О восьмій годині ранку 12-річний шибайголова непомітно проникнув на територію 100-тисячного Центрального стадіону (згодом Республіканський, а потім – Олімпійський) і засів у кущах. Під гомін київських вулиць він просидів там аж до вечора, зацікавлено роздивляючись останні приготування працівників арени до матчу Кубка європейських чемпіонів.
Сектори поступово заполонили вболівальники – майже биток! Динамо завдяки голу Бишовця вирвало нічию 1:1 у Селтіка і пройшло в наступний раунд турніру. Хлопчак уже міг не ховатися – він розділив щастя із бурхливим живим київським морем. Той день – 4 жовтня 1967 року – Сергій Заборовський вважає офіційним початком свого роману із київським Динамо.
Паралельно зацікавився хокеєм. Заборовському навіть довірили почесну місію – відчиняти хвіртку для оштрафованих хокеїстів на домашніх матчах київського Сокола, який у ті часи мав назву Динамо. Багато років опісля столичні уболівальники присвятили Сергієві заряд:
«Если с нами Парамон – будет Сокол чемпион!»
Заборовському часто доводиться відповідати: чому – Парамон? Каже, що легендарне прізвисько закріпилося за ним із подачі відомого київського шанувальника спорту Ніла Григоровича. Сталося це у 1974 році на якомусь із хокейних чи, може, баскетбольних матчів. Адже Парамон не обмежувався лише двома видами спорту – регулярно ходив на баскет, гандбол, регбі… Особисто знайомий із столичними легендами – Олександром Сеукандом, Зінаїдою Турчиною, Йожефом Сабо, Дмитром Христичем. А олімпійський чемпіон-1988 Олександр Волков навіть подарував Парамону свою золоту медаль чемпіона України, здобуту із БК Київ.
*******
Глибокої осені 1996-го у Динамо повернувся Валерій Лобановський. Дізнавшись про вірного вболівальника команди, який не пропускає жодного домашнього матчу, схильний до певних забобонів Метр обдарував Парамона розкішними преференціями – на фарт. Так простий роботяга із Жулян отримав виняткове право перебування під час матчів за воротами, на бігових доріжках, біля тренерських лав. А невдовзі став постійним і бажаним гостем на борту літака під час виїзних турне Динамо.
«Лобановський завжди звертався до мене тільки по «имени-отчеству»,
– пригадує Парамон.Не життя, а казка! Суперфан Динамо став популярним на всю країну. На той період припадають кілька унікальних історій, які Заборовський зі смаком розповідав своїм приятелям серед спортивних журналістів.
Наприклад, у серпні 1998-го, перед вильотом команди у Прагу на матч-відповідь кваліфікації ЛЧ зі Спартою, керівництво клубу придбало для Парамона італійський костюм, краватку та іспанські мешти. При повному параді суперфан начаклував для «динамівців» перемогу у серії пенальті.
Одного разу Каха Каладзе, поплескуючи Заборовського по плечу, дав йому 100 євро – на «кишенькові витрати». Діло було в Мілані, і вже наступного дня Парамон затарився у клубній крамниці на Сан-Сіро – придбав фірмову футболку «россонері» за 70 євро.
«Єврики як прийшли, так і пішли,
– усміхався суперфан. –Зате у мене є справжня футболка Мілана, як і Баварії, Реала, Барселони і Спарти. Це – теж багатство».
Динамо гостювало в Одесі. Чорноморець обіграли і зі спокійним серцем поїхали в одеський аеропорт. Парамон допомагав адміністраторам нести ящики із формою.
«Проходжу через хвіртку, а звучить сигнал. Я виймаю мотлох із кишені, все одно звучить. Знімаю пояс і годинник – дзвенить, знову проходжу. До мене підходить міліціонер, залазить в кишеню мого піджака і дістає справжній пістолет Макарова. Я обімлів. Це не мій, кричу. А вони стоять і регочуть. Це в Одесі у них такі приколи».
У 2006-му Парамона взяли на борт збірної України, який вирушав у Німеччину – на чемпіонат світу. До речі, із цією країною Заборовського пов’язує ще й пікантний момент. В одному із німецьких готелів суперфан «попав» на 17 євро через перегляд… порнографічного каналу.
«Зазвичай, якщо у номері платне телебачення, я вмикаю кнопку секунд на 10, потім відпускаю, згодом знову вмикаю – це все безкоштовно. А тут захопився…»
– пояснював Парамон, зашарівшись.Йому пробачали чимало всього, бо він справді виявився фартовим у багатьох матчах. Для перемог Динамо та збірної України Парамон використовував спеціальні ритуали:
«Зранку в день матчу я молюся. У номері готелю або в кімнаті повинен бути наодинці. У мене є свої особливі талісмани. На поєдинках стою за воротами суперника, прошу Бога, щоб він допоміг нашим хлопцям, але не завжди мої молитви до нього доходять. Три рази молився в день матчу Динамо – Барселона. Не допомогло
Хтось молився більше»
.*******
У січні 2010-го Парамон став гостем веб-конференції на сайті
Sport.ua
. Перелопативши десятки запитань і відповідей, можна знайти цікаві факти, які доповнюють загальний образ суперфана Динамо. Ось деякі з них.Улюблені футболісти Динамо: «У мене всі улюблені. Виділив би Блохіна, Бишовця, Сабо».
Найпам'ятніша гра Динамо: «Динамо – Барселона 97-го і матч-відповідь теж класним був. З Баварією у Києві на Суперкубку».
Товариші серед футболістів: «Шматоваленко, Ващук… Багато друзів. Алієва я дуже поважаю».
