Спричинники падіння в кожному конкретному разі різні. Хтось кинутий напризволяще скоробагатьками, що втратили цікавість до футболу, хтось пережив справжню чехарду з власниками, й до керма прийшли люди з нефутбольним баченням ситуації, інші пали коміть головою через суто футбольні причини: то тренер був обраний не той, то ставки на виконавців було зроблено неправильно, а хтось просто не зміг вчасно модернізуватися, підлаштуватися під modern football, проти якого так затято виступають ультрас по всьому світу. Погляньмо на сьогодення і ступінь занику колишніх грандів.
Сарагоса: з надією на Івана й на Джуліано
Володар Кубка Ярмарків 1963 р., володар Кубка Кубків 1995 р. Нині посідає місце неподалік зони вильоту із сегунди.
Часи, коли Густаво Пойєт разом із партнерами по команді творили дива на полі в формі «Сарагоси», або, якщо хочете, «Реала» із Сарагоси, пішли в небуття. Так, колись-заколись арагонці перемагали в фіналі єврокубка лондонських «канонірів» на паризькому «Парк де Пренс», а нині застрягли в трясовині сегунди, й нема на те ради.
Нинішня «Сарагоса» сповідує тактичну схему 4–2–3–1, в якій центральними фігурами є: актуально – лівий вінгер Джуліано Сімеоне (син багаторічного наставника мадридського «Атлетико» Дієго Сімеоне) – й потенційно – центрфорвард Іван Асон. Сімеоне вправно забиває, та ось підтримки з боку партнерів майже не відчуває, часто-густо його голи є результатом індивідуальних зусиль. 19-річний Асон має особливу любов місцевих інчас. Уродженець Сарагоси, вихованець клубу, з ним вболівальники (від 60-річних ветеранів правого угруповання ультрас Ligallo Fondo Norte, заснованого ще в 1986 р., до хлопчисьок-школяриків у футболках із написом «Сімеоне») пов’язують свої надії на ренесанс арагонців.
Кольори «Сарагоси» нині захищає й ексгравець київського «Динамо» опорний півзахисник із Сербії Радосав Петрович. Проте його не можна назвати твердим гравцем основи.
Перспектива повернутися до еліти аж ніяк не найближча для арагонців. І що, піднімуться, як сова світ уздрить, себто ніколи не піднімуться? Ну, все ж таки так категорично я би не казав, адже футбольні традиції у Сарагосі є. А якщо Іспанія разом із Португалією та Україною дістане право на проведення мундіаля-2030, то грошові мішки (шейхи, приміром) цілком можуть спрямувати свої погляди на вельми мостивий клуб. Проте поки що для сарагосистас важливо бодай втриматися в сегунді.
Магдебург: куди без Броні
Володар Кубка Кубків 1974 р. Нині пасе задніх у 2-й бундеслізі.
Не один став витік звідтоді, як східнонімецький «Магдебург» подолав у фіналі Кубка Кубків-1973/74 італійський «Мілан» і відсвяткував звитягу в тому євротурнірі. Юрген Шпарвассер (у 1974 р. був 10-м серед пошукачів «Золотого м’яча», випередив, до речі, Олега Блохіна в тодішньому голосуванні) та Юрген Померенке в тогочасся творили історію клубу, долаючи найзакритіші мури супротивників. Команда мала шалену популярність у 250-тисячному саксонському місті. На початку 1980-х на фінал Кубка НДР до Берліна попрямувало 25 000 прихильників Der Blau! Та припинила своє існування НДР, і магдебурзька команда не знайшла своє місце під футбольним сонцем об’єднаної країни. Навіть досвід легенди київського «Динамо» Анатолія Дем’яненка не допоміг. Наш посланець провів у «Магдебурзі» зовсім небагато часу, надалі клуб не зміг піднятися дивізіоном вище, дістав напівпрофесійний статус і втратив змогу сплачувати славнозвісному українському гравцеві обумовлену зарплатню.
