- Володимире, ви грали за обидві команди. Що скажете про майбутнє «Класичне». Чого очікувати від гри?
- Як гравець обох команд, згадується тільки найкраще. Це було два етапи в моїй кар'єрі, дуже цікавих, з огляду на те, що вигравав чемпіонський титул як з однією, так і іншою командою. У пам'яті одразу виникають матчі в Лізі Чемпіонів, проведені в складі гірників і киян.
На сьогоднішній день «Шахтар» укомплектований більш кваліфікованими гравцями, у них більш стабільний склад. За останні 2-3 роки більшість виконавців залишилися в команді, а це важливо. Тому гірники мають перевагу в плані зіграності і стабільності. Але, це не заважає киянам претендувати на чемпіонство. Ми повинні розуміти, що після відходу Реброва в «Динамо» почалися великі зміни. Відбувся відтік кваліфікованих і провідних гравців, які вигравали два чемпіонства. Зараз вливаються молоді футболісти, є ротація в складі, плюс зміна тренера. Все це не додає стабільності команді.
Але перевага київського клубу в тому, що керівники можуть дивитися з оптимізмом у майбутнє, тому що є плеяда хороших молодих гравців. Якщо до них додати кілька досвідчених і якісних легіонерів, впевнений, за рік - два «Динамо» буде грізною силою в чемпіонаті України. Нова команда буде демонструвати кращу гру, ніж ту, яку вона показує зараз.
Одна з причин «просідання» «Динамо» - деякі гравці йдуть, а інші не хочуть виступати за клуб. Молоді футболісти при цьому не можуть грати на такому рівні, щоб боротися на рівних з «Шахтарем». Їм не вистачає стабільності. Але я впевнений, що гра буде цікавою, бо молодь захоче довести свою професійність, для того, що б потрапити до складу національної збірної.
- Чи можна очікувати, що молодь в таких іграх вистрілить?
- А чому б і ні. Вони роблять крок в своє майбутнє. Зараз можна зробити крок назад, щоб потім зробити два вперед. Головне, що через такі ігри набувається досвід. Адже у «Шахтаря» теж є молоді гравці. Але молоді гравці «Динамо» вже мають достатню ігрову практику в першій команді, і правильно, що Хацкевич дає їм шанс спробувати себе в УПЛ, деякі проявили себе вже в Лізі Європи і Лізі чемпіонів.
- Чи можете спрогнозувати результат матчу?
- Ні. Я ніколи не говорю про результат до закінчення гри. І не буду. На мою думку, на сьогоднішній день «Шахтар» виглядає краще. Тому висновки робіть самі.
- До якої команді буде ближче лежати серце?
- Моє серце буде ближче до українського футболу. Чим більше буде таких матчів, тим краще буде для футболу, особливо для національної збірної і всіх її вікових категорій.
«ВДАЛО ГРАВ ПРОТИ КИЯН, ОСЬ І ЗАПРОСИЛИ В ДИНАМО»
- Такі ігри завжди проходять за високої напруги. У фіналі кубка України 2008 року вас і Бангуру видалили після невеликої сутички. Що ж він вам таке сказав, що ви побігли в підтрибунне приміщення, щоб надавати нігерійцю стусанів?
- Це вже історія. Ми всі були під емоціями. Кожен хотів виграти кубок. Такі ігри завжди проходять з великим напруженням, вони притягують до себе вболівальників. Хочу, щоб і ця гра не була винятком, такі дербі потрібні, вони йдуть тільки на користь. Хотів би подякувати керівникам клубів «Динамо» і «Шахтаря», які все роблять можливе, щоб їх команди були лідерами і локомотивами чемпіонату України. Так само наші команди гідно представляють країну в європейських кубках. Адже в непростий час президенти знаходять можливості утримувати свої команди на гідному рівні - за це їм велика подяка. Хотілося, щоб таких людей було більше в чемпіонаті України. А інші клуби повинні намагатися тягнутися за лідерами нашого футболу.
- Пам'ятаєте своє запрошення до київського «Динамо»?
