Київське Динамо не змогло виконати завдання на сезон – стати чемпіоном України. Не вистачило зовсім трішки. Якоїсь однієї причини немає. Десь забракло фарту, десь майстерності, а десь – лави запасних. Травми і дискваліфікації провідних гравців теж завадили.
На фоні чемпіона – Шахтаря – динамівці виглядали конкурентно. Не було такого враження, що «гірники» переважають суперника на дві голови. Я й не згадаю, коли кияни востаннє грали проти свого головного візаві з позиції сили. У другому таймі львівського матчу ігрова та територіальна перевага була на боці підопічних Шовковського. Шахтар відверто грав другим номером. Так відразу не зрозумієш, де клуб спирається на власних вихованців, а де купує гравців по 15 мільйонів євро. Восени у Києві теж не було домінування Шахтаря. Одна помилка вирішила долю загалом нічийної гри, де підопічні тоді ще Мірчі Луческу грали без Буяльського та Ярмоленка.
Не можу навіть сказати, що клас окремих гравців Шахтаря вищий за динамівців. У Львові Володимир Бражко повністю «перекусив» у середині поля лідера та вожака донеччан Георгія Судакова. Якщо Жора коштує 70 мільйонів, то скільки тоді коштує Бражко? Також я не побачив, чим Шапаренко гірший за того ж Судакова. Великої різниці між Тимчиком та Коноплею, Бондарем та Дячуком, Кабаєвим та Зубковим, Ванатом та Сіканом я не побачив. Це футболісти приблизно однакового рівня.
Якщо у сезоні 2022/23 Шахтар був реально найсильнішою командою України, відверто переїхавши в останніх турах головних конкурентів Зорю та СК Дніпро-1, то зараз і близько такого враження немає. Вони – найстабільніші, але якість не така висока.
Уся справа в тому, що Динамо програло золоті нагороди не у Львові, а раніше. Коли втратило очки із Вересом та ЛНЗ. Чемпіонат виграє не той, хто перемагає фаворитів, а той, хто не втрачає очки із середняками та аутсайдерами. Шахтар двічі дотиснув Зорю, отримав перемогу над Олександрією не на футбольному полі – завдяки неуважності олександрійців з паперами. На противагу цьому Динамо втратило свої очки у Рівному та Києві, коли грало проти аутсайдера Вереса та середняка ЛНЗ. У цьому вся різниця.
Глибина складу, довша лава запасних, досвід зробили Шахтар чемпіоном. Для них не були проблемою можливість посилити гру, спади форми, дискваліфікації. На кожну позицію є по 2-3 футболісти. Більшість із них вже тривалий час грає у першій команді, має певний досвід.
Було б справжнім дивом, якби Динамо випередило Шахтар весною. Шовковський проводив свій перший сезон на посаді головного тренера. Клуб спирається на власну школу. Молодим гравцям не вистачає досвіду, наставнику бракує досвіду не менше. У Рівному вихід захисників замість гравців середини поля та атаки призвів до катастрофи. Бажання притиснутись до власних воріт, грати по рахунку призвело до втрати очок. Потрібно розуміти, що Шовковський – не чарівник. Він тільки формується, як тренер. Йому не вистачає досвіду, він вчиться. Не потрібно з нього вимагати більше, ніж він може дати на сьогодні. За понад коло змагань Олександр Володимирович тільки тричі втратив очки.
Чемпіонство програв не Шовковський чи гравці. Програв золоті нагоди менеджмент клубу. Якщо у Шахтаря фактично два спортивних директори, то у Динамо ця посада багато років просто вакантна. Має бути бачення розвитку клубу, а не тільки боротьба із поточними проблемами. Головна помилка Динамо – це пізня відставка Мірчі Луческу. Коли румунський тренер ліг на операцію весною 2023-го, стало зрозуміло, що Шовковський у статусі «в.о.» працює краще. Команда почала перемагати, програли тільки Чорноморцю. Гравці виглядали впевненішими у собі. З'ясувалося, що навіть Кахім Перріс уміє грати у футбол.
Уся проблема в тому, що Луческу – дуже консервативний тренер. У нього були гравці доволі низького рівня, а він хотів з ними грати у складний футбол. Належало спрощувати гру. Будувати команду навколо простих, дієвих речей. Це призвело до того, що гравці втратили впевненість у собі. Мірча почав вимагати того, на що вони не були здатні. Виникла напруга у колективі. У сьогоднішніх умовах Шовковський набагато більше підходить Динамо, ніж Луческу.
Якби Шовковський очолив Динамо влітку 2023-го, провів підготовку до сезону, селекцію під себе, то результат команди міг би бути зовсім іншим. Восени було втрачено дуже багато очок. Тоді лихоманило Шахтар із Патріком ван Леувеном. У «гірників» була ЛЧ. Вони втрачали очки у чемпіонаті. Саме у цей час кияни мали робити відрив у турнірній таблиці, який допоміг би весною і дав право на помилку. Гравці відчували б впевненість у своїх силах. Бо дуже важко грати молодим футболістам, коли права не помилку немає. Звідси – втрати очок проти ЛНЗ та Вереса. Відповідальність за результат виявилася дуже високою.
Ще один важливий нюанс, пов'язаний із запізнілим відходом Луческу, – селекція. Влітку було допущено багато кадрових прорахунків. Мірчі вже немало років, тому якось не дуже правильно довіряти йому трансфери. Зрозуміло, що у будь-який момент прийде новий тренер, який по-іншому дивитиметься на кадровий ресурс.
Зараз немає альтернативи Віталію Буяльському. Капітану команди вже за 30, він не завжди може грати. Я не розумію, чому влітку попрощалися із Сергієм Булецою (знехтували ним навіть в ролі гравця ротації). Сергій не провалився у Польщі. Його контракт не викупили тільки тому, що дуже дорого. Не знаю, як там основа Динамо, але він би точно міг дати глибину складу, конкуренцію. Олександр Яцик весь минулий сезон просидів у підвішеному стані, його не відпускали в оренду у Кривбас та Зорю, але в Динамо грав тільки за юнацьку команду. Це гравець із потенціалом Бражка. Принаймні, так було в юнацькому футболі. Потрібна просто довіра. У майбутньому пара Бражко – Яцик в середині поля може стати дуже серйозною зброєю.
Я не згідний з тим, що відмовилися від Микити Бурди. Мірча взагалі маринував його на лавці. Це футболіст із величезним досвідом, якого бракує всім іншим центральним оборонцям команди. Виходить так, що влітку минулого року трансферною політикою Динамо саме собі стрельнуло в ногу.
Але, попри друге місце, поточний сезон для Динамо є вдалим. Команда не тільки повернула собі друге місце після четвертого, але і майже до останнього боролася за титул чемпіона. Прогрес футболістів – очевидний. Головне досягнення Динамо цього сезону – розвиток Бражка, Ваната, Волошина, можливо Дячука, Вівчаренка. Перспектива Михавка та Пономаренка. Коли таких гравців побільшає, тоді команда реально зможе претендувати на золото.
Динамо нарешті знайшло свого тренера, який може працювати у нинішніх умовах. Так, Шовковський не виграв титул, але при ньому майже кожен гравець мав прогрес. Та й сам Олександр Володимирович ще може суттєво прогресувати, як тренер. Є перспектива роботи на найближчі 3-4 роки. Тому минулий сезон однозначно заносимо Динамо в актив. З'явилася перспектива і розуміння, куди команда рухається.