Впродовж тривалого часу «Магдебург» вештався між різними дивізіонами німецького футболу, та ось зрештою дістав право (достоту магдебурзьке!) стартувати цього сезону в 2-й бундеслізі. Проте нинішній склад команди, за великим рахунком, не відповідає рівню цієї ліги. Сумарна вартість гравців – 12,5 млн євро. Найпомітніший у нинішньому «Магдебурзі», певно, атакувальний півзахисник Морітц-Броні Квартенг. Поточного сезону він упевнено веде перед у своєму клубі за системою гол + пас. Вартість цього 24-річного хлопця повсякчас зростає, і, думаю, що по закінченні цього сезону (якщо не раніше) він перейде до вищого в табелі про ранги клубу. Ігрові чесноти Квартенга – двоногість, адже має в арсеналі однаково потужні удари з обох ніг, а також неабияка швидкість. Щоправда, його не завжди вистачає на всі 90 хвилин, відтак вкрай рідко уродженець Штутгарта грає весь матч.
Гадаю, головне завдання «Магдебурга» на сезон – втриматися в 2-й бундеслізі – буде виконати непросто. Та якщо вийде, то це може бути непоганим трампліном для дальшого прогресу. Хай там як, а нижню точку падіння клуб – володар Кубка Кубків-1974 (предтеча київського «Динамо» на цій ниві, до речі) – вже пройшов.
Гамбург: молоді «динозаври»
Володар Кубка Кубків 1977 р., володар Кубка чемпіонів 1983 р. Нині веде перед у 2-й бундеслізі.
«Динозаври» німецького футболу нещодавно відзначали 135-річчя від дня заснування клубу. Як на мене, перебування чорно-біло-синіх не в найвищому дивізіоні – це нонсенс, який цього сезону нарешті є всі шанси виправити. Звісно, шлях до єврогранда містянам пройти буде напрочуд складно (в тріумфальному для себе Кубку чемпіонів сезону-1982/83 на чвертьфінальній стадії гамбуржці подолали київське «Динамо» з хет-триком данця Ларса Баструпа), та принаймні стати на цю путь «Гамбургу», на мою думку, цілком до снаги. Зауважу, що в 1983 р. перемогу в фіналі Кубка чемпіонів над зірковим, сповненим чинних чемпіонів світу «Юве» «динозаврам» принесла тактична асиметрія, запропонована Ернстом Хаппелем: Баструпа було переведено праворуч, а Джованні Трапаттоні не зміг на цю тактичну меткість вчасно відреагувати, відтак Фелікс Магат вдало скористався розрідженою зоною, забивши переможний гол.
Запоруками прийдешнього ренесансу «Гамбурга» є популярність клубу (28-ме місце в Європі за вболівальницькою любов’ю, цьогорічна пересічна відвідуваність домашніх матчів перевищує 47 000, а про кладовище для найзатятіших уболівальників неподалік клубного стадіону не чув, певно, лише той, хто зовсім не цікавиться футболом), не найгірша фінансова ситуація, доволі потужний, як для 2-ї бундесліги склад. Зазначу, що середній вік гравців «Гамбурга» – 23,6 року. Такі от молоді «динозаври»!
Менше з тим, на провідних ролях у сучасному «Гамбурзі» – досвідчений 28-річний форвард Роберт Глатцель. В ігровій схемі 4–3–3 він є центральним нападником. На нього грають, і він незрідка завершає голами зусилля партнерів. У десяти стартових матчах чемпіонату відзначився 6 разів. Гатцель є форвардом таранного типу, добре діє на другому поверсі (має зріст 193 см) і водночас його не можна назвати малотехнічним гравцем. Інший гренадер (189 см) – центрдеф хорват Маріо Вушкович – є найдорожчим і, певно, найперспективнішим гравцем клубу. Йому ще не виповнилося й 21-го року, а він уже вміє читати гру, правильно обирати позицію, мало кому поступиться в грі головою, зчаста й вельми ефективно гостює в штрафному майданчику суперників під час стандартів.
