Юнацька збірна України дійшла до півфіналу у Фінляндії на чемпіонаті Європи U-19, залишивши позаду такі сильні збірні, як Франція та Англія. Одним із найкращих гравців у складі нашої збірної був на той час 17-річній лівий вінгер Динамо Георгій Цітаішвілі. Справа в тому, що тренер українців Олександр Петраков має бачення контратакувального футболу, тобто, надійний кількісний захист (юнацька збірна грала у три центральні оборонці) та швидкий перехід в атаку. У такій ситуації Цітаішвілі та Супряга, маючи простір, раз за разом залишали своїх опонентів за спиною.
Звичайно, успішна гра нашої збірної не залишилася поза увагою європейських селекціонерів. Багато говорили про інтерес до Супряги від зарубіжних клубів. Він все-таки змінив клуб, але залишився в Україні. Були чутки, що й Цітаішвілі потрапив на олівець бельгійським, нідерландським, португальським клубам, які спеціалізуються на роботі з молодими гравцями.
Напередодні свого 18-річчя, у середині листопада, Цітаішвлі поїхав у розташування збірної України свого віку. Там зіслався на травму (яка у нього дійсно була) та просто зник, відімкнувши всі свої засоби комунікації, і навіть заблокував власні профілі у соціальних мережах. Клуб відзаявив гравця із чемпіонату. Відразу пішли чутки про перехід Георгія до Зеніта, Шахтаря чи Аякса. Свого часу вже був такий інцидент в історії київського клубу, коли у 2008 році Жано Ананідзе поїхав у збірну, звідки повернувся не до Києва, а у Москву, щоб грати у складі Спартака.
18 років – доволі складний час для взаємодії клубу та футболіста. Потрібно узгоджувати професійний контракт. Дуже часто інші, більш багаті клуби, використовують цю ситуацію, намагаючись переманити кращих гравців до себе.
Але добре те, що добре завершується. Через декілька днів після початку розмов про можливу зміну клубу Георгій Цітаішвілі підписав новий 5-річний контракт із київським Динамо на кращих для себе умовах.
Слідами Циганкова
Георгій Цітаішвілі має дуже багато спільного із Віктором Циганковим. Обидва гравці народилися у футбольних родинах. Причому в одній країні – Ізраїлі, де в той час грали батьки. Якщо батько Циганкова – голкіпер, то батько Цітаішвілі – Климентій – був польовим гравцем.
Цітаішвілі та Циганков діють на позиції флангового півзахисника, вінгера. За потреби можуть зіграти на обох флангах, але обидва гравці – лівоногі. Відзначаються гарною швидкістю, роботою із м’ячем, технікою, вмінням обіграти суперника один в один. Тільки от Георгій перевершив Віктора тим, що зіграв за першу команду Динамо раніше, у 17 років, вийшовши на останні хвилини фінального матчу за Кубок України в Дніпрі. Циганков дебютував у дорослому футболі у 18 років.
Взагалі, Цітаішвілі міг і не опинитися в Києві. В 11 років він пройшов перегляд у школі Барселони, знаменитій Ла Масії, але не зміг залишитися в Іспанії через те, що гравці такого віку ще не мали можливості жити на базі без опіки батьків. Доля завела Георгія до Києва, де він зміг проявити себе в молодіжному футболі.
Лідер молодіжних команд
Вперше про Георгія Цітаішвілі стало відомо у Юнацькій Лізі УЄФА. Тоді кияни фантастично провели груповий турнір, вигравши у групі 5 матчів із 6. У плей-офф юним динамівцям трапився Аякс. На жаль, шансів юнацька команда Динамо не мала – 0:3. Але в складі підопічних Мороза у тому матчі дебютував 16-річний (на два роки молодший від більшості гравців команди) Георгій Цітаішвілі.
Упродовж двох років у молодіжних командах Цітаішвілі зміг спочатку стати стабільним гравцем, а потім одним із наймолодших гравців дубля Динамо, витіснивши зі складу на рік молодшого і не менш талановитого Дениса Янакова. Зараз уявити молодіжну команду Динамо без Цітаішвілі буде неймовірно важко.
