Кажуть, курчат по осені рахують. В нашому випадку, футбольний сезон завершується до літа, і
sport.ua міркуєпро те, з чим ми до нього прийшли.
Навряд чи хто-небудь буде сперечатися з тим, що це був найгірший чемпіонат України за всю історію. Причини на поверхні, і вони об'єктивні: політика роздерла на частини не тільки країну, але і її футбол. Але про цю погань – про політику – ми тут не говоримо. Знайдеться кому і без нас з Вами.
Нам залишається констатувати її руйнівні наслідки. І припускати, як жити далі українському футболу.
Чемпіоном, нарешті, стала найпопулярніша команда в країні.
1) Немає сумнівів у тому, що цей успіх закономірний і логічний. 2) Було б дивно, якщо б команда Сергія Реброва, якою ми її бачили вже в кінці минулого сезону, не виграла титул у сформованих обставинах. Це було б схоже на провал. 3) Немає вини клубу «Динамо» в тому, що ці обставини склалися саме так – в його користь: він лише робив, що має.
Бентежить лише помпа, з якою відзначався цей «історичний» успіх. Ну, виграли – молодці. Зібрали команду, нагородили, подякували, поплескали, роздали, кому що належить, – і на відпочинок. Мабуть, це саме той унікальний випадок, коли я погоджуюсь з позицією ультрас – вшанування виглядало бенкетом під час чуми. Втім, красиво жити не заборониш.
І не варто згадувати інші розважальні заходи – ми говоримо про футбол. А наш футбол сьогодні таки-серйозно хворий, нехай ця хвороба і носить придбаний ззовні характер.
До місця чи ні, але згадалося, як у розпал сезону прочитав десь про те, що минулорічний чемпіон до тих пір так і не був нагороджений медалями. Хто-небудь в курсі, віз і нині там?
Таким чином, плавно переходимо до «Шахтаря». Колись він відзначав своє чемпіонство ще більш помпезно. А найцікавіше, відбувалося свято відразу після матчу, в якому визначався чемпіон. Так, ніби інакше й бути не могло. Чи справді не могло?
При будь-яких обставинах, команді калібру «Шахтаря» важко записати цей сезон собі в актив. Природно, ми говоримо про внутрішній сезон. Нехай там Київ, проте і путівки в Лігу чемпіонів, як виявилося, реально могли втратити, якби у «Дніпра» не знайшлися важливіші справи.
Причини – ті ж, настільки прихильні до одних і настільки згубні для інших. Заперечувати їх неможливо, не брати їх до уваги можуть лише неадекватні люди, принижувати їх значення – ті, хто упереджений. Як сказав Паніковський, їдьте в Донецьк і запитайте.
Що далі, Дава, що далі?
Повне відчуття, що керівництво клубу відірвалося від реального ґрунту і живе ілюзіями швидкого повернення на батьківщину, при продовженні участі в ЧУ. Блажен, хто вірує. Не хочеться повторюватися, тому, кого цікавить авторська думка про даній темі, рекомендую знайти в моєму блозі «Про футбол без політики» твір на вільну тему «якби я був президентом «Шахтаря».
Про «Дніпро» і без мене все сказано. Якщо про те, чи продовжує дійсно прогресувати «Динамо», ми зможемо судити тільки восени в Європі, то тут результат очевидний.
Таки-так, повертаюся в табір прихильників Мирона Маркевича. І хотів би підкреслити, що мені подобається гра саме його «Дніпра». Незалежно від того, наскільки міцний фундамент під цю будівлю було підведено Хуанде Рамосом. Я – всього лише глядач, і глибоко не копаю.
Цікаво буде спостерігати за тим, яку конкуренцію зможе надати «Дніпро» записних фаворитів у наступному сезоні. Втім, якщо Маркевича переведуть в кадровий економ-режим, що ніяк не виключається, йому буде непросто наздоганяти за тим же «Динамо», яке вже, в цьому сенсі, проявляє активність щосили.
Мабуть, найбільшої поваги в народі удостоїлася «Зоря». Незважаючи на всі відомі складності, їй вдалося поліпшити свої турнірні показники і завоювати путівку в Лігу Європи. І, судячи з останніх новин, команда має намір залишатися на плаву і надалі. При її стані.
Слідом за нею, крок в крок, піднялася по таблиці і «Ворскла» - відносно благополучна і відносно стабільна команда «вишки». Як і «Зоря», вона робить конкретні дії для того, щоб, як мінімум, зберегти склад.
Проте слід розуміти, що обидві ці команди скористалися різким ослабленням позицій конкурентів. І за ними, нижче п'ятого місця, розташувалися не просто статисти, а часто відверто слабкі для звичного рівня УПЛ колективи.
Напевно, в якійсь мірі, можна вивести з цієї загальної маси «Волинь» і запорізький «Металург» - як порівняно менш неблагополучні. Але, по-перше, таки не факт, що і в нашій країні сьогодні все стрімко змінюється. На жаль, поки в одному і тому ж відомому напрямку.