Арбітр Сергій Лисенчук, який працює на матчах української прем'єр-ліги з 2009-го року, розповів Gazeta.ua, що змінилося з приходом Колліни, як знайти контакт з лідерами команд і яка користь від зникаючого спрею.
Людині властиво помилятися, тому помилки у матчах все одно будуть
П'єрлуїджі Колліна (куратор українського суддівства) змінив нашу свідомість у плані підготовки до матчів. Скажу за себе. Раніше я трохи побігав, поплавав і поїхав судити гру. Тепер я роблю аналіз матчів, вивчаю кожного гравця, раджуся з колегами, які судили ці команди до мене. Раніше я міг навіть не знати футболістів в обличчя чи за прізвищем. Зараз вони мені, як брати. Я їх знаю навіть краще, ніж вони самі себе.
Українські арбітри - професіонали. Раніше я був доцентом кафедри футболу, працював в УЄФА, писав докторську дисертацію. Все закинув. Займаюся лише арбітражем. З приходом П'єрлуїджді у нас став такий професійний підхід до суддівства, що нічого іншого не встигаєш.
Людині властиво помилятися, тому помилки у матчах все одно будуть. Зараз на стадіонах працюють 15-20 камер, є відеоповтори. Один із російських арбітрів правильно сказав: «Дайте мені каску і прикріпіть до неї камеру. Ви з розуму зійдете, коли побачите те, що бачить арбітр на полі». Всі сміялися, але так воно і є.
Я жива людина і я не хочу помилитися. Але я можу помилитися. Динаміка просто шалена і я можу щось не побачити.
Можу сказати за весь Комітет арбітрів України. Наші помилки абсолютно неупереджені. Я розумію, що декому хочеться говорити про протилежне. Ми можемо помилитися чисто по-людськи — перекритий, кліпнув, не побачив, не добіг, невдало вибрав позицію.
Після матчу «Шахтаря» з «Таврією» говорили, що я упереджений, бо компенсував до часу другого тайму шість хвилин і «гірники» забили м'яч. Минулого року я судив гру «Шахтаря» проти запорізького «Металурга». Потім експерти розібрали моменти і сказали, що я не дав три пенальті у ворота запоріжців. Тобто виходить, що я не послідовний. Якби я хотів допомогти «гірникам», то призначив би 11-метрові. Це звичайні помилки і від них ніхто не застрахований.
Шість замін — це три хвилини. Один вихід лікарів на поле — це одна хвилина
П'ять чи шість років тому ФІФА ввела компенсований час. Це зробили через часті зупинки у грі. Взимку на зборах нам розповіли про це нововведення, а командам ніхто не повідомив. Футболісти звикли, що гра триває 90 хвилин і все.
З Туреччини я відразу полетів у Сімферополь на матч «Таврія» — «Шахтар». На 90-й хвилині рахунок 0:0. У першому таймі так вийшло, що я нічого не додавав. А у другому вже компенсував шість хвилин - були заміни, на поле виходили лікарі. Даньковський тоді був четвертим арбітром і підняв табличку з часом. Представники «Таврії» відразу почали обурюватися: «Що це таке? Ви нас вбиваєте». І треба було такому трапитися, що на 90+6 хвилині «Шахтар» забив гол.
Суддівським спостерігачем був Віктор Дердо, який тоді очолював комітет арбітрів ФФУ. Після матчу він поговорив з представниками команд і пояснив у чому справа. А могла б виникнути неприємна ситуація. Все одно після матчу були розмови: «Все для «Шахтаря», «Поки «гірники» не заб'ють, будемо грати 120 хвилин».
Шість замін — це три хвилини. Один вихід лікарів на поле — це одна хвилина. У підсумку виходить, що ми маємо компенсувати чотири хвилинки. Проста і зручна арифметика.
