Людина світу, поліглот, філософ, відкрита та позитивна людина – це все про іспанського новачка Динамо Франа Соля. Ми зустрілися з ним у кафе на території одного з житлових комплексів Києва, де він живе зі своєю дружиною та маленьким сином.
Соль з перших днів зарекомендував себе дуже відкритою людиною. До того ж, людиною, яка тримає слово і не забуває про власні обіцянки. Спілкуватися з іспанцем – одне задоволення. Іноді навіть складається враження, що ти розмовляєш не з футболістом, а із майбутнім тренером чи футбольним менеджером.
«Футбол 24» розпитав у нього про початок кар'єри, незабутні роки в академії мадридського Реала, виступи за нідерландський Віллем ІІ та перехід у Динамо. Фран Соль розповів, чому вирішив переїхати до України та яку перспективу бачить для себе у Києві.
Дитинство, академія Реала, тренування з Роналду
– Пригадай, коли ти вирішив стати футболістом? Це було ще у дитинстві?
– Коли мені було десь 6 років, мені подобалися багато видів спорту. Я займався карате, плаванням. Ще тоді я зрозумів, що футбол – це чудова річ для мене. Але навіть коли грав у футбол, продовжував плавати і займатися карате.
Поєднував різні види спорту, бо не завжди знаєш, що тобі подобається найбільше. У 10 років, коли потрапив до академії мадридського Реала, належало вже повністю сконцентруватися на футболі.
– Чи важко було потрапити до академії Реала?
– Коли тобі телефонують з академії Реала і запрошують до себе, ти не можеш відповісти «ні». Мені було простіше, тому що Мадрид – це місто, в якому я народився. Моїм батькам було легко відвозити мене на тренування. Також це дозволяло мені поєднувати заняття футболом із навчанням.
– Де і коли тебе помітив Реал?
– Це сталося на турнірі для дітей віком до 11 років, коли я грав за Райо Вальєкано. Там змагалися академії усіх відомих клубів Мадрида. Ми вийшли у фінал, де програли Атлетіко. За нашими виступами стежили скаути Реала, вони вирішили запросити мене до своєї академії.
Словом, я провів збори з Реалом, і у 2002 році став гравцем молодіжної системи клубу. Наступні 12 років проминули у дитячо-юнацькій школі Реала.
– Що ти можеш розповісти про цей період свого життя?
– Багато чого. Я пережив там дуже багато чудових миттєвостей. Знайшов чимало друзів, які досі присутні у моєму житті. Найважливіше, що дав мені Реал за ці роки, – можливість подорожувати цілим світом, виступати на багатьох турнірах по всій Європі, у Мексиці, Катарі, США. Я мав можливість тренуватися разом із Кріштіану Роналду, Карвахалем. Це був чудовий етап мого життя.
Вистачало різних історій. Про щось можу розповідати, про деякі історії – ні, тому що це було дуже весело (Усміхається). Головне, що у мене все ще чудові стосунки з цими хлопцями і вони мої друзі.
Я починав займатися в академії разом із Карвахалем. Пізніше до нас приєдналися Лукас Васкес, Альваро Мората, Пабло Сарабія, який зараз грає у Севільї, Родріго Морено та багато інших відомих гравців. А ще через академію пройшли чимало футболістів, які наразі грають у Сегунді, що також є дуже сильним турніром, чи в інших європейських чемпіонатах.
– До речі, як тобі тренування з Роналду? І що ти можеш сказати про нього, як про людину?
– Він – великий професіонал і дуже приємна людина. Він – один із найкращих футболістів усіх часів. Мені дуже подобалося тренуватись поруч із Роналду. Надзвичайно ціную той час, який я провів із ним та іншими хлопцями у першій команді Реала.
– Він – простий у спілкуванні?
– Так. Звичайно, спочатку, коли ти бачиш його, то сприймаєш, наче Бога. Та потім усвідомлюєш, що він – така ж людина, яка має дві ноги, дві руки, два ока (Усміхається). Він – абсолютна нормальна людина, з якою можна спілкуватися так само, як ми з тобою зараз.
– Ти колись перетинався з Мессі?
– Ні, я ніколи його не бачив.
– Хто з них кращий, як вважаєш?
– О, це дуже важко визначити. Це «вічне» питання. Можливо, ми отримаємо відповідь на нього, коли вони закінчать кар'єру.
– Як ти вважаєш, чому Роналду пішов із Реала?
– Мені здається, що він у цьому питанні чимось схожий на мене. Роналду перестав відчувати любов від фанатів і клубу. Зрозумів, що може отримати це в іншому клубі – цим клубом став Ювентус. Та це лише моя власна думка.
