Глазго. 3:1
перемога - це перемога, і з нею всіх нас треба привітати, а тим, хто її здобув, подякувати.
і все ж. наша збірна була близькою до того, щоб вже практично виграний матч поставити під сумнів.
перше. на жаль, багато і не по-дитячому дивував воротар Бущан. не чекали від нього у такій грі. міг сильно підвести. так, потім, можливо, і врятував би, але навіщо?
яка причина? найімовірніше - відсутність постійної ігрової практики офіційних матчів.
друге. реалізація моментів. їх наша команда створила безліч і могла просто не дати супернику підняти голову, щоб той навіть подумав про можливий порятунок, але вона дала. Довбик? гадаю, те саме, що і з Бущаном - надто довга ігрова пауза. плюс хвилювання одразу після входу в гру. головне - що в результаті все ж таки забив.
третє. за рахунку 2:0 у нас утворилася гігантська ігрова перевага, суперник просто провалився психологічно. але наша команда замість того, щоб зв'язати його своїми діями, чомусь погодилася (стали отримувати задоволення від гри та розконцентрувалися на час) на обмін уколами, розірвала щільність і почала бігати туди-сюди. 1999-го Динамо Київ на цьому ж етапі подарувало у півфіналі ЛЧ шанс Баварії за рахунку 3:1, і та зрівнялася. збірній у Глазго не те, щоб пощастило, але пронесло. на наше щастя.
в іншому у мене зауважень немає. і навіть навпаки – великі молодці!
відзначу насамперед весь тренерський штаб. планування та колективна функціональна підготовка команди - за такої специфіки, без ігрової практики - близька до піку форми. заміни вчасно та у справі, на посилення. плюс єдиний дух. дуже якісна робота. так тримати в Кардіфф. і до останньої секунди тримати граничну концентрацію!
10 із 12.
«Петраков вчинив справді мудро: дозволив гравцям повернутися до звичних ігрових принципів», - блогер