Конкуренція між арбітрами є, але немає заздрощів чи злості
Два роки тому мені прооперували ногу. Лікарі давали півтора роки на реабілітацію. Колліна весь час мене підтримував, писав електронні листи. Так само його помічник Лучіано Лучі. Він майже кожен день цікавився, як я себе почуваю. Встав на ноги за сім місяців — вдвічі швидше.
Коли отримав травму, сказав П'єрлуїджі, що я вже віковий арбітр і хай на моє місце приходить молодий. Він відповів, що вірить у мене.
Конкуренція між арбітрами є, але немає заздрощів чи злості. Колліна каже: «Хто краще виконує свою роботу, той і працюватиме на матчах».
Команди з нижньої частини турнірної таблиці судити важче. Але ціна помилки вища у матчах грандів
У кожній команді є два-чотири авторитетних гравці. Якщо з ними не знайти точок дотику, то можуть виникнути проблему. Контакт можна шукати до і під час матчу. Комусь посміхнувся, на когось натиснув. Це приходить з досвідом.
Решта гравців — роботяги, які виконують свою роботу. Вони ніколи з суддями не розмовляють.
Є ситуації, коли гравці керовані, але є ще тренери. Їх завели і вони весь матч кричать на своїх гравців і на суддю. Футболісти це бачать і собі починають так поводитися. Тут все залежить від роботи резервного арбітра. Якщо він не заспокоїв людину, то емоції переходять на футбольне поле.
Якщо нейтралізувати «проблемних» гравців і тримати порядок на лавках запасних, то гра пройде успішно. Головне самому не наробити помилок.
Команди з нижньої частини турнірної таблиці судити важче. Але ціна помилки вища у матчах грандів. Коли футболісти п'ять хвилин тримають м'яч, то арбітру навіть не треба втручатися у гру. А коли команда бореться з м'ячем і футбольним полем, то і ми мучимося.
«Так не можна, інакше зараз підеш на трибуну»
Якщо футболіст кричить матом і це всі чують, то потрібно таке відразу присікати. Якщо я цього не робитиму, то свисток можна вішати на цвях і закінчувати із суддівством.
Десь по духу гри ми можемо зробити для всіх вигляд, що не почули, але ми не повинні це пробачати. Потім можна впіймати цього гравця у процесі гри і попередити: «Так не можна, інакше зараз підеш на трибуну».
В одному матчі прем´єр-ліги вилучив з поля захисника. Футболіст автоматично пропускав наступну гру, але міг грати за дублюючий склад. Мене призначили судити поєдинок дубля цієї команди. Я знову вилучив цього ж гравця. Він мені сказав: «Ви за мною будете кожен тур їздити і виганяти? Мені вже немає де грати». Було його шкода, але я не міг вчинити по-іншому. Там був фол останньої надії.
Рішення потрібно приймати за частки секунди
Технологія фіксації голів, яку використовували на Кубку світу у Бразилії, дорого коштує. Найближчим часом її у нас не буде. Може один чи два стадіони зможуть обладнати такою системою. Але тоді команди не будуть у рівних умовах. Арбітри за воротами обходяться набагато дешевше.
Через економічну ситуацію в Україні клуби відмовилися від додаткових асистентів арбітра. Це дуже сильний проект. Навіть два-три моменти, які вони побачать і підкажуть — це вже велика користь. Особливо, у матчах, в яких розігруються місця в єврокубках.
За їх відсутності основний тягар лягає на головного арбітра. Судді за воротами частково брали на себе наші обов´язки у штрафному майданчику. Тепер цю зону повинні контролювати ми.
Якщо гравець переходить за лінію, намальовану зникаючим спреєм чи пересуває м´яч, то ризикує нарватися на жовту карточку. Футболісти дуже хитрі. Поки вибудовуєш «стінку», вони пересувають м´яч. За відсутності спрея ми спиною відраховуємо метри. Не встигнеш оглянутися, а вони вже на метр його посунули. Так само зі «стінкою». Тільки перевів погляд на м´яч, а гравці вже підійшли на крок.