Зазвичай молоді гравці стабільно починають грати у дублі ближче до 19-20 років. До цього вони здебільшого отримують досвід у юнацьких командах. Один із лідерів юнацької команди Динамо, 17-річний Артем Шулянський, тільки зараз починає робити перші кроки в дублі. Про якусь стабільність годі казати.
Звичайно, без недоліків не обійтися. У першу чергу варто говорити, що Гія дуже часто заграється із м’ячем, часом просто не помічаючи партнерів по команді. Звідси трапляються необов’язкові втрати. Не завжди відпрацьовує в обороні. Напевно, тут багато залежить від тренера. Вимогливий Олександр Петраков у складі юнацької збірної змусив Цітаішвілі дотримуватися ігрової дисципліни. Переваг у Георгія небагато більше, ніж недоліків. Всі проблеми можна вирішити за умови роботи над ними.
Жест Дзюби
Свої голи на юнацькому чемпіонаті Європи Цітаішвілі святкував, прикладаючи руку до скроні. Неначе віддаючи комусь честь. Українські вболівальники відразу запідозрили Гію у прихильності до росіянина Дзюби, який таким чином святкував голи на чемпіонаті світу.
Все виявилося набагато прозаїчніше. Георгій Цітаішвілі із самого початку перебування в академії Динамо потоваришував з іншим молодим гравцем – Денисом Поповим. Відповідно, вони спільно проводили час поза футбольним полем. Батько Попова – військовий (колишній прапорщик). Тож він прищеплював сину та його товаришу дисципліну.
Сам Гія розповідав журналістам після матчу Юнацької Ліги УЄФА, що коли батько Попова будив молодих хлопців о 7-й годині ранку, він жартома прикладав руку до скроні. Перед першим матчем чемпіонату Європи проти Франції батько Попова зателефонував до сина та попросив: якщо ти або Гія заб’єте гол, відсвяткуйте його таким чином. У тій грі відзначився Цітаішвілі.
Перша команда
У Динамо вже давно відчуваються великі проблеми із фланговими півзахисниками. Ще за часів Реброва команда перейшла на гру тільки із один гравцем на фланзі, адже з вінгерів, на яких реально можна було сподіватися, існував тільки один Андрій Ярмоленко. У минулому сезоні Хацкевич був змушений ставити на фланг Буяльського або Мораєса. Зараз ситуація покращилася із підписанням Вербіча та тим, що Циганков врешті перестав отримувати так багато пошкоджень і травм. Так чи інакше, тільки два флангових півзахисники – мало для команди, яка ставить перед собою серйозні цілі. Дискваліфікації, ротацію, травми, спад форми ніхто не скасовував.
Дерліс Гонсалес втратив мотивацію грати у Києві. Його обміняли на бразильця Вітора Буено. Новачку поки не вдається знайти свою гру. На відміну від Че Че та Сідклея, які почали потрапляти у стартовий склад.
Молодий і перспективний власний вихованець Богдан Лєднєв влітку їздив на збори в Австрію. Але там не переконав у тому, що вже зараз може допомогти команді, тож був відправлений в оренду на два сезони до Зорі. Влад Калітвінцев виходив за першу команду тільки в одній грі проти Карпат (на заміну). Здебільшого продовжує грати за дубль, або травмований.
Вербіч вже встиг пропустити певний час через травму. Крім того, через травму Бєсєдіна словенець змушений був грати на вістрі атаки. Молоді Супряга та Русин поки не переконали. Тому Хацкевичу довелося вдаватись до послуг універсальних футболістів - Сідклея та Морозюка, які тяжіють до захисту, але за потреби можуть зіграти у півзахисті. Можливо, Сідклей та Морозюк не надто псують кашу на цих позиціях. Але ж флангові півзахисники – одна з ключових позицій у сучасному футболі. Обом виконавцям не завжди вистачає навичок, тож недарма виникли розмови про інтерес киян до Мар’яна Шведа.
Очевидно, на зимових зборах Цітаішвілі має отримати свій шанс у першій команді Динамо. А далі вже все залежатиме від нього – чи зможе він переконати Олександра Хацкевича у тому, що вже зараз буде приносити користь першій команді.
Грузинський фактор
В АПЛ провалилися всі три наші головні зірки – Шевченко, Ребров та Воронін. Тому англійські клуби дуже обережно підходять до можливого підписання українських футболістів. Десь так відбувається і з грузинськими футболістами, або із грузинами за походженням в українському футболі.
