«Ми вірили в ЗСУ, але не очікували, що звільнення буде таким яскравим і швидким. Як святкували? Сіли з мужиками, випили по чарці за наше звільнення. Українські військові до нас теж заходили, душевно поспілкувалися.
Втім, зараз в Херсоні дуже непроста ситуація – немає ні світла, ні опалення, ні води. Є газ, тож трохи простіше будинкам, де стоять газові плити. У нас 10-поверховий будинок і плити електричні. Комусь доводиться готувати їжу у дворах на вогнищі. У нашому будинку лишилося десь 15 відсотків мешканців. Більшість – похилого віку. Але місто живе, люди звикають до всього.
Влада обіцяє подати електрику наступного тижня. Тягнуть з Миколаєва. Сьогодні розмовляв з муніципальними службами, процес пішов. З'явився зв'язок, люди почали спілкуватися між собою. Волонтери привезли генератори, у нас тепер є можливість заряджати телефони. Годину тому телефонував Саша, запитував, чим допомогти. Інтернету у нас поки немає.
У травні російська поліція приходила в наш будинок в Херсоні. Але не за мною. Зламали квартири двох наших військовослужбовців. Їх з родинами вже в Херсоні не було. Одного з молодих хлопців за проукраїнське висловлювання забрали в підвал. Хтось його здав. Протримали там три тижні, підрівняли ніс. Але відпустили. За тиждень він виїхав з Херсону.
Думки, що до мене можуть прийти, виникали. Особливо, коли в українській пресі написали, що батьки Караваєва залишилися в окупації. На мою думку, ця новина не була доречною – закидую камінь на адресу ваших колег. Лишній раз намагався не їздити містом, щоб не потрапляти на блокпости, де перевіряли документи.
Дехто зі знайомих мені казав: «Саша, чого не поставиш на телефоні російський номер, не візьмеш продовольчий пайок від росіян, за це ж тебе ніхто не покарає». У мене інше мислення. Щоб я, батько гравця київського Динамо та збірної України, брав у окупантів пайок та міняв український номер телефону на російський? Такої ганьби мені не потрібно. Я сам себе після цього перестав би поважати. Я поставив VPN, з сином ми були на зв'язку», – цитує батька динамівця Чемпіон