Четвертий арбітр проводить заміни, рахує компенсовані хвилини, контролює ситуацію та слідкує за порядком біля лавок запасних та у зоні розминки запасних гравців. Він може допомогти у межах своєї видимості - 10-15 метрів. Але у поле резервний суддя практично не має лізти. Ми повинні самі все бачити.
Перед грою прошу асистентів, щоб вони висловлювали свою думку, коли трапляється якийсь спірний момент. Причому робили це швидко та оперативно. Рішення потрібно приймати за частки секунди. Якщо пауза затягується, то людям здається, що ми сумніваємося.
Судив матч молодіжок Словаччини і Шотландії у відборі на Євро-2015. Асистент арбітра чотири рази поспіль підказував мені, що був фол. Я вибрав певну лінію і давав командам грати. Після четвертого разу він мені видав у мікрофон все, що у нього накипіло, але продовжив підказувати. Ми професіонали - вийшли на поле і робимо свою справу.
Трапляються моменти 50 на 50, або навіть 60 на 40. Перше рішення, як правило, вірне. Бувають ситуації, коли виїжджаєш на інтуїції.
«Нікого не треба шкодувати. Потім вас ніхто не пожаліє»
Свого часу я трохи грав у футбол, тому розумію гравців. Колліна вимагає, щоб ми були жорсткішими. Каже: «Нікого не треба шкодувати. Потім вас ніхто не пожаліє». Мені важко себе перелаштувати. Я хочу знайти контакт з футболістами. Там де потрібно показати жовту картку, я можу попередити голосом чи поглядом. Намагаюсь візуально згладити певні ситуації і діяти по духу гри. Якщо розкидатися карточками, то матч можна не дограти.
Коли гра керована, а футболісти грають у футбол і не дивляться на арбітра, то матч проходить дуже швидко. Коли команди мучаться на полі, гравці сваряться один з одним, тоді час йде дуже довго і чекаєш, коли цей бардак вже закінчиться.
Навіть коли дивлюся матч, то вболіваю за красивий футбол.
У матчах команд нижчого рівня більше боротьби. Там наші помилки не так помітні. Команди самі більше помиляються, ніж ми.
У фізичному плані легше працювати на матчах команд вищого рівня. Але складніше психологічно. Будь-яка твоя помилка у всіх на виду.
Мова міміки і жестів необхідніша навіть більше, ніж вербальна. Буває глянеш на футболіста і він вже розуміє, що так не можна. Строгість на полі має бути. Хоча є моменти, коли конфлікт можна залагодити посмішкою чи жартом. Але це не повинно бути видно глядачам з трибун. Треба робити це приховано та акуратно.
Колліна показав, що наші арбітри здатні працювати на матчах високого рівня. Тому нікого з іноземців більше не запрошують судити ігри чемпіонату України.
Турбота про безпеку гравців — це первинне
Турбота про безпеку гравців — це первинне. Коли ми бачимо удар в голову, що пов´язано з серйозними травмами, то маємо відразу зупинити гру.
Якщо у гравця виступає кров, ми зобов´язані відправити його за межі поля у рамках профілактики боротьби зі СНІДом. Лікарі відразу ж зупиняють кровотечу і обробляють рану. Якщо футболка у крові, то її треба поміняти на нову або хоча б замити водою. Це вже залежить від рівня і можливостей команди. Крові взагалі немає бути на полі.
Коли я почав судити на рівні прем´єр-ліги, мене ніхто не знав. Я, у свою чергу, не знав гравців. Важко перші два-три роки. Потрібно заробити авторитет на полі.
Найважче, коли матч виходить з-під контролю.
Ми записуємо гравців, яким показуємо попередження. Це потрібно для того, щоб у запалі боротьби не забути, хто «висить» на карточці. Я прошу асистентів та резервного арбітра також це занотовувати для підстраховки. Якщо я втрачу контроль над карточками, які роздавав, то помічники дадуть мені підказку. Для цього ми й працюємо однією бригадою.
