«Динамо»: Вербич і Дуелунд підказують напрямок для селекціонерів – є нові варіанти підсилення

Динамо Київ 5 Лютого, 19:29
Латиноамериканці? Поляки? Хорвати? Сергій Тищенко – про те, чому «Динамо» потрібно шукати легіонерів у зовсім інших географічних координатах.

Я дотримуюся думки, що Динамо має робити ставку на власних гравців. Золотими літерами в історію клубу вписані рядки якраз тих часів, коли команда була сформована з українських футболістів. Коли ж почали запрошувати легіонерів, результати виявилися далеко не такими успішними. Навіть тоді, коли підписували футболістів із провідних європейських чемпіонатів. В Україні – три володарі «Золотого м'яча». Усі вони пройшли школу Динамо. Які ще потрібні аргументи?

Але без легіонерів таки не обійтися. Є окремі проблемні позиції, де потрібно брати гравця з боку – щоб підняв рівень команди. На жаль, із цим – великі труднощі. Скільки вже виконавців пройшли через Динамо, скільки напрямків уже було, але вагомої користі це не принесло.

Помилково вважати, що Шахтар працює виключно на бразильський ринок. Динамо теж працювало у цьому напрямку, просто не настільки успішно. Якщо пригадати всіх цих Леандро Машаду, Майклів, Родріго, Дуду, Гільєрме, Андре – вийде не тільки повноцінна команда без голкіпера, але й близько 20 бразильців за останні 20 років. Реальний слід залишили хіба що Рінкон, Бетао та Даніло Сілва. Мені ще дуже імпонував Корреа. Але це вже справа смаку.

Були троє аргентинців. Всі троє гучно провалилися. Нанні та Бертольйо майже не грали через травми. Якщо брати до уваги інформацію медіа, за них було заплачено близько 20 мільйонів. Але зиску на футбольному полі Динамо не отримало ніякого.

Купувати футболістів із топ-чемпіонатів – дуже дорого. Звичайно, завдяки власному рівневі вони можуть робити різницю у швидкості, прийнятті рішення, класі. Але такі футболісти коштують серйозних грошей. За Ідейє та Бангура, наприклад, платили десь під 10 мільйонів. А зараз ціни лише зросли, тож маю сумнів, що є не тільки економічна, але й спортивна доцільність стільки викладати… Та й не факт, що в Україну хтось приїде – рівень чемпіонату скромний. Плюс – війна…

Найреальнішим для Динамо був би

хорватський вектор селекції

. Окрім Кранчара та молодого Главіни, всі хорвати добре адаптовувалися у Києві і залишили після себе вагомий слід. Проблема в тому, що загребське Динамо зараз створило таку систему, при якій володіє майже всіма талановитими гравцями країни. А продають вони дуже дорого.

Близькими є

Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Сербія

, але ці країни працюють на Європу. Насамперед я б рекомендував уважніше придивитися до Польщі. Томаш Кендзьора дуже легко став своїм не тільки на полі, але й у колективі Динамо. Знаю, що Пйонтек ще до переїзду в Італію пропонувався агентами російським клубам за ціною 4 млн євро. Але тут питання вже в особистих умовах і наявності бажання переїхати в Україну.

Зрештою, Динамо однозначно

варто працювати по Скандинавії

. Цей ринок може бути цікавим та успішним для киян з багатьох точок зору. Поясню власні думки.

Дуже важливо брати нового футболіста вже із потрібними навиками не тільки для чемпіонату, але й для команди. Тих же Че Че або Сідклея належало перевиховувати, адаптовувати до європейського футболу. Бразильці не вельми полюбляють фізичну боротьбу, працювати у відборах і грати на оборону. Тому в Україні їм непросто звикати до місцевого силового футболу.

Восени Динамо зіграло у Лізі Європи проти шведського Мальме і данського Копенгагена. Обидві команди дуже близькі до українських реалій. Кожна з них сильна фізично, гравці добре почуваються на другому поверсі, а від флангів вимагається швидкість та передачі у штрафний майданчик суперника. Менше індивідуальності, більше командних дій.

Тож нікого не доведеться перенавчати. Все, що потрібно, – підібрати максимально схожих до стилю гравців необхідного класу. Крім того, у скандинавських командах виступають не тільки місцеві футбольні «вікінги», але й діти емігрантів, африканці, балканці, вихідці зі Східної Європи. Вони мають перевагу у тому, що вже адаптувалися до силового футболу.