- Це був 1999 рік. А в 1998 році, коли я грав за «Карпати», мене помітив Йожеф Сабо і почав запрошувати в національну команду країни. Тренування збірної, які проходили на базі киян, часто відвідував Валерій Лобановський. Він і помітив мене. Граючи за «Карпати» в той період, ми постійно перемагали київське «Динамо». Мабуть, в цих матчах я вдало грав, що і стало одним з факторів мого запрошення в команду. В один із днів до мене підійшов Анатолій Пузач, який допомагав Йожефу Сабо, і сказав, що зі мною хочуть поговорити керівники «Динамо» Ігор і Григорій Суркіси. На той час у мене підходив термін закінчення контракту в «Карпатах». Кожен гравець, який виступав в чемпіонаті України, мріяв бачити себе в складі флагмана нашого футболу. Я був не виключенням. Тим більше з радянських часів я завжди вболівав за «Динамо». У той час це була команда зірок, яка вигравала часто чемпіонські медалі, наводили фурор в Європі.
- Розкажіть про свій етапі в донецькому «Шахтарі»?
- Підходив до завершення сезон 2006-2007 року. У той час я грав за дніпропетровський «Дніпро». Наша команда часто допомагала ставати чемпіонами то «Динамо», то «Шахтарю». Вони мінялися місцями завдяки «Дніпру». У цих іграх ми перемагали їх по черзі, тим самим, відбираючи у них золоті очки, мимоволі допомагаючи одній з команд. За сезон ми кожну команду позбавляли по 4-6 очок. У мене вдало складалися ігри проти «Шахтаря», думаю, - ця одна з причин мого запрошення в клуб. Коли я перейшов в «Шахтар», то гравці говорили, що не так складно було грати проти «Динамо», як важко проти «Дніпра» часів Кучеревського, а потім під керівництвом Протасова. І «Дніпро» для них було найбільш проблемною командою.
Проведення роки в «Шахтарі» я згадую з великим задоволенням і хотів би подякувати тренеру і президенту, що довірились мені. Це була для мене честь виступати за гірників. Мені було на той момент 31 рік. Ми боролися за чемпіонство, грали в Лізі Чемпіонів, виграли Кубок УЄФА.
- Можете порівняти тренувальний процес Валерія Лобановського і Мірчі Луческу?
- Стилі Лобановського і Луческу були різними. Єдине, що їх об'єднує - це хороші виснажливі тренування, як в «Динамо», так в «Шахтарі». Лобановський підбирав в команду гравців з чемпіонату України, доводив їх до рівня Ліги чемпіонів. У нього в пріоритеті були гравці атлетичні і витривалі, які могли багато пресингувати суперника, вигравати єдиноборства. В тактичному плані теж все було чітко організовано. Ми пам'ятаємо команду кінця 90-х, що складалася з українців.
У Луческу підхід і стиль був інший. У нього була можливість запрошувати хороших легіонерів, які пізніше давали результат. Після «Шахтаря» ці ж легіонери грали в провідних клубах Європи. Але, тренувальні навантаження у Луческу були високої інтенсивності. Луческу хотів, щоб команда завжди грала першим номером, незалежно від суперника - чи це команда чемпіонату України, чи провідні команди Європи. Його вимогою було, щоб команда вела гру через контроль м'яча і діяла з позиції сили. Його девіз: «якщо ми пропустили два м'ячі, то повинні забити чотири». Тому він будував гру по-іншому. При ньому був цікавий футбол, робився акцент на атакуючу гру. За це і любили «Шахтар», а з іншого боку боялися його не тільки в Україні, а й за кордоном.
- Пане Володимире, ви в юнацькому віці займався боксом. Які фактори переважили зайнятися футболом?
- Іноді ми з Олександром Усиком бігаємо в футбол, коли він готується до вирішальних битв. Що цікаво - Усик спочатку починав займатися футболом, а став знаменитим боксером. А я навпаки. Займався боксом, але став футболістом. При зустрічах ми завжди згадуємо про це. Коли я грав за сімферопольську «Таврію», Усик часто приходив на стадіон дивитися наші матчі. Після одного з них ми і познайомилися з ним. Він розповів, що почав ходити до футбольної секції, але там потрібно було платити гроші. А ось за бокс гроші не брали, тому він вибрав бокс, а у мене було все навпаки. Може ми в особі Олександра втратили майбутнього хорошого футболіста, але зате отримали світову славу в боксі.