– Найголовніша річ, якій тебе навчили в академії Реала?
– Найголовніше – це характер переможців, психологія переможців. Першого ж дня, коли я туди потрапив, мені сказали, мовляв, Реал – найбільший клуб у світі, тому ти повинен вигравати кожен матч, або, принаймні, прагнути цього. Навіть якщо ти зазнав важкої поразки, повинен продовжувати йти вперед. Ось найголовніша річ, якої я навчився в академії мадридського Реала.
– Академія Реала виховує величезну кількість гравців, проте лише одиниці потім потрапляють до головної команди клубу. Чи усвідомлював це?
– Така проблема дійсно є. У Динамо, наприклад, гравці, які виступають за команду U-21 і демонструють гарний рівень, принаймні отримають можливість тренуватися з першою командою, спробувати себе в основному складі та показати, на що вони здатні. У Реалі ти розумієш, що цього так і не станеться.
І що ближчим ти стаєш до першої команди, то більше мотивації втрачаєш, бо розумієш, що це буде дуже важко. Коли не бачиш шансу, почуваєшся розчарованим, починаєш думати про інші команди, в яких зможеш проявити себе.
Це одна з найбільших проблем Реала, на мою думку. Так, зараз у них хороша команда, вони виграли три Ліги чемпіонів поспіль. Але це не триватиме вічно. Молоді гравці – це те, що допомагає тобі триматися на вершині. На цьому етапі в Реала є гроші, але коли Флорентіно Перес піде, невідомо, що станеться. Невідомо, чи будуть такі ж гроші на купівлю нових гравців. Відповідно, клубу потрібна молодь. Підхід має змінитися, і це те, над чим треба працювати. Адже Реал – справді один із найбільших клубів світу.
Так, можна купувати нових зірок. Але коли ти граєш проти тієї ж Барселони, на перший план виходять не гроші, а пристрасть, почуття та емоції, які є у гравців щодо свого клубу. А вони є настільки сильними лише тоді, коли ти пройшов шлях із молодіжних команд цього клубу. Наприклад, якщо взяти останній матч Динамо проти Шахтаря у Кубку України, який видався дуже хорошим та пристрасним з боку «динамівців», то більшість гравців основного складу – це вихована клубом молодь. Вони хочуть перемогти Шахтар, бо це – принциповий суперник, і це йде у них зсередини.
Звичайно, топ-командам потрібні такі гравці як, наприклад, Азар, які «роблять різницю». Та якщо твій основний склад зібраний переважно з легіонерів, тобі буде важко перемагати принципових суперників.
Зірка у Нідерландах
– Отже, ти також не став гравцем основного складу Реала. Але й в інших іспанських клубах твоя кар'єра не склалася, і ти опинився у нідерландському Віллем ІІ. Чому так сталося?
– Я перейшов у Вільяреал, досить успішно виступав за другу команду. Однак іспанська Ла Ліга є, мабуть, найкращою лігою в світі. Можливо тоді, коли я дебютував за першу команду Вільяреала, виявився неготовим конкурувати з такими гравцями як Сольдадо чи Бакамбу, які виступали на моїй позиції, – мушу це визнати. Тоді мені було 20 і, мабуть, я був неспроможним посунути їх з основного складу. Вони видалися кращими за мене. Належало рухатися далі і реалізувати себе в іншому місці.
Я не хотів переходити в іншу іспанську команду, хоча мав таку змогу. Мій характер такий, що мені подобається пізнавати інші країни, їхні культуру та мови. Для мене це стало одним із найважливіших пунктів: не лише сам футбол, але й інші аспекти життя.
– Тобто, ти – космополіт?
– Так.
– Як ти опинився у Нідерландах?
– У мене були різні пропозиції. Наприклад, від Лідса та Чарльтона, які грали у другій за силою лізі Англії – Чемпіоншипі. Та я завжди кажу, що гроші для мене – не найважливіша річ. І коли з'явилася нагода грати проти Аякса, ПСВ, Фейєнорда, змагаючись у головному дивізіоні Нідерландів, я вирішив переїхати до цієї країни – у скромну команду Віллем ІІ. Вони виявили до мене найбільше зацікавлення. Це було найважливішим.
– Вони слідкували за тобою до цього?
– Так. Технічний директор клубу, який тоді працював скаутом, приїхав до Іспанії, поговорив зі мною та моїм агентом, і переконав мене переїхати до Нідерландів. Незважаючи навіть на те, що я не знав ані англійської, ані нідерландської мови.