Наставник «динозаврів» – 47-річний Тім Вальтер – не сягнув висот як гравець. В усякому разі на професійному рівні не засвітився. А от як тренер виявив свої чесноти в роботі з молодіжними складами «Карлсруе» та «Баварії». З огляду на те, що «Гамбург» має чимало молоді в складі, Вальтер вельми комфортно почувається на тренерському містку такої команди. Очікую дальшого прогресу від «Гамбурга» під орудою цього фахівця.
Іпсвіч: чи є солісти в «трактористів»?
Володар Кубка УЄФА 1981 р. Нині – один із лідерів Ліги 1 Англійської футбольної ліги – третього за силою дивізіону в Англії.
На початку 1980-х «Іпсвіч» збурив футбольну Європу, пройшовши під орудою Боббі Робсона переможний шлях до завоювання Кубка УЄФА. Це, до речі, був перший міжнародний трофей 48-річного на той час тренера. У складі тодішнього «Іпсвіча» виблискували форвард Пол Марінер і півзахисник Франс Тейссен. Опісля два роки поспіль «трактористи» вилітали вже на першому етапі Кубка УЄФА, а надалі, по тому, як Робсон пішов на підвищення – до збірної Англії, і взагалі на довгочасся забули, що таке єврокубки, балансуючи між дивізіонами. Невеличкий злет був на початку ХХІ сторіччя, а надалі розпочалося тривале піке.
За великим рахунком воно триває дотепер. Щоправда, цього сезону «трактористів» називають чи не головними фаворитами Ліги 1. Натомість за вартістю складу сині в цій лізі лише 5-ті, істотно поступаючись «Дербі Каунті». Однак перша частина сезону вийшла вельми надихальною для фанів «Іпсвіча». Початок багатонадійний, чого там. Ігрова схема 3–4–2–1 передбачає наявність форварда, який перебуває на вістрі й має завершувати зусилля партнерів. Та, хай як це дивно, проте Фредді Ледапо, що виступає в цій ролі, краще відволікає увагу захисників суперника, а на перший план виходять Маркус Харнесс і Вес Барнс. А надто таланить на завершальній стадії атаки невисокому (168 см) прудконогому шульзі Конору Чапліну. Цей відтягнутий форвард на сьогодні є кращим бомбардиром команди в цьому сезоні. Відзначу й неабияку роль капітана команди уродженця Вулвергемптона, натомість єгиптянина за громадянством 31-річного Самі Морсі. Цей плеймейкер має в своєму ігровому арсеналі й потужний далечезний удар, і вправний дальній розрізний пас.
Фани «трактористів» нині залюбки повертаються на трибуни 30-тисячного «Портмен Роуд». Середня відвідуваність домашніх ігор цього сезону перевищила 25 000 глядачів (і ті волають на трибунах на всю горлянку, ще б пак!). Востаннє зіставна цифра фіксувалася ще в сезоні-2004/05. Проте тоді команда грала в чемпіоншипі, себто на дивізіон вище, ніж тепер. Й підстави для оптимізму у фан-спільноти 130-тисячного чи не найстарішого міста Англії є, чого там.
Парма: американські гірки
Володар Кубка Кубків 1993 р., володар Кубка УЄФА 1995, 1999 рр., володар Суперкубка УЄФА 1993 р. Нині – в групі лідерів серії В.
О, цей клуб наче катається на американських гірках (символічно, що теперішні його власники якраз із США): то сновигає дивізіонами, торуючи шлях нагору, то вибивається до грандів європейського футболу, скупляючи зірок і нав’язуючи на внутрішній арені боротьбу за скудетто, то змінює власників, що ті рукавички, позбавляється професійного статусу, а надалі карколомно сягає гори, щороку піднімаючись дивізіоном вище, то знов покидає серію А, попри аж ніяк не найгірший склад.
