- Враження від пройденого шляху двоякі, - каже Віталій. - З одного боку, приємно, що тренери мені довіряють. З іншого ж хотілося б, щоб відрив від «Шахтаря» у чемпіонаті України був трохи менший. Зрештою, катастрофи немає. Сім очок відіграти реально. Попереду 14 матчів. Достатньо двічі перемогти «Шахтар» в очних протистояннях і від розриву не залишиться й сліду. Зрозуміло, що зробити це складно. Але реально.
- Тим паче, що в усіх трьох поєдинках першої частини сезону кияни донеччанам за грою не потупалися. І то м'яко кажучи.
- Це й додає оптимізму. Погано тільки, що впродовж усієї дистанції ми були у порівнянні з «Шахтарем» не такими стабільними. Загубили надто багато очок у тих матчах, де мали брати максимум. «Шахтар» навпаки виривав очки на заключних секундах зустрічей з нами, з «Олімпіком». Ці дрібниці зробили різницю. Може, це фарт.
У нас все навпаки. Взяти мій перший матч у цьому сезоні проти «Чорноморця». Мали велику перевагу, створювали моменти. Але забили лише раз. Одесити весь матч сиділи у власному штрафному майданчику вдесятьох, однак наприкінці забили після кутового. Було смішно, коли їхній тренер за підсумками гри говорив, що його команда грала в атакувальний футбол. Втім, нам від того нелегше.
- Наскільки важким для вас вийшло входження у ритм дорослого футболу?
- Було трохи важко, але найперше тому, що літньої підготовки з командою я не проходив, бо був з юнацькою збірною на чемпіонаті Європи. Втягуватися, адаптовуватися довелося уже в ході чемпіонату. В заключних матчах трохи накопичилася втома. То не дивно, адже грав майже без замін. Однак нічого страшного, виснаженим не почувався, при потребі грав би ще.
- Знаєте, на котрого з динамівських крайніх оборонцяв треба бути схожам, щоб завоювати авторитет фанатів «Динамо»?
- На Олега Романовича? Я ж стараюся. Тим паче, що Лужний поряд, постійно підказує.
- А під номером іншого динамівського тренера ви зараз виступаєте.
- Так, знаю, що Максим Шацьких був 16-м. Він був класним нападником. Дивився фрагменти за матчів за його участю в складі «Динамо». Зауважив, що Максим Олександрович коли виходив сам на сам з воротарем, зазвичай підсікав м'яч. І зазвичай забивав.
- А вживу чи бодай у прямій трансляції ви його матчів не бачили?
- Малий ще був. Перший свій матч за участю «Динамо» наживо відвідав, коли мені було десять років. Наша команда тоді з португальською «Браґою» в Лізі Європи грала. З тієї гри запам'яталося найперше вилучення Андрія Шевченка.
- «Динамо» було для вас улюбленою командою з дитинства чи у шкільні роки мали інші смаки?
- Ні, «Динамо» для мене завжди було на першому місці. Мабуть, тому, що народився у Черкасах, це поряд з Києвом. Ось і вболівав за тих, хто найближчий географічно. Власне, я ж не дарма ще з ранніх років впрошував батьків, щоб віддали мене саме в динамівську школу.
«Динамо» - клуб з великою історією і дуже сподіваюся, що зможу зробити свій вклад у нові серйозні перемоги. Сподіваюся, вони прийдуть уже найближчим часом. Взагалі, хотів би привітати наших вболівальників з Новим роком, побажати всім нам перемог. І терпіння. А ще хотілося б, щоб з весни на наші матчі приходило більше людей. Ми зробимо все від нас належне, щоб люди хотіли приходити на стадіон. Але й без підтримки вболівальників грати важко. Зізнаюся, було дуже прикро й образливо від розуміння, що на «Шахтарі» з «Ліоном» середу було понад 30 тисяч людей, а наш поєдинок відвідали 11 тисяч. Звичайно, ми теж винні, що так відбувається, але хотілося б також, щоб люди демонстрували свою любов до «Динамо» не тільки на словах.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