– До речі, де ти так добре вивчив англійську?
– У Нідерландах. Мені дуже пощастило, що в цій країні усі чудово розмовляють англійською. Куди б ти не пішов, усі – від дітей до людей поважного віку – можуть спілкуватися англійською. І, звичайно, я також почав вчити цю мову. Досягнув потрібного рівня десь через рік-півтора.
– Тобто раніше ти не знав англійської?
– Ні, я не розмовляв англійською. Знав лише прості речі: «привіт», «як справи?», «як тебе звати?» тощо. Тобто те, що вчив у школі. Коли був молодшим, не приділяв уваги англійській мові. Я не думав, що вона мені колись знадобиться. Коли ми юні, то багато хто із нас трохи зарозумілий та самовпевнений.
Однак пізніше я зрозумів, що англійська мова – надзвичайно важлива для мене та моєї кар'єри. Тож викладався на 100 відсотків, щоб вивчити її. Мені це подобалося. А далі я почав вчити нідерландську.
– На якому рівні твоя нідерландська?
– Вважаю, що на досить доброму.
– Це важка мова, так?
– Дуже важка. Вона чимось схожа на скандинавську. Але якщо ти приділяєш цьому серйозну увагу і хочеш це зробити, ти це робиш. І мені це подобалося.
– Ти опинився у чемпіонаті, де виявився чи не єдиним іспанським футболістом. Наскільки це було специфічним для тебе?
– Так, коли перейшов до Віллем ІІ у 2016 році, то став першим іспанським гравцем в історії клубу і єдиним іспанцем в Ередивізі. За всю історію чемпіонату Нідерландів тут виступали близько 5 іспанців. Та для мене це жодним чином не стало проблемою.
– Наскільки швидко ти адаптувався у новій країні?
– Перші місяці видалися важкими через незнання мови та брак необхідного спілкування. У нас не було перекладача. Тож спочатку мені було нелегко адаптуватися. Перші 6-7 місяців я не міг повністю висловити себе, свої почуття, жарти. Пізніше все стало на свої місця.
– У Нідерландах пройшов чудовий період твоєї кар'єри. Як би ти описав його?
– Це було чудово (Усміхається). Я почувався великою зіркою (що не дивно, адже у Віллем ІІ Соль демонстрував високу результативність, – Футбол 24).
У місті Тілбург (близько 214 тисяч мешканців, – Футбол 24), де грає Віллем ІІ, я не міг спокійно ходити вулицями – мене постійно впізнавали люди. І мені це дуже подобалося, було приємно. Я відчував любов уболівальників та мешканців міста. Мої мрії збувалися, адже ти завжди мрієш бути суперзіркою. Навіть у такому невеликому місті – це прекрасні відчуття.
– Ти відчув різницю між іспанським та нідерландським футболом?
– Звичайно, вони різні. Іспанський футбол трохи швидший, більш якісний та технічний. Хоча голландські гравці також досить технічні. Але справа в тому, що у чемпіонаті Нідерландів не так багато уваги приділяється тактиці. В Іспанії звертають увагу на всі аспекти гри. Так само у Німеччині, в Італії – тактиці приділяється більше уваги. А у Нідерландах підхід більше такий: «йди і грай».
– Це навіть трохи дивно, враховуючи, що люди в Нідерландах – дуже організовані.
– Так, у багатьох аспектах життя нідерландці набагато організованіші, ніж іспанці чи італійці, але от у футболі вони більш розслаблені, скажімо так.
Перехід у Динамо
– Тобі відомо, коли київське Динамо зацікавилося тобою і зробило пропозицію?
– Коли я отримав пропозицію перейти у Динамо, спершу вивчив її. Звичайно, я знав, що це клуб із великою історією. Я добре виступав у Нідерландах і відчував, що здатний на більше. Тож чому б мені не перейти у Динамо, щоб допомогти цьому клубу повернутися туди, де він заслуговує бути?
– Ти зрозумів, чому Динамо звернуло увагу саме на тебе? Відомо, що головний тренер Олександр Хацкевич особисто хотів бачити тебе у команді.
– У будь-якій команді головна відповідальність лежить на тренері. І саме він має казати, подобається йому той чи інший гравець. Іноді цього немає, але загалом так є і так має бути. Тренер повинен підтвердити, що хоче бачити у своїй команді конкретного футболіста.
Отож, він відправив скаутів переглянути мою гру і дізнався, що я можу стати дуже корисним гравцем для Динамо. Коли я отримав телефонний дзвінок від містера Хацкевича, то не сумнівався. Не запитував про жодні деталі контракту.