Чи вболіваєте за Шахтар у єврокубках: «Так, уболіваю. Іноді навіть дивлюся матчі «гірників».
Чи готові піти проти Суркісів, як фани МЮ – проти Глейзерів: «Не готовий. Я поважаю братів Суркісів».
Коли ми виграємо Лігу чемпіонів: «Дай Боже, щоб це трапилося у 2011 році! Думаю, що доживу до цього часу».
Чи сподіваєтеся знайти супутницю: «У мене є супутниця, з якою я підтримую стосунки. Сім'ї немає. Живу один. Є сестра».
«Розкажіть громадськості, при яких обставинах ви втратили цьогоріч свою щелепу»: «Я її губив двічі. Спочатку загубив дорогою на Казань у потязі, мені повернули. Другого разу не пам'ятаю, загубив у Києві і досі не знайшов».
Окрім того, Парамон зізнався: любить не лише самогон, а й все, що горить. На президентських виборах-2010 суперфан збирався голосувати за… Януковича. При цьому упродовж веб-конференції кілька разів неприязно відгукувався про Донецьк.
*******
Наприкінці 2010-го Парамона спіткала біда – його пограбували. На вулиці до суперфана підійшов незнайомець, який відрекомендувався працівником міліції.
«Квартиру твою треба перевірити – маємо інформацію, що там зберігаються вибухонебезпечні речовини»
. Парамон лише посміявся, але довірливо повів «мента» у свій під’їзд. На порозі квартири Заборовського оглушили, після чого поцупили 5 тисяч гривень, які бідолаха відклав для візиту до стоматолога.Та це дрібниці у порівнянні з тим, що трапилося через кілька місяців. Сьомого квітня 2011-го Динамо приймало Брагу – перший матч 1/4 фіналу Ліги Європи! Ярмоленко швидко відкрив рахунок, але на 13-ій хвилині автогол від Гусєва похитнув оптимізм київської торсиди. А коли на 67-ій голландський рефері Бйорн Куйперс показав Шеві другий «гірчичник», Динамо залишилося не тільки в меншості, а й на грані катастрофи.
Після фінального свистка Парамону зірвало башту. Не тямлячись від гніву, він наздогнав суддівську бригаду, яка прямувала до роздягальні, і спробував дати копняка під зад одному з асистентів Куйперса. Кадри трагікомічного епізоду потрапили у ЗМІ. Динамо від солідного штрафу врятувало лиш те, що рефері не згадав про цей інцидент у своєму рапорті.
Та Ігорю Суркісу було достатньо. Парамона позбавили усіх привілеїв, наданих Лобановським. Перед наступним домашнім матчем Динамо – у чемпіонаті України проти Зорі – суперфан традиційно збирався потрапити за ворота, але служба контролю виявилася невблаганною: перегляд – тільки з трибун. Кажуть, це було дуже сумне видовище. Розгублений, розбитий Парамон – він зрозумів, що вже не потрібний рідному клубу. Наче старий пес, якого вивезли в ліс – помирати.
Динамо його підвело, але він не підвів Динамо. Приходив на домашні матчі, як раніше. Освоївся на трибунах. Ймовірно, трохи інтенсивніше, ніж зазвичай, наліг на пляшку. Стало підводити здоров'я.
*******
У жовтні 2019-го мережу облетіло фото, зроблене українським композитором і давнім уболівальником Динамо
Олександром Єгоровим
. На світлині – змарнілий чоловік із тростиною, у пом'ятій кепці Динамо, вдягнутий у стареньку куртку національної збірної України часів ЧС-2006. Бліда тінь, яка залишилася від Парамона.«Це Парамон, – написав Єгоров на своїй сторінці у Facebook. – Ми знайомі з 1975-го. Тоді суперфан ФК Динамо (Київ) пов'язав на шию восьмирічному пацану біло-блакитний шарф, який я зберігав чверть століття. Потім було всяке. Я допомагав йому, як міг. А як міг? Наливав після чергового матчу, іноді підвозив додому на таксі...
А сьогодні сивий, хворий і нікому не потрібний старий проходив повз нас після чергової «видатної баталії», що закінчилася пшиком... Ми впізнали один одного... Випили, як у давнину, за Велику колись Команду, за її Перемоги, які змінили життя... Або хоча б ставлення до них... А потім я подивився на Парамона, згадав сьогоднішню гру і подумав: який піп, такий і прихід».
Він зумів видряпатися із, здавалося б, смертельної у такому віці пастки – двосторонньої пневмонії. Проте – ненадовго. Минулого тижня 65-річний Парамон опинився у реанімації після того, як втратив свідомість у громадському транспорті. Але він продовжує боротися за своє життя, наче справді сподівається побачити тріумф рідної команди у Лізі чемпіонів.
Про старого талісмана згадали у Динамо – представники клубу провідали Заборовського у лікарняній палаті. Хочеться вірити, що не з порожніми руками... І що «динамівці» віддячать Парамону за вірність, подбають про його безпечну старість.
Знаєте, який анекдот є для суперфана одним із найулюбленіших?
Два старигані, завзяті футбольні уболівальники, домовилися: той, хто помре першим, прийде до іншого уві сні і розповість, чи грають у футбол на небесах. Через місяць після смерті одного з них покійник, як і домовлено, навідався до товариша в сон і промовив:
– У мене є для тебе дві новини: погана і хороша.
– Що за новини?
– Ну, по-перше, у футбол там грають всі. А по-друге, ти включений до складу команди на суботній матч.
Парамон кепкує зі смерті. І стара з косою щоразу відступає.