Напередодні у сучасній історії «Шахтаря» сталася певною мірою епохальна подія – про відхід з донецького клубу оголосив 32-річний лівий фулбек Ісмаїлі. У прощальному посланні фанатам «гірників» бразилець не просто так підкреслив, що для нього в «Шахтарі» все починалося з лютого 2013 року та «Донбас Арени». Саме туди Ісмаїлі одразу ж прибув перед процедурою підписання контракту з донецьким клубом, оскільки того вечора на «помаранчево-чорних» чекав поєдинок плей-офф Ліги чемпіонів проти дортмундської «Борусії».
Ісмаїлі через російську агресію проти України, що розпочалася у 2014 році, провів не так багато матчів за «Шахтар» на «Донбас Арені», проте саме він став останнім легіонером у поточному складі команди, який пам'ятав матчі на домашній арені «гірників». Саме тому його відхід є до певної міри епохальним – він закриває еру блискучих легіонерів команди, яких «Шахтар» підписував для виступу перед рідними трибунами. Більше того, після відходу Ісмаїлі у стані «гірників» не залишилося жодного бразильця – деякі, щоправда, ще продовжують перебувати на контракті, але роз'їхалися по орендах, скориставшись правилом ФІФА. І це також епохальна подія.
Але зараз не про перебудову, яка назріла у «Шахтарі» і про яку ми детально розмірковували ще кілька місяців тому. Давайте визначимо у нинішньому складі «гірників» футболістів, які все ще пам'ятають виступи на «Донбас Арені». Таких залишилося всього четверо...
Андрій Пятов
Пятов, якому наприкінці червня виповнилося вже 38, перебрався до «Шахтаря» із «Ворскли» ще наприкінці 2006 року. Щоправда, одразу ж «гірники» дозволили 22-річному на той момент стражу воріт дограти сезон у Полтаві на правах оренди, після чого вже повернули до себе та почали інтегрувати до першої команди. Мірча Луческу майже відразу ж усвідомив, що у зв'язку із лімітом на легіонерів в УПЛ, на воротарській позиції йому потрібен виключно українець. Тому «гірники» без особливих сентиментів розлучилися із хорватом Стіпе Плетикосою та чехом Яном Лаштувкою.
Пятову досить швидко вдалося довести Луческу, що саме він є ідеальним варіантом на пост № 1 у команді. В конкурентах у Андрія в різний час було чимало якісних воротарів – Дмитро Шутков, Юрій Вірт, Богдан Шуст, Рустам Худжамов, проте жоден із них так і не зміг посадити Пятова на «банку». Зробити подібне вдалося лише Олександру Рибці у сезоні-2011/12, який навіть провів усі 6 матчів «гірників» на груповій стадії Ліги чемпіонів, але потім попався на допінгу й безславно покинув команду.
Після того посперечатися із Пятовим всерйоз за роль основного воротаря «Шахтаря» вдалося лише Антону Каніболоцькому, але й ту конкуренцію Андрій виграв та тримався у «рамці» донецької команди аж до сезону-2020/21, коли «вичавити» ветерана вдалося молодому та талановитому Анатолію Трубіну.
Наразі Пятов – головний ветеран «Шахтаря». І за віком, і за кількістю матчів за першу команду, і за кількістю завойованих із нею трофеїв. Більше того, Андрій застав ще ті часи, коли «Донбас Арена» тільки будувалася, а домашні матчі «гірники» проводили на РСК «Олімпійський». І саме Пятов був воротарем «помаранчево-чорних» у дебютному матчі команди на «Донбас Арені», коли 27 вересня 2009 року «гірники» розбили «Оболонь» у рамках УПЛ з рахунком 4:0 із голами Жадсона, Ілсіньо, Кобіна та Вілліана. Тому якщо нинішній відхід Ісмаїлі можна називати епохальним для «Шахтаря» лише в певній мірі, то момент, коли завершити виступи за «гірників» забажає Пятов стане таким без будь-яких застережень…
Сергій Кривцов
Сергій Кривцов перебрався до «Шахтаря» вже влітку 2010 року, коли команда проводила домашні матчі на «Донбас Арені», а за рік до цього зуміла досягти головного єврокубкового успіху в своїй історії – виграти Кубок УЄФА-2008/09.