Я сказав: якщо Хацкевич дійсно хоче бачити мене в команді настільки сильно, як він це демонструє, то я готовий до переходу. Бо для мене це найважливіша річ – прихильність і ставлення, яке демонструє клуб. Те ж я відчув від містера Суркіса. Вони обоє справді хотіли бачити мене в Динамо. Я не міг сказати «ні».
– Отже, ти відразу погодився?
– Так. У мене були й інші пропозиції, проте вони виявилися більш «прохолодними». Як ти зазначав, іспанські люди – більш «теплі», пристрасні, і саме це я хочу відчувати. Я одразу відчув, що пропозиція Динамо – те, що мені потрібно.
І у футбольному плані також, адже я можу грати в єврокубках. Також маю нагоду змагатися за звання найкращого бомбардира чемпіонату, що є для мене однією з головних цілей. Про Україну, як і про Східну Європу, я не знав майже нічого. Тож прагнув поїхати і познайомитися з культурою цієї країни. Це якраз для мене.
– Ти дійсно майже нічого не знав про Україну?
– Я не мав достатньо інформації, знав лише певні основні, найважливіші речі про Україну. Тож провів певне «дослідження», поспілкувався з деякими людьми. І по-справжньому зацікавився Україною та життям тут.
– Чи вплинула на твоє рішення інформація про футбольне життя України? Очевидно, ти й раніше чув про того ж Андрія Шевченка.
– Звичайно, це було однією з причин переходу в Динамо. Я думав про те, що одного дня матиму змогу поспілкуватися з одним із найкращих бомбардирів усіх часів. І, можливо, він дасть мені певні поради, як стати ще кращим форвардом.
– Ти вже поспілкувався із Шевченком?
– Ще ні. У мене не було такої можливості, ми ще не перетиналися із ним. Сподіваюся, що таки зможу побачитися і поспілкуватися із Шевченком. Це стане мрією, яку вдасться реалізувати.
– Як вважаєш, твій стиль гри та твої якості форварда підходять Динамо? Я запитую про це, адже під час твого переходу були сумніви у деяких вболівальників та експертів щодо доцільності цього трансферу.
– Найкращий спосіб – відповідати на такі запитання на полі. Зараз я не можу цього робити через травму. Відповідь буде тоді, коли повернуся на поле.
– Навіть за той незначний час ти встиг забити вже двічі...
– Так, два голи у трьох матчах. Та це поки що лише «маленька» відповідь. Цього – замало. Та вона буде, коли я повернуся на поле. Я прийшов у Динамо, щоб доводити собі та іншим. Це виклик для мене. Я повинен забивати у єврокубках, а не лише в національному чемпіонаті України. Хочу показати вболівальникам, форвардом якого гатунку я є. Я – бомбардир. І номер «9» на моїй спині означає мету забивати голи.
– Чи раніше отримував травми, які вибивали тебе з гри на такий період часу, як зараз?
– Ні. Ні разу в житті. Тому це неприємно для мене. Сподіваюся, таке не повториться більше ніколи. Я ніколи не вибував із гри на довгий період. Пропустив може десь одну гру до цього – був травмований близько тижня. Зараз мені важко дивитися матчі по телевізору, не маючи можливості зіграти.
– Чи наштовхнула тебе ця травма на думки про те, що чемпіонат України – більш жорсткий, ніж в Іспанії чи Нідерландах?
– Ні, це було простою випадковістю. Таке може трапитися в Україні, в Іспанії, у США, в Африці. Це – футбол. Українська ліга справді достатньо «фізична». Але сучасний футбол здебільшого увесь такий. Наприклад, колись Іспанія забивала Мальті 12 голів, а нещодавно забила їм лише двічі у важкій грі. Зараз команди стали більш рівними, вже немає такої великої різниці в класі.
– Так. Але, наприклад, рівень чемпіонату України останніми роками впав. Раніше у нас були такі потужні команди, як Металіст, Дніпро. Ти не вбачаєш у цьому проблему для Динамо загалом і для себе зокрема?
– Ні. Я підписав контракт на 5 років. Тому для мене те, що відбувається зараз, не є найважливішим моментом. Я знаю, що сталося з Дніпром. Їх понизили у класі через фінансові питання. Але зараз у Дніпрі є нова команда. І я впевнений, що українська ліга стане такою ж сильною, якою була раніше.
Майбутнє Хацкевича та перспективи Динамо
– Цей сезон не дуже вдалий для Динамо. Постійно йдуть розмови про те, що Хацкевичу загрожує відставка. Уявімо, що тренер таки піде. Як це може вплинути на тебе?
