Чотирнадцятого травня 1975-го у фіналі Кубка володарів кубків українська команда впевнено здолала Ференцварош (3:0) і здобула європейський трофей.
Сьомого листопада столичному клубу також належить провести один із найважливіших матчів, цього разу в Лізі Європи. Після трьох поразок на старті турніру, ця гра з Ференцварошем є непересічною вже в новітній історії. Адже у випадку невдачі у Гамбурзі киянам буде дуже складно виправити турнірну ситуацію й потрапити до учасників плей-офф. Та й незвично бачити в графі «забиті м’ячі» принизливий нуль.
Футбол 24
пригадав історичний фінал у Базелі та провів паралелі з Динамо нинішнього скликання в розмові з легендарним захисником столичного клубу, володарем Кубка кубків і Суперкубка УЄФА Стефаном Решком«Був такий спеціаліст із прізвищем Українчик. Він сам родом із Москви, а жив у Парижі...»
– Стефане Михайловичу, передивлявся фінал Динамо – Ференцварош і душа раділа. Швидкості – максимальні, нападники, обидва шульги, рвуть захист по всьому фронту. Володимир Онищенко забиває з лівого флангу, з правого, Олег Блохін – з правого.
– По перерві Блохін мав ще кілька нагод відзначитися. Ми тоді трохи приголомшили угорців швидкостями. Пресинг уже тоді застосовували, проте у фіналі, звичайно, грали обережніше. Вели гру, а коли забили перші м’ячі, то перейшли на контратаки. Не скажу тільки про нападників. Уся команда вийшла вигризати перемогу.
– Динамо, коли досягало гучних успіхів, завжди діяло з двома форвардами. Онищенко – Блохін, Бєланов – Блохін, Шевченко – Ребров. Зараз у столичному клубі таке не практикується.
– Не від хорошого життя. Це не данина моді, коли всі захищаються й усі атакують. Ми також так діяли протягом ігор. Вправних нападників, та й узагалі майстрів високого рівня, бракує. Тому й не можемо забити. Я не кажу про чемпіонат України, його рівень наразі невисокий. У Лізі Європи що ми створюємо попереду? Тому й критикують наші команди за обмаль моментів для взяття воріт.
Якби в Олександра Шовковського були два класних форварди, то він їх обох виставляв би у стартовому складі. А так виходимо з того, що є, максимально використовуємо сильні сторони наявних футболістів.
– Вам із тим складом, що готувався до гри в Базелі, годі було й переживати за результат фіналу.
– Розповім одну передфінальну історію. Був такий спеціаліст із прізвищем Українчик. Він сам родом із Москви, а жив у Парижі. Приїхав на гру в Швейцарію. Ми вийшли на поле подивитися, й він там. Звичайно, переживали за результат. Українчик підійшов і каже: «Що ви переживаєте? Я сказав тренерам Ференцвароша, що б то вони не переживали, якщо їм Динамо заб’є більше трьох голів. Вам хвилюватися немає чого. Ви сильніші на голову від них!».
Він футбольний менеджер, розуміє, хто що собою являє на полі. Трохи від його слів полегшало, але хвилювання, звичайно, було присутнє. Налаштовувалися дуже серйозно. Тоді то був матч усього життя. Ну й пощастило трохи, що забили в першому таймі два м’ячі. Далі – класика за Валерієм Лобановським. Установка на другий тайм – діємо обережніше, ловимо суперника на помилках у контратаках. Тренер, мабуть, найбільше боявся за результат, щоб десь не зловили гаву в захисті.
– Українчик справді вважав, що ви набагато сильніші за Ференцварош, чи застосував психологічний хід?
– Потім, коли вітав із перемогою в готелі, зізнався, що переживав за нас дуже сильно. І зазначив, що угорці дуже сильно нас боялися і не змогли показати свою звичну гру. Від переживання вони «перегоріли». Вони дивилися нас у матчах з Айнтрахтом, ПСВ, бачили, на що здатне Динамо. Ференцварош поступився ще до гри.
– Але ж і динамівці могли «перегоріти».
– Скажу так: ми «горіли», але не «перегоріли».
– Були впевнені, що сьогодні ваш день?
– У фіналі всяке буває. Але, звісно, ми виходили тільки за перемогою. Вивчали суперників, бачили їхні ігри з сильними суперниками. На той час Ференцварош був дуже сильною командою.
«Дощик ляпав, Женька Рудаков трохи задрімав»
– Як ви діставали відеозаписи? Адже тоді сучасних технологій передачі відео не було.
– Наш менеджер і перекладач Михайло Ошемков їздив в Ужгород, де можна було зловити закордонні телеканали, й записував матчі наших майбутніх суперників. Знання суперника, звичайно, відіграє важливу роль. Втім, у фіналі головним важелем стало психологічне налаштування. Валерій Лобановський і Олег Базилевич добре вправляли мізки. Говорили: Ференцварош – дуже сильна, підготовлена команда, швидкісна, грає у футбол. Накручували нас по максимуму. Нагнітали, щоб ми не вийшли на поле абияк – закидати суперників капелюхами. Розуміли, що в таких іграх результат можуть зробити один-два моменти. Які треба реалізувати, бо і в твоєму штрафному може хтось впасти і суддя поставить пенальті. Футбол – така гра, що фаворит перед матчем не завжди перемагає.
