової зірки Роналдінью, не залишили шансів нікому.
Зідан нарешті виграв ЛЧ, але це був не його рік. Почесне друге місце дісталося Роберто Карлосу, який також вже мав «вислугу років», але все-таки до Golden Ball не дотягував. Кан вдруге поспіль виявився третім, що для воротаря величезний успіх. Лише перемога над Бразилією у фіналі ЧС дала б йому шанс виграти цей трофей.
2003 – Павел Недвед. Чимось схожа історія з Модричем, тільки без великої ваги виступів за збірну. Впевнена перемога в Серії А. Блискуча гра Ювентуса в Лізі чемпіонів, де лише організований та багато в чому фартовий Мілан Анчелотті зумів зупинити туринців. Зокрема й завдяки відсутності Недведа у фіналі через прикру жовту картку. Надважливі голи чеха у ворота Барселони та Реала, який навіть з Зіданом, Фігу та Роналдо у складі нічого не зміг вдіяти із тим Юве.
Збірна Чехії, до речі, впевнено проходила відбір на Євро-2004, де блискуче зайняла перше місце у групі, залишивши другими Нідерланди. Це також додало плюсів Недведу, який вперше після Христо Стоїчкова (1994 рік) повернув «Золотий м'яч» до Східної Європи. Проти цього були безсилі навіть Анрі та Мальдіні.
2004 – Андрій Шевченко. Бальзам на душу українських вболівальників. Чудовий сезон в ЛЧ, який був затьмарений лише катастрофою у чвертьфіналі проти Депортіво у Ла-Коруньї. Але впевнена перемога з Міланом у Серії А з найкращим бомбардирським показником у 24 голи та важлива роль у виконанні обіцянки Олега Блохіна вийти на ЧС-2006 з першого місця в групі зробили Шеву найкращим гравцем Європи.
Сенсаційним чином посприяла Греція, несподівана перемога якої на Євро-2004 позбавила українця конкурентів.
2005 – Роналдінью. Жодних питань. Так, Барса була зупинена Челсі в 1/8 ЛЧ, але як же він грав проти них. Дивовижна перемога Ліверпуля в турнірі також допомогла бразильцю. Так, «М'яч» міг отримати й Джеррард. Але не настільки він був яскравим – більше корисним. А ще Ронні і компанія повернули в Каталонію чемпіонство – вперше з 1999 року.
2006 – Фабіо Каннаваро. А тут вже свою роль зіграв ЧС в Німеччині. Залізобетонна оборона Італії на чолі з її капітаном Каннаваро привела італійців до перемоги. Хоча багато хто волів би бачили «Золотий м'яч» у воротарських рукавичках Буффона, та не склалося. А, мабуть, було б справедливо. Хоча з таким захистом хтось може і применшувати роль голкіпера.
Зрештою, 2018 рік. Модрич втретє поспіль виграє з Реалом Лігу чемпіонів, знову виконуючи важливу роль в команді, як і в попередніх сезонах. А на ЧС-2018, після надважкого сезону, він тягне свою Хорватію у фінал, як справжній вожак. Забиває блискучий гол Аргентині під час її погрому в групі. Випахує всі матчі, виснажливі овертайми з Данією, Росією та Англією у плей-офф. Постійно виникало питання: звідки в нього сили? Звідки цей двигун?
Хорвати програють фінал французькій машині Дешама. Не обійшлося і без нефарту. Але вони – національні герої, а Модрич, можливо, найбільший із них. Він абсолютно заслужено отримує звання найкращого гравця турніру, випереджаючи Едена Азара та Антуана Грізманна.
Тож останньому не треба дивуватися, чому він наразі не отримав Ballon d'Or – навіть рідні стіни не допомогли. Антуан був важливим, але не ключовим гравцем для Франції (ну а Ліга Європи – це, як казав класик, зовсім інший турнір))). Таким же важливим був для Франції і Кіліан Мбаппе, але йому поки що зарано отримувати цей приз, належить доводити свій рівень у наступні роки та прогресувати. Такими ж важливими були інші гравці чемпіонів світу. Це була перемога команди. Хорватія також була командою, але вона мала лідера, через якого будувалася вся гра. Підтвердженням тому є безліч статистичних викладок.
Модричу додали бонусів і його стабільні виступи протягом багатьох років. Як у Тоттенхемі, так і в Реалі, де він став справжньою зіркою світового футболу. Бренд клубу має значення, і Лука недарма йому дякував під час церемонії у Парижі. Проте без власної праці та особистості Модріч ніколи б не досягнув цього успіху. Він знову повернув «Золотий м'яч» у Східну Європу та довів, що гравець з маленької, але дуже футбольної країни може стати найкращим на планеті.
До слова, Роналду – знову другий, але він все-таки переможець ЛЧ, тому це можна зрозуміти. А Мессі – п'ятий, і це по ділу, бо Барса провалилася в 1/4 ЛЧ, а Аргентина знову безславно зіграла на ЧС. Бо все справедливо, як і має бути.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
