Без Артема Федецького важко уявити сучасні «Карпати». З приходом Папи Гуйє капітан вже не є найстаршим футболістом «левів», проте залишається душею і серцем «зелено-білої» команди, беззаперечним авторитетом і прикладом для молоді. Команда пішла у відпустку, отже, настав момент для того, щоб поглянути назад і проаналізувати все те, що відбулося в першій частині сезону.
– Артеме, як оціните ту частину сезону, яка минула?
– Звичайно, що її важко назвати дуже доброю. У нас були різні матчі: і хороші, і не дуже. Бувало, наприклад, таке, як в поєдинку з «Динамо», коли результат на табло трохи не відповідає тому, що відбувалося на полі. Нещодавно в одному з інтерв’ю Орест Лебеденко вибачався перед вболівальниками. Мені теж хотілося б це зробити. Не всі надії ми виправдали. Однак в жодному разі не можна опускати руки. Яка б не була ситуація, треба намагатися виправити її.
– Ви є найбільш впізнаваним гравцем «Карпат». У місті до вас часто підходять вболівальники і запитують, чому команда так рідко їх тішить?
– Так, такі діалоги відбуваються. Мені приємно, що мене впізнають. Розмови у нас різного характеру. Команда завжди хоче перемагати, проте є об’єктивні причини, коли не все вдається. Є діалог між футболістами і вболівальниками. Це досить важлива річ у футболі. Ми відчуваємо шалену підтримку трибун, особливо це стосується наших ультрас. Розумію, що вони хочуть бачити результат і підтримувати команду в єврокубках. Повірте, ми також хочемо, втім не завжди все вдається через різні причини. Це внутрішньо командна кухня. Як капітан, можу сказати, що ми робимо все можливе. Нам щиро хочеться потрапити у першу шістку.
– У нещодавньому інтерв’ю, про яке ви згадували, Орест Лебеденко назвав вас своїм футбольним батьком. У вас серйозний досвід і ви маєте, з чим порівнювати. Наскільки хорошою є атмосфера в карпатівському колективі?
– Пригадую той час, коли я був у «Карпатах» 8 років тому. Також згадую про «Дніпро», футболісти якого протягом року не отримували зарплату, а клуб був на межі зникнення. І саме тоді ми вийшли у фінал Ліги Європи. В цих ситуаціях, про які я згадав, велику роль відігравав колектив. Вам кожен футболіст нинішніх «Карпат» скаже, що атмосфера у нас досить хороша. Я, як капітан, повинен цю атмосферу підтримувати. У нас кожен футболіст має амбіції. І я, віковий гравець, і молоді хлопці. Просто інколи після матчу накриває така «хандра», що виникає потреба підбадьорити хлопців. Футбольне життя не закінчується на одному матчі. Тільки сильні виживають. Після невдалих матчів ми картаємо себе, але потрібно робити правильні висновки.
– Невтішна 6-матчева домашня серія поразок – один з найбільш болючих епізодів сезону. Здається, ніхто не може пояснити її причину.
– Знову згадую про той час, коли я розпочинав свою кар’єру у Львові. На «Україні» кожен суперник за щастя сприймав здобуте одне очко. Чому зараз така серія? Я взагалі дізнався про неї після поразки чернігівській «Десні». Мені важко назвати причини. Перед вболівальниками навпаки хочеться краще зіграти. У спорті буває всяке. Ставлення хлопців до роботи не змінюється – усі віддають себе на тренуваннях та в іграх. Будь-яким серіям рано чи пізно приходить кінець.
– Колись класик сказав фразу про «очі, що горять». Ви, як один із найстарших гравців сучасних «Карпат», коли-небудь помічали байдужість у роботі когось із партнерів: молоді чи легіонерів?
– З легіонерами, мабуть, трошки важче. Щодо молодих гравців, то інколи помічав в очах порожнечу і розгубленість. Після програних поєдинків здавалося, що настала безвихідна ситуація. Тоді треба порозмовляти з ними. Казав їм, що в їхній кар’єрі будуть ще сотні таких матчів. Треба бути готовим – минуле вже не зміниш. Треба правильно аналізувати і будувати своє теперішнє та майбутнє.
– Буває, що до вас підходять за порадою?
– Той же Орест Лебеденко не раз підходив. Свого часу Назар Стасишин, який виступав у Львові теж звертався за порадою. Помітно, що їх це цікавить і вони хочуть прогресувати. В такі моменти у мене з’являється ще більше бажання допомогти, як на полі, так і поза ним.
– Ваше спілкування із суддями – особлива тема. Інколи здається, що ви перетворюєтеся на зеленого Халка.
– Судді мене вже також добре знають (посміхається). В побуті я спокійна людина, завжди готовий вислухати. На полі виникають емоції. Часто судді розуміють це. У такі моменти можу порівняти себе із сірником – спалахую миттєво. Напевно, це в душі. Бажання перемогти зашкалює. Я навіть намагався аналізувати свої дії і стримувати емоції. Втім, коли немає емоцій, це погано, але і їх надлишок також важко віднести до позитиву. Нехай на мене судді не ображаються.
– Останнім новачком «левів» став Папа Гуйє, який провів у Львові осінньо-зимову частину сезону. Фактично ви були єдиним гравцем, якого сенегалець знав у команді раніше.
– Папа – вже давно свій, виступає в Україні не один рік. Ми з хлопцями травили його: «Папа, скільки тобі років?» Він відповідає: «34». Ми сміялися і казали, що йому вже, напевно, 48, адже здається, що він дуже багато років в Україні. Перш за все, треба дивитися на рівень футболіста і його можливості. В Європі вже давно не звертають увагу на вік футболіста. Можливо, якісь навички з часом знижуються. Втім, якщо залишається азарт, то гравець в душі залишається молодим. Це стосується і мене, і того ж Папи. Тим більше, коли працюєш з молодими хлопцями. В таких ситуаціях не хочеться впасти обличчям в багнюку. Ти прагнеш тримати рівень.
– Зараз «Карпати» перебувають у відпустці. Ви сильно потребували перепочинку?
– Футбол примушує йти на жертви. Особливо це стосується періоду, коли я виступав у єврокубках за «Карпати» та «Дніпро» і викликався до збірної. Досить мало уваги приділяв сім’ї. Тепер чекаєш на відпустку з азартом – хочеться побути з синочком і дружиною, а також провідати рідню.
– Проте навіть під час відпустки ви залишаєтеся фанатом залу.
– Це вже в душі. Напевно, це певний вірус. Навіть після завершення кар’єри треба займатися спортом. Це наркотик в хорошому розумінні цього слова.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