Однією із найкращих у Східній Європі прийнято вважати селекцію московського ЦСКА. Так ось, цей клуб вже не перший рік працює у скандинавському напрямку. Велосипед вигадувати не потрібно.

Пригадайте: той же Вербич після переходу з Копенгагена без жодних проблем став своїм у Києві. Словенцеві узагалі не знадобився час на адаптацію, він успішно виступив ще на зборах. А чому? Бо йому не потрібно було змінюватись. Грав у такий же футбол, як у Данії.

Зараз на зборах чудово себе проявляє Міккел Дуелунд. Весною Динамо матиме шанс стати сильнішим завдяки грі цього данця. Дуелунд, насамперед, додає швидкості в середині поля, чого киянам так давно бракувало. Вміє активно тиснути на суперника, брати на себе відповідальність. До того ж, це дуже працьовитий гравець, який не зупиняється, втративши м’яч. Якби не травми і певна недовіра від Хацкевича, Міккел вже давно приносив би команді користь.

Скандинавський вектор селекції – це не тільки швидка ігрова адаптація, але й адаптація у колективі та побуті. Вербич вже дає інтерв’ю російською. Без жодних проблем влився у команду. Звичайно, важливим фактором є його словенське походження. Але й Дуелунд намагається вчити мову, місцеві традиції, подорожує країною.

Як тут не згадати про фінансове питання? Скандинавські клуби готові продавати – за рахунок трансферів вони існують. А самі футболісти охоче їдуть в інші чемпіонати, бо у Данії та Швеції – високі податки, тож там не випадає розраховувати на значні зарплати.

Вербича кияни придбали за 4 млн євро (інформація з медіа). За одного з найбільших талантів молодіжної збірної Данії і чемпіона країни Дуелунда заплатили приблизно таку ж суму. Ви можете собі уявити, щоб за 4-5 мільйонів реально було купити атакувального гравця Динамо Загреб?

Україна – кліматично непроста територія. Влітку температура може сягнути 35 градусів, взимку – мінус 20. Не кожен легіонер швидко звикає до такої погоди. Для латиноамериканців – це взагалі шок. Деяким європейцям теж непросто. Непросто ще й тому, що взимку настає тривала пауза. А ось скандинави більш звиклі до нашого клімату і футбольного календаря. Це також величезний плюс.

Середню лінію Динамо критикують вже давно. Сидорчук і Буяльський грають ще з часів Блохіна. Чогось нового від цих виконавців навряд чи варто чекати. Обом бракує, як мінімум, стабільності. Шепелєв прекрасно читає гру, бачить поле, працює із м’ячем, але у відборі має проблеми, а для гри в атаці йому не вистачає швидкості. Андрієвському скоро 26, а він досі у перспективних ходить. На жаль, серед молодих гравців цього амплуа із системи клубу поки немає таких, які вже постукали у двері першої команди. Алібеков відверто розчаровує у Чехії, хоча у мене були дуже великі сподівання на цього футболіста. А Надольський та Михайленко ще замолоді для того, щоб реально претендувати на першу команду.

Тому наостанок хотів би відзначити двох півзахисників, які, на мою думку, могли б зацікавити Динамо і підходили б за стилем.

Магнус Андерсен. Центральний півзахисник клубу Норшелланн (Данія). 20 років. Попри зріст у 170 сантиметрів, дуже цікавий та сильний гравець середини поля. Працьовитий, підчищає контратаки суперників завдяки швидкості і прекрасній грі у підкатах. Добре діє «один в один», не боїться силової боротьби. За стилем нагадує Сергія Рибалку, тільки швидший і стійкіший. Контракт – до літа 2022 року. Transfermarkt оцінює його у 2,5 млн євро.





Якоб Соренсен. Центральний півзахисник клубу Есб'єрг (Данія). 21 рік. Цей гравець імпонує, в першу чергу, своєю грою на оборону, прекрасно діє у позиційному захисті. Заточений на відбір і дуже непоступливий. Може зіграти як опорного півзахисника, так і центрального оборонця (лівого та правого). А ще варто відзначити його націлені довгі передачі. Контракт – до літа 2021 року. Оцінка за Transfermarkt – 1,5 млн євро.

Сергій Тищенко