На момент переїзду в Донецьк Кривцову було всього лише 19 років. Його видивилися у запорізькому «Металурзі», де Сергій у 17 з невеликим зумів дебютувати в українській Прем'єр-лізі, й загалом подавав величезні надії. Пам'ятаючи про ліміт на легіонерів, а також вкрай нестабільну гру центральних захисників своєї команди, Мірча Луческу всіляко наполягав на підписанні здібних українців, які дозволили б румунському наставнику трохи вільніше тасувати склад, маючи ширші кадрові можливості.
Свій перший матч на «Донбас Арені» Кривцов провів саме в якості гравця запорізького «Металурга». Візит, який відбувся 9 грудня 2009 року, видався невдалим для підопічних Романа Григорчука, які досить довго стримували тиск «гірників», але в середині другого тайму таки пропустили від Вілліана, а на 84-й хвилині дозволили Луїсу Адріано встановити остаточний рахунок на табло – 2:0. Кривцов у тому поєдинку провів на полі весь матч, створивши тріо в центрі оборони своєї команди разом із камерунцем Адольфом Тейкку та українцем Дмитром Невмивакою.
Опинившись у «Шахтарі», Кривцову далеко не одразу вдалося пробитися в основу команди. Із самого початку центрбек програвав конкуренцію набагато досвідченішим Чигринському, Кучеру та Іщенку, а також головному на той момент вундеркінду донецької академії Ракіцькому. Регулярно потрапляти у стартовий склад «Шахтаря» Кривцову вдалося, починаючи із сезону-2012/13, завдяки чому Сергій провів під два десятки матчів на «Донбас Арені» у помаранчево-чорній футболці.
Загалом на рахунку Кривцова до поточного моменту 213 матчів за «Шахтар». У березні захиснику виповнився лише 31 рік, а це чудовий вік для центрбека у топових європейських чемпіонатах. Якщо Сергія знову не «заїдять» травми, то він має ставати ключовою надією для нової команди «гірників» під проводом Ігора Йовічевіча, а також взірцем для наслідування набагато молодшим Валерію Бондарю, Едуарду Козіку та Мар'яну Фарині, на суттєвий прогрес яких у донецькому клубі покладаються серйозні надії.
Тарас Степаненко
Опорний півзахисник Тарас Степаненко перейшов до «Шахтаря» влітку 2010 року із запорізького «Металурга» разом з Сергієм Кривцовим. На момент трансферу хавбеку було 20 років, і він, на відміну від свого друга-центрбека, значно швидше зміг довести Мірчі Луческу своє право з'являтися у складі першої команди. Скажімо, у прем'єрному сезоні в «Шахтарі» Степаненко зіграв 15 матчів в УПЛ, причому у 14 з'являвся на полі в стартовому складі. І це при тому, що на той момент в конкурентах у Тараса були зіркові тріумфатори Кубка УЄФА-2008/09 Фернандіньо та Томаш Хюбшман. Щоправда, на користь Степаненка значною мірою зіграла травма Фернандіньо, яку бразилець отримав у вересні 2010 року в невдалому у всіх сенсах для «гірників» матчі чемпіонату проти «Оболоні» (0:1). У Ферни було діагностовано перелом ноги, через що багато хто з медиків давали вкрай несприятливий прогноз для бразильця, але той зміг осоромити скептиків і не тільки повернутися до професійного футболу, а й через пару років зробити стрибок з УПЛ до АПЛ, де донедавна був однією з ключових фігур «Манчестер Сіті».
У другому сезоні в «Шахтарі» Степаненко грав не так часто (всього 9 матчів у чемпіонаті), але починаючи з УПЛ-2012/13 і до крайнього розіграшу, який не був дограний через російсько-українську війну, Тарас ніколи не проводив менше 18 матчів у вітчизняній лізі в рамках одного сезону. Після відходу Фернандіньо та Хюбшмана йому вдалося стати ключовою фігурою в опорній зоні команди, і до сьогодні на рахунку Степаненка вже 357 матчів у всіх турнірах за «Шахтар».