– Дивись, ціль має розмір 7,32 метри на 2,44 метри. М'яч завжди однаковий і поле таке ж саме, на якому грають 11 на 11. І поки я забиватиму голи – не може бути ніяких проблем.
А якщо повертатися до цього запитання, то я сподіваюся, що Хацкевич працюватиме надалі. Мені подобається його стиль, його спокій, манера проведення тренувань. Але це футбол і, звичайно, все може трапитись. Зараз я тут, але що буде завтра – ніхто не знає напевно.
– Що тобі подобається у роботі з Хацкевичем?
– Найголовніше те, що Хацкевич був чудовим гравцем. Коли приєднується до нас на тренуваннях, то навіть зараз це демонструє (Усміхається). Він роздає чудові передачі.
Також дуже важливо, що коли є вдалі матчі, наприклад, перемога над Олімпіакосом, Хацкевич не демонстрнує надмірного щастя, а коли ми поступаємося – він не стає дуже-дуже сердитим. Уміє тримати емоції при собі. Коли ми граємо, дивишся на тренерський місток і бачиш у нього усмішку, спокійний вираз обличчя. Особисто мені це допомагає та додає впевненості.
– На твою думку, чи має Динамо перспективу із нинішнім складом та тренером?
– Вважаю, що у Динамо є дуже хороша перспектива з цими молодими гравцями. Це перший рік, коли такі виконавці як Шепелєв, Шапаренко, Миколенко стали отримувати більше часу на полі. Я впевнений, що наступного сезону вони «вибухнуть», як той же Циганков.
Разом із більш досвідченими гравцями як, наприклад, я, Вербіч, Кадар, Бойко, Кендзьора, у нас дуже збалансована команда. Завдяки молоді вона має енергію та бажання, але при цьому має і досвід. Якщо у нас буде пристрасть та воля рухатись уперед, незважаючи на те, що трапилося цього сезону, то думаю, що наступного сезону ми будемо ще кращими.
– Чи потрібне підсилення кваліфікованими легіонерами?
– Гадаю, що зараз у нас дуже збалансована, сильна команда. Навіть якщо взяти останній кубковий матч із Шахтарем і подивитися на гру Кадара, Кендзьори, Миколенка – це топ-рівень. Дуже хороший матч провів Сідклей. Багато гравців зіграли чудово в цьому матчі. Я пишався ними.
Звісно, завжди необхідна конкуренція всередині команди. Але для цього не потрібно купувати десяток гравців. Двох-трьох досвідчених та сильних виконавців буде достатньо.
Адаптація у команді та Україні
– Знаю з Instagram, що ти дивився матч проти Шахтаря разом із Міккелем Дуелундом. З ким найбільше спілкуєшся в команді?
– Я спілкуюся з усіма. Звичайно, з Вербічем та гравцями, які розмовляють англійською. З бразильцями, зараз – із Сідклеєм. З Циганковим. Також із Миколенком, Шапаренком, Шабановим, Бойком.
– Англійською?
– Ні. Я намагаюся трохи розмовляти українською, російською. А також певною сумішшю цих мов.
– Що ти вже можеш сказати українською або російською?
– «Доброго ранку», «дякую» (Усміхається). Я намагаюся вчити та потроху розмовляти.
– Як почуваєшся у Києві?
– Дуже добре. Тут є все, що потрібно. Місто дуже відкрите та приємне, з великою кількістю ресторанів, місць для шопінгу. Я навіть не смію вимагати більшого.
– Як тобі українська погода?
– Звичайно, погода – не найкраща. Але ми маємо цілий місяць відпустки влітку і взимку, тож це можна використати для подорожі з родиною в Іспанію чи інші країни.
– Яка країна краща: Іспанія, Нідерланди чи Україна?
– Кожна країна має свої переваги. Наприклад, у Нідерландах все добре організоване, продумане та вчасне – немає якогось непотрібного поспіху чи неприємних несподіванок. В Іспанії – погода, їжа. В Україні – дуже гарні жінки (Усміхається). Та загалом у вас є все, що потрібно.
– А як тобі українська кухня?
– Добра. Я навіть не очікував. Якість ресторанів тут, у Києві, дуже хороша. Коли йдеш в українські традиційні заклади харчування, там дуже смачно і мені подобається.
– Твоїй сім'ї тут добре? Знаю, що у тебе кілька місяців тому народився син.
– Все йде нормально. Їм добре тут, вони щасливі.
– Як твоя дружина сприйняла те, що ви переїжджаєте в Україну?