Інспектори повністю дивляться весь наш матч. Потім можуть переглянути відеозапис гри. У них є певна шкала за якою виставляють бали. Їх сумують і виводять загальну оцінку. Ми її не знаємо. Це внутрішня інформація комітету арбітрів. Маємо самі відчувати, як відпрацювали.
Не маємо права носити різні прикраси під час матчів - ланцюжки, обручки, якісь шнурочки, сережки. Цього ж вимагаємо і від гравців.
Колліна захищає арбітрів у тих моментах, де вони дійсно праві
Колліна — строгий, але справедливий. Він каже, що ми можемо помилитися або отримати травму. Якщо це не через наше нехлюйство, то він це може зрозуміти. Дай Бог, щоб ми і надалі продовжували з ним працювати.
Колліна завжди каже: «Не потрібно думати, хто сидить на матчі — я чи президент країни. Якщо ви на цьому зациклитеся, то толку не буде. Думайте тільки про футбол». Він вміє заспокоїти і налаштувати.
Колліна захищає арбітрів у тих моментах, де вони дійсно праві. Скільки разів було, коли він говорив, що суддя помилився. Навіть на останньому прес-клубі він сказав, що я не правий, коли треба було давати пенальті. Він мене не захищав, а визнав мою помилку. Інша річ, що Колліна може не погоджуватися з експертами та критиками. У нього своє бачення.
Суддівські бригади у нас весь час різні. Але ми всі один одного вже давно знаємо. Я можу спокійно працювати зі всіма асистентами.
У день матчу арбітри проводять установку. Ми обговорюємо всі моменти, на макеті поля малюємо, хто як грає. В мене така нарада триває 50-60 хвилин.
Арбітр може відмовитися від призначення. Раптом людина захворіла. Треба відразу зателефонувати у комітет арбітрів ФФУ і повідомити про це. Краще так, ніж приховати свою хворобу і вийти на гру. Коли людина хвора, то не може на 100% віддаватися футболу. Професіонал відразу це помітить.
У вівторок вечером ми отримуємо призначення. Після того відразу починаєш зідзвонюватися зі своєю бригадою. Якщо моя гра буде у п´ятницю, то у середу вже потрібно їхати.
Взуваюся з лівої ноги. Обов´язково треба присісти перед грою, порахувати до десяти і дещо проговорити. З якої ноги виходити на поле мені без різниці. І обов´язково всім своїм помічникам кажу «Ні пуха, ні пера». Сварю їх, коли вони не відповідають «До біса». Це всі дрібні нюанси, які мають підбадьорити.
«При тобі ми вічно програємо. Не думай помилятися»
Для тренерів є нефартові судді, при яких їх команда не може виграти. Тоді вони ще до матчу кажуть: «При тобі ми вічно програємо. Не думай помилятися». Так вони психологічно тиснуть. Головне, не піддаватися. Тренери — тонкі психологи. Вони знають, де натиснути і що сказати.
У суддівську кімнату можуть заходити арбітри, делегат, інспектор та представники клубів, які за півтори години перед грою заносять нам рапорти. Більше ніхто. Для цього є охорона. Але буває, що хтось хоче пошуміти і намагається влаштувати нам Майдан.
Загалом без різниці, на якому стадіоні судити. На аренах з біговими доріжками поле здається більшим. Думаєш, як же звідси добігти в інший кінець. На чисто футбольних стадіонах складається враження, що поле маленьке і ти всюди можеш встигнути.
Не думаю, що донька стане арбітром. Вона вже сказала, що не хоче такого життя, як в мене. Мріє стати юристом. Коли судив матч «Динамо» - «Оболонь» намалювала, як я даю карточку Андрію Шевченку. Тоді я йому не показував попередження. Сказала: «Дасиш наступного разу».