У недавньому матчі проти Північної Македонії дебютними м’ячами за збірну відзначилися Ілля Забарний та Юхим Конопля. Якщо для обронця Шахтаря то був лише четвертий матч за збірну, то Забарний проводив свій 26-й поєдинок.
Андрій Несмачний (67 матчів)
Стиль Андрія Несмачного – це більше про подачі та проходи флангом, аніж про голи. Хоча у складі киян лівий захисник забив 11 голів у Вищій лізі. У 2001-му його м’яч у ворота Дніпра в останньому турі фактично став золотим. Через місяць у рамках нового чемпіонату Несмачний ще й забив Шахтарю. Немало Андрій віддавав і гольових передач. Чого тільки вартий асист на Шевченка у важливому матчі відбору ЧС з Уельсом.
Олександр Головко (58 матчів)
Насамперед усі ми цінували Олександра за те, що він не давав забивати суперникам у наші ворота. І навіть без голів у складі збірної України Головко вважається одним із найкращих центральних оборонців «синьо-жовтих» в історії. До речі, у складі Динамо він забивав у всіх турнірах, у яких брав участь. У кар’єрі Олександра навіть є один хет-трик, датований 2003-м. Тоді на ранній стадії Кубку України захисник тричі розписався у воротах скромного Вуглика (двічі з пенальті). А ще Олександр забивав переможні голи в ЛЧ Арсеналу та Байєру.
Микола Матвієнко (58 матчів)
Вже під час наступного вікна збірних оборонець Шахтаря може вийти на чисте друге місце у нашому списку. Якщо Головко ходив на стандарти, то Матвієнка у володіннях суперника побачиш рідко. І все одно у кожному з останніх п’яти сезонів Микола неодмінно забиває за Шахтар. Можливо, у майбутньому побачимо його гол і за національну команду.
В’ячеслав Шевчук (56 матчів)
За понад дві сотні матчів у складі Шахтаря лівофланговий захисник відзначився лише чотирма голами. В’ячеслав – один із найменш результативних українських футболістів, якщо брати до уваги голи та кількість зіграних матчів. З одного боку, Шевчук часто йшов уперед і більше зосереджувався на атаці, ніж на обороні. Проте він завжди концентрувався на навісах та обіграшах і зовсім нечасто – на ударах. Звідти і невисока результативність.
Олег Лужний (52 матчі)
Схожа історія у захисника з протилежного флангу, який у збірній дебютував десятиліттям раніше. Надійна гра в обороні та шалена самовідданість у випадку з Олегом Романовичем цінувалася набагато більше, ніж ймовірні голи. А пас у 1998-му у матчі з Арсеналом на Головка ще й досі у пам’яті вболівальників Динамо.
Богдан Бутко та Віктор Коваленко (по 33 матчі)
Якщо ми говоримо про Богдана Бутка, то можемо проводити певні аналогії із Шевчуком та Лужним, до гри яких за своєю стилістикою наближений цей фланговий захисник. Тому оцінювати якість Богданової гри за голами – не зовсім коректно. У цьому компоненті більшого можна очікувати від Віктора Коваленка, який у клубах забиває набагато частіше. До прикладу, у двох сезонах хавбек забив по 7 голів за Шахтар у був другим та третім бомбардиром команди в УПЛ. Багато Віктор забивав і за «молодіжку». Із національною командою поки не складається.
Тарас Михалик та Сергій Кривцов (по 32 матчі)
Колеги за позицією чимало забивали у клубах і були стабільними гостями у штрафних майданчиках суперника під час стандартів. Михалик забив понад два десятки голів у своїй кар’єрі. Кривцов відзначився в дебютному матчі у MLS за Інтер Маямі, а ще оформив дубль за Шахтар у грі Ліги Європи із Брагою. Однак у збірній – поки не судилося. У Сергія ще є шанс виправити статистику та покинути цей список.
Дмитро Чигринський та Едуард Соболь (по 29 матчів)
Таку ж можливість має й Едуард Соболь. До того ж він забивав у більшості команд, за які виступав (запорізький Металург, Зоря, Славія, Яблонець та Брюгге). Едуард все ще має нагоду забити прем’єрні голи за Страсбур та збірну України. Натомість кар’єра Дмитра Чигринського у синьо-жовтій футболці, очевидно, завершена. А він також відзначався усюди, окрім Барселони та збірної (а це той же Металург, Шахтар, Дніпро, АЕК та Іонікос).
Збірна України вистраждала перемогу над Мальтою – Циганков знову став супергероєм