Приклади для Шовковського: 5 колишніх українських голкіперів, які стали відомими тренерами

Динамо Київ 15 Листопада, 10:50
За всю історію «Динамо» його очолювали лише три колишніх голкіпери. Усі вони тренували у перші десятиліття після Другої Світової: Іздковський, Фокін та Зубрицький. Жоден з них особливих успіхів не досяг, але то було так давно, що вже й не важливо.

Прихід Олександра Шовковського в «Динамо» змушує замислитись, наскільки успішними можуть бути головні тренери із колишніх голкіперів.

Приклад українського футболу доводить, що цілком можуть бути успішними, навіть якщо починали свою кар’єру асистентами. Але таких людей зовсім небагато.

Євген Лемешко

Серед українських голкіперів можна було б першим згадати Юрія Вірта, який ще недавно тренував «Верес», але є куди легендарніша постать. До приходу Мирона Маркевича питання про найкращого тренера в історії «Металіста» навіть не стояло б. Євген Лемешко 12 років працював у Харкові, виграв для команди Кубок СРСР та став місцевою легендою.

Ще раніше Лемешко працював у «Карпатах». Багато хто погоджується, що команду, яка згодом виграла Кубок України під керівництвом Ернеста Юста, збирав саме він.



Примітно, що в роки своєї ігрової кар'єри він встиг побувати у «Динамо» та «Шахтарі». А у Києві навіть став володарем першого в історії Кубка СРСР. До речі, його зятем став свого часу Олег Протасов.

Від знаменитого коуча у світ пішов діалог, який переповідають фани різних клубів. Одного разу після поразки 0:7 від «Спартака» Лемешко попросив водія клубного автобуса привітати водія асенізаторської машини, що їхала навпроти.

Саша, твій колега їде!

- Чому це мій колега, – запитав водій.

- Бо ви обидва лайно везете.

Євген Кучеревський

Євген Кучеревський став голкіпером доволі пізно – у 17 років. До того він був форвардом херсонського «Спартака», але травми голкіперів змусили тренера звернути увагу на цього юнака. Треба сказати, що хлопчина був готовим стати у ворота, адже раніше займався легкою атлетикою та досить добре стрибав. Його юнацький рекорд по стрибках у висоту (1,96 м) ще довго не могли побити в області.

Ігрова кар’єра Кучеревського пройшла здебільшого у нижчих дивізіонах: СКА з Одеси, «Суднобудівник» з Миколаєва та «Авангард» з Жовтих Вод. Не найзнаменитіші команди, але для хорошого тренера зовсім не обов’язково бути топовим футболістом.

У середині 1970-х він познайомився у Нікополі зі легендарним дуетом: Володимир Ємець (тренер) та Геннадій Жиздик (начальник команди або ж спортивний директор на сучасний лад). З цими двома він потрапив на початку 1980-х в «Дніпро», де спочатку виграв чемпіонство в якості помічника головного тренера, а у 1988 році вже як повноправний головний тренер. Кажуть, що в ті часи його хотіла запросити навіть «Бенфіка».

У 1990-х Кучеревський трохи поїздив у країну 404 тренувати, а у 2001-му повернувся, аби розпочати ренесанс «Дніпра». Його блискуча команда із юним Ротанем, молодим Назаренком, ще досить свіжим Рикуном та блискучим Венглинським отримала лише «бронзу» та побувала у фіналі Кубка України. Зате знамените прохання Кучеревського «загнати «Гамбург» за Бранденбурзькі ворота» пам’ятають всі. У серпні 2006-го тренера не стало.

Семен Альтман

Попри те, що Альтман народився на Харківщині, а виріс у Києві, для більшості вболівальників він завжди асоціюється з Одесою. Для юного киянина головним кумиром був голкіпер «Динамо» Олег Макаров, тому Семен, який займався футболом разом із Володимиром Мунтяном та Анатолієм Бишовцем, обрав стояти на воротах.

Розпочинав голкіпер взагалі у Рівному та Луцьку, але у 1966-му прибув до «Чорноморця», де провів найкращі роки своєї ігрової кар’єри. Усі сім років у складі «моряків» Альтман був другим голкіпером, хоч і встиг зіграти 70 матчів. Цікаво, що в Одесі він ще встиг перетнутися і пограти разом з Валерієм Лобановським. Закінчував майбутній тренер одеситів у Тирасполі, через травми він не дограв навіть до 30 років.

В середині 1970-х Альтман почав працювати із молодіжними командами «Чорноморця», а у 1982-му став помічником Віктора Прокопенка. В Одесі зібралась дуже хороша команда, яка навіть давала бій «Реалу». Самостійну роботу тренер розпочав на початку 1990-х, потренувавши навіть олімпійську збірну Південної Кореї. Піком його тренерської роботи став донецький «Металург», із яким Альтман двічі брав «бронзу». Хтось може із сумом згадувати 0:8 від «Вердера» у Кубку УЄФА, але мало хто пам’ятає, що вже у наступному матчі його «Металург» обіграв «Динамо».