– Яка гра в тому переможному євросезоні була для Динамо найважчою?
– Найскладнішими, мабуть, були півфінали з ПСВ. Голландці показували дуже сильний футбол. А найважчою, напевно, гра з Айнтрахтом у Франкфурті-на Майні. Нас тоді ніхто не знав, а в них у складі – чемпіони світу Хельценбайн та Грабовскі, преса підживлює вогонь майбутньої перемоги німців. Як нам перекладав Ошемков з Kicker, вони самі говорили, що накидають Динамо 3-4 голи й у Київ можна буде їхати другим складом. Тим більше за гонорари в 10 тисяч марок. Напруження було неабияке.
Починається матч, і ми пропускаємо на другій хвилині в ближній кут. Дощик ляпав, Женька Рудаков не встиг, трохи задрімав. Ну, думаю, отримаємо, як писали, голи три або чотири. Проте ми швидко відійшли від невдачі. Онищенко ще до перерви зрівняв рахунок. Потім Рорбах біля мене впав і ми отримали пенальті. На щастя, Блохін забив, а Мунтян дальнім ударом добив німців.
Непрості були матчі й з болгарським ЦСКА.
– Звідки у вас була впевненість у силах? Адже про Динамо в Європі тоді мало хто знав.
– Не стільки ми, а Лобановський з Базилевичем були впевнені в наших силах. Вони нас так уміли налаштувати на гру, причому на кожну, що звідкись і впевненість бралася. Тоді в командах уже були психологи, а з нашим тандемом тренерів їх не варто було запрошувати. Накручували так, що кожен суперник з їхніх слів виглядав суперкомандою. На кожен матч виходили як на останній. Ну й, звісно, і нам доводили, що ми найкращі й граємо в найкращій команді.
– Ви казали про преміальні Айнтрахта в 10 тисяч марок. А скільки ви отримали за ту гру?
– Нам заплатили добові по 12 доларів. У нас був лікар – Віктор Берковський. Він трохи знав німецьку. Розмовляв з німецьким доктором, бо у них там була спортивна медицина, спеціальні мазі, не те, що в нас – у кращому випадку фіналгон, та й той привезений за свої кошти. От його спитали, які преміальні в разі перемоги отримають динамівці. Він і каже – 12 доларів. Той подумав, що це тисяч, і каже, мовляв, гут, солідно. Берковський йому пояснив – що нам дадуть по 4 долари на добу.
– І на що ви витратили таку суму?
– А що на них купиш – дружні подарунок, жувальні гумки дітям. За такі гроші навіть футболку в Німеччині тоді не можна було купити. Вона – 30-40 доларів, кросівки – 80-100.
– За перемогу у фіналі трохи більше грошей отримали?
– То вже інша сума була – 500 інвалютних рублів, у перекладі – 700 доларів. До Швейцарії ми полетіли спецрейсом. Нам Володимир Щербицький дав свій службовий літак. Одразу до Базеля, бо раніше за кордон можна було летіти тільки через Москву. Туди дістаєшся з Києва, чекаєш, коли, скажімо, рейс на Мюнхен, і потім вже дістаєшся до місця призначення.
Тоді я вже міг щось купити. За 600 доларів купив додому японський так званий «комбайн» – у ньому магнітофон, програвач і радіоприймач. П'ятдесят років працює і звук відмінний. Може чуєте – якраз включений. Я на дачі живу, з ним веселіше щось робити.
«Щоб заробляти хороші гроші, треба спочатку виграти з командою щось путнє»
– Такі преміальні, які ви отримали за перемогу в Кубку кубків, зараз, мабуть, платять за перемогу над Інгульцем.
– Звичайно, і це добре. Нехай хлопці отримують, якщо заробили. Я казав не для порівняння, а про несправедливість, яка в ті часи існувала. Спортсмени приносили славу, а отримували крихти.
– А наразі справедливо платять? Виходить навпаки: нічого не досягнув, не виграв на футбольному полі, зате все є – квартири, дачі, машини.
– Гроші, звичайно, треба відробляти. Усі ми за те, щоб жити в достатку, красиво. Інша річ, якщо за отриману зарплатню немає відповідної віддачі. Погоджуся, що хлопців трохи балують.
– Зінченко розповідав, що в Манчестер Сіті, коли вже виграв із командою кілька чемпіонських титулів в Англії, мав зарплатню гравця резерву.
– Я про це й кажу. Щоб заробляти хороші гроші, треба спочатку принести якусь користь, виграти з командою щось путнє. Не чемпіонат України, де Динамо бореться за перше місце і в останні роки перемагає нечасто, а в Європі. Доходити до чвертьфіналів-півфіналів у Лізі чемпіонів чи Лізі Європи.
– Зараз питання стоїть – виграти хоча б перший раз у Лізі Європи, чи бодай забити перший м’яч.
– Розумію, що часи зараз важкі, але ж іншим не легше. Треба виходити на поле й робити свою справу. У скрутному становищі опинилися хлопці. Шанси вийти в плей-офф ще є. Я бажаю їм успіхів.