Після успіху із Кахою Каладзе були спроби продовжити роботу на грузинському векторі. Але далі якось не пішло. Хоча спроби були неодноразові. Динамо підписувало Деметрадзе, Марцваладзе, Амісуашвілі, але вони так і не вистрелили.
Минулого сезону існували проблеми в центрі оборони. За рекомендацією В’ячеслава Грозного був підписаний молодий захисник із Динамо Тбілісі Лука Лочошвілі, але він навіть за молодіжну команду практично не грав. Цього сезону його відпустили назад до Грузії. Так само не зміг закріпитися у першій команді Зураб Очігава.
У Шахтарі справи не кращі. Окріашвілі, Таргамадзе, Арабідзе, Вачіберадзе вважалися неймоврно талановитими гравцями, яким видавали шалені аванси. Потенційно Вачіберадзе мав всі шанси стати заміною Фреду, Арабідзе – Бернарду. Але з різних причин нікому так і не вдалося перейти рівень молодіжних команд чи оренд.
У Дніпрі так і не розкрився Сандро Кобахідзе. Навіть у часи кадрового голоду Мирон Маркевич не використовував його у команді.
Із позитивних прикладів можна згадати тільки Джабу Канкаву та Джабу Ліпартію, які свого часу провели багато хороших матчів у Дніпрі та Зорі. Взагалі, зараз складається така ситуація, що грузинських футболістів у Європі не так багато. У Генті розкриваєтсья зірочка Георгія Чакветадзе. Можна ще пригадати Соломона Квірквелію із російського Локомотива. Насправді, цього дуже мало.
При переході із юнацького футболу в більш професіональний, грузинські таланти губляться. Десь на метальному рівні не вистачає концентрації, бажання зосередити всі свої зусилля виключно на футболі. Тільки з’являються великі гроші або можливість перейти до сильнішого клубу – відразу гравець втрачає розум. Пригадайте, як повели себе Деметрадзе та Вачіберадзе щодо Динамо та Шахтаря відповідно.
Одного таланту буде замало
Зараз у Динамо грають ті, хто зміг проявити характер, подолати труднощі. Циганкова мучили травми, які раз за разом залишали його за бортом. Він зміг розібратися у собі та стати лідером команди у 21 рік. Микита Бурда вважався «збитим льотчиком» через постійні травми. Не встиг зіграти декілька матчів, як знову вибував на довгий період. Але у такій складній ситуації Микита знайшов у собі сили не тільки повернутися у футбол, але й стати лідером захисту київського клубу. Зараз 19-річний Віталій Миколенко виграв конкуренцію на лівому фланзі оборони у віце-чемпіона світу Йосіпа Піваріча та бразильського новачка Сідклея. У майстерності та класі, звичайно, Миколенко поступається своїм іменитим та досвідченим конкурентам, але в плані бажання переважає їх.
В історії з Цітаішвілі одного таланту буде замало, яким би великим він не був. Тут потрібен характер, бажання щодня працювати на всі сто відсотків. Стискаючи зуби, чекаючи на свій шанс. Навіть якщо він буде отримувати у першій команді всього лиш декілька хвилин. Гравець повинен розуміти, що нічого просто так не буває. Всі проблеми потрібно шукати тільки в собі. А не шукати новий клуб, якщо тобі не дають шансів у першій команді. Зрозуміло, після вдалого чемпіонату Європи Гія розраховував, що свій шанс у першій команді отримає. Тим паче, його колеги по юнацькій збірній Миколенко та Супряга отримали такі шанси у Динамо.
Якщо Цітаішвілі зрозуміє цю аксіому – матиме всі шанси повторити долю Циганкова у першій команді. За талантом він навряд чи поступається одному із лідерів Динамо. Якщо відчуватиме великі амбіції, але буде шукати причини власних проблем не в собі – матиме шанси назавжди залишитися «перспективним футболістом».
Для Динамо немає сенсу перетримувати гравця. У молодіжних командах він вже досягнув майже всього. Цей сезон повинен стати для нього останнім. За час, що залишився, Цітаішвілі повинен спробувати закріпитися в першій команді, а якщо не вдасться – їхати в оренду і там набиратися досвіду, щоб стати ще сильнішим. А вже тоді повертатися до Києва.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