Нинішня «Парма» просто зобов’язана ставити собі завдання підвищення в класі, адже має склад загальною вартістю майже 57 млн євро (2-га за цим показником у серії В). Звісно, легендарний Джанлуїджі Буффон виокремлюється серед пармезанців, що й казати. Попри свої 44, він, як і раніше сповнений енергії, прагне грати й перемагати, не загубив багатьох своїх ігрових характеристик.
У лавах «хрестоносців» нині й досвідчений забивний нападник Роберто Інглезе (кращий бомбардир команди в цьому сезоні), й майстровитий лівий вінгер румун Валентин Михайла (на жаль, поки що травмований і не може просто тепер допомогти жовто-синім), й інший румун, гравець національної збірної цієї країни вельми вправний правий вінгер (проте з ударною лівою) Денніс Ман. Відзначу й гравця, якому в молоді роки було видано чимало авансів (був вельми помітним у збірних Італії U-16, U-17, U-18), проте за великим рахунком він їх ще донедавна не виправдовував. Це 26-річний уродженець Неаполя Дженаро Тутіно. Цього сезону він є важливою фігурою в тактичних побудовах «Парми» (пармезанці виклали 5,5 млн євро за нього), й поки що цілком справджує сподівання, раз по раз відзначаючись голами. В аргентинця Франко Васкеса кращі ігрові роки, може, вже й позаду (феєрив свого часу в «Севільї»), та своїм досвідом він щедротно ділиться з партнерами по команді, а його асисти цілком можна заносити до футбольних підручників. Васкес – один із системоутворювальних гравців нинішньої «Парми» на позиції під нападниками.
Чи відповідає фаховість алленаторе «Парми» Фабіо Пеккьї амбіціям американських власників клубу? Не дам категоричної відповіді. Проте в будь-якому разі рівень гравців дає змогу пармезанцям розраховувати на пряму путівку до серії А за підсумками поточного сезону. В 200-тисячному університетському місті, славному своїми сирами та шинкою, прагнуть знову побачити своїх улюбленців «крочьяті» у вищому італійському футбольному дивізіоні.
Й окремо висловлю подяку пармезанцям за підтримку України та українців у протистоянні російському агресору. Grazie, Crociati!
***
А як бути зі «Стяуа»/ФКСБ? Повагавшись, усе ж таки не включив цей клуб до свого переліку. Судові розборки щодо правонаступництва, або, якщо хочете, за спадок великого клубу в Румунії, схоже, стали перманентними. І яка «Стяуа» легітимніша – та, що грає під назвою ФКСБ у вищому дивізіоні та в єврокубках чи та, що під ніком «Стяуа» торує собі шлях нагору з низин, – непросте питання.
«Шальке»? У володаря Кубка УЄФА 1997 р. трапилася ковідна криза, яку супроводжував виліт до 2-ї бундесліги, але вона в «Кнаппен» не була тривалою.
Є в колишніх єврограндів, а нині нижчолігових прозябальників приклад для наслідування. 2-разовий володар Кубка чемпіонів і володар Суперкубка УЄФА «Ноттінгем Форест» після тривалого перебування на закрайку англійського футболу, зрештою, повернувся до еліти, й цей сезон розпочав у прем’єр-лізі. Щоправда, «лісівники» поки що пасуть задніх серед потужних зверхників. Менше з тим, клубні боси рахують доходи від продажів клубної атрибутики, абонементів та інші дивіденди від сладкавих коржиків прем’єр-ліги. До речі, неабиякий попит мають ретро-футболки з початку 1980-х (яка заохота для ностальгувальників!), коли «Форест» був єврограндом. Що ж, шлях «лісівників» цілком можуть повторити «Гамбург» і «Парма». «Динозаври» оживуть!
Олексій РИЖКОВ