Був помічником Олега Блохіна на ЧС-2006 та прославився своєю пристрастю до комп’ютерних технологій. В час, коли вершиною хай-теку був перегляд суперника на відеокасеті, він створював разом зі колегами софт для тренерської роботи, який допомагав йому в Донецьку та збірній. А ще Альтман дуже полюбляє спілкуватися із кібернетиками та астрофізиками, що, можливо, допомагало йому в роботі. Останнім місцем роботи тренера були «Балкани» з Одещини.

Юрій Дячук-Ставицький

Тепер уже легенда львівського футболу. Дячук-Ставицький мав хороші природні дані, займався баскетболом, але його команда виграла обласну Спартакіаду серед шкіл – Юрій став найкращим голкіпером турніру. На високому рівні так і не пограв, лише трохи був у «Карпатах» в 1967-му, а більшість матчів провів за стрийський «Авангард». «Відверто кажучи, у серйозний футбол я не грав, тому швидко закінчив футбольну кар’єру», – згадував Юрій. Значно багатшою була його менеджерська та тренерська кар’єра.



Саме він стояв біля витоків оновлених «Карпат» в кінці 1980-х, а згодом 12 років працював помічником Мирона Маркевича у різних клубах. «Мирон мало говорив, а я багато говорив», – згадував про їхній дует Дячук-Ставицький. Разом вони декілька разів тренували «Карпати», працювали в Луцьку, Запоріжжі та навіть їздили в Дагестан.

Одного разу Маркевич покинув «Карпати», а Юрій залишився головним – так розпочалась його особиста історія. Дячук-Ставицький очолював «Карпати» в якості головного тренера чотири рази. За його власним зізнанням, приходив у клуб вісім разів та встиг попрацювати на понад десяти посадах.

Це під його керівництвом львів'яни вийшли у півфінал Кубка України, бувши командою Першої ліги. Багато хто пам’ятає перемогу над «Шахтарем» в тому сезоні. Після багаторічної боротьби з онкологічним захворюванням він помер у 2020 році.

Юрій Вірт

Найсвіжіший приклад для Олександра Шовковського, адже колишній керманич «Вереса» усього на рік старший за Олександра. Вихованець львівського футболу провів свої найкращі сезони на Донеччині. Спочатку він перейшов у «Металург», а потім став воротарем «Шахтаря». З гірниками Юрій провів історичні сезони, адже встиг виграти перше «золото» в історії клубу та дебютувати в Лізі Чемпіонів. Його видатний перформанс проти «Арсенала» на «Гайбері» досі входить до числа найкращих виступів українських голкіперів у єврокубках.



Не вина Юрія, що в той вечір провидіння зійшло ще й на Мартіна Кіоуна, який забив двічі. Невіо Скала не бачив Вірта у команді, але у 2007-му Юрій повернувся в клуб, де хоч і був глибоким запасним, але допомагав молоді своїм досвідом. Факт: Вірт провів лише два матчі за збірну і не пропустив жодного голу. Хто ще так може?

Тренерську роботу Вірта усі мали можливість побачити у серіалі «Футболіст». Разом із «Вересом» він виграв Першу лігу, але в кінці минулого сезону пішов у відставку. Цілком реально, що ми ще встигнемо побачити тренерську дуель колишніх голкіперів збірної України.

Бонус: Іван Каталінич

Серед українців було не так багато голкіперів, які потім стали яскравими тренерами. Проте в нас працював досить відомий хорват, про якого всі, скоріше за все, вже давно забули.

Він потрапив бонусом у наш список, як оди із найуспішніших воротарів, які працювали в Україні тренерами. Якщо для попередніх героїв ігрова кар’єра була лише трампліном у великий футбол, то Іван Каталінич багато пограв на високому рівні.

У 1970-х Каталінич був основним голкіпером «Хайдука», який переживав один з найкращих періодів в історії та виграв чотири чемпіонства в Югославії. Іван навіть зіграв 13 поєдинків за збірну Югославії, а потім, як того вимагали правила, відслуживши в армії рік, зміг пограти за кордоном.



Каталінича прийняв «Саутгемптон», де воротар теж пробився в основу, але після трансферу легендарного Пітера Шилтона вирішив повернутися додому. В 1990-х Каталінич очолив «Хайдук» та двічі брав чемпіонство, а на початку 2000-х прибув у Запоріжжя. Його завданням було збереження команди в еліті з прицілом на єврокубки у наступному сезоні. «Металургу» він не допоміг, за 15 матчів хорват виграв 4 матчі, але 7 програв, ще 4 закінчились в нічию. Попри перемогу над головним конкурентом «Оболонню», запорожці зайняли передостаннє місце.

Каталінич був готовий тренувати команду і далі, але в Україні все пішло за цікавішим сценарієм. «Олександрію» виключили зі змагань через фінансові проблеми, запорожці залишились в Вищій лізі, а тренеру під час відпустки у Хорватії повідомили, що він звільнений. Іван навіть судився з клубом, а команду очолив Михайло Фоменко.