Втім, як і Кривцову, дебютувати на «Донбас Арені» Степаненку довелося зовсім не у футболці «Шахтаря». Перший матч на суперсучасній на той період арені Європи Тарас провів 9 грудня 2009 року. Як і Кривцов, він вийшов у старті запорізького «Металурга», проте вже на 31-й хвилині матчу Роман Григорчук вирішив замінити молодого опорника більш досвідченим латвійським легіонером Дарюсом Міцейкою.
У футболці «Шахтаря» Степаненко, якому 8 серпня виповниться 33 роки, свій останній матч на «Донбас Арені» провів 2 травня 2014-го. Після цієї дати «гірники» не проводили домашні матчі на своєму рідному стадіоні, а того дня обіграли «Маріуполь», який тоді ще виступав під іншою назвою, зміненою згодом у процесі декомунізації, із рахунком 3:1. Степаненко вийшов на поле на 77-й хвилині замість Ілсіньо, коли перевага «Шахтаря» на табло була ще вельми хиткою – 2:1.
Андрій Тотовицький
Четвертою і останньою з нинішнього складу «Шахтаря», хто колись виходив на поле «Донбас Арени» в офіційних поєдинках є людина, чиє прізвище напевно не буде для більшості вболівальників у цій низці настільки очевидним, як три попередні – Андрій Тотовицький. Цього атакувального півзахисника, здатного також зіграти центрального нападника, «гірники» тривалий час тримали на контракті, відправляючи по орендах у різні команди, перш ніж на початку 2020 року вирішили продати до «Десни» за нерозкриту суму.
Тотовицький з'явився у системі «Шахтаря» влітку 2010 року, перебравшись із Києва, де проходив навчання футболу у РВУФК (нині – Олімпійський професійний коледж імені Івана Піддубного) та академії «Динамо». Із самого початку Андрій залучався до ігор «Шахтаря-3» у Другій лізі, а після реорганізації виступав за молодіжний склад «гірників» у відповідній першості. Незважаючи на те, що Мірча Луческу неодноразово брав Тотовицького на збори першої команди, дозволити молодому хавбеку дебютувати за неї румунський тренер не поспішав.
Влітку 2013 року «Шахтар» віддав Тотовицького у річну оренду до «Маріуполя» (тоді ще – «Іллічівця»). Саме у складі цієї команди Андрій у підсумку й провів свій дебютний та поки що єдиний матч на «Донбас Арені». Сталося це в дату, яка вже згадувалася вище, – 2 травня 2014 року. Примітно, що тоді керівництво «Шахтаря» не наполягало на тому, щоб за приазовців не виходили на поле орендовані у «гірників» футболісти. Це дозволило головному тренеру маріупольців Миколі Павлову виставити найсильніший свій склад, де окрім Тотовицького, зі стартових хвилин знайшлося місце для орендованих у «Шахтаря» Миколи Іщенка, Івана Ордеця, Богдана Бутка, Дмитра Гречишкіна та В'ячеслава Чурка. Гості програли із рахунком 1:3, але єдиний м'яч у ворота Пятова в їхніх лавах з передачі Чурка забив саме Андрій Тотовицький.
Згодом «Шахтар» віддавав Тотовицького в оренду «Зорі», бельгійському «Кортрейку» та «Маріуполю». У перервах між цим Андрій таки дебютував за першу команду «гірників». Сталося це в сезоні-2018/19, коли Паулу Фонсека дав можливість Тотовицькому зіграти в УПЛ, Кубку та Суперкубку за «Шахтар» загалом 9 матчів, у яких Андрій записав на свій рахунок 1 забитий м'яч та 1 гольову передачу. В січні 2020-го, як вже згадувалося, «Шахтар» відпустив Тотовицького назовсім у «Десну», проте після початку повномасштабної російсько-української війни донецькому клубу довелося перебудовуватися та відходити від ставки на легіонерів, а водночас – повернути Андрія, за що «Колосу», де хавбек навіть не встиг дебютувати в офіційних матчах, було заплачено близько півмільйона євро.
Траоре хоче продовжити виступи за «Шахтар»
Розгром «Шахтаря» та «штурм» «Металіста»: як ми з австрійцями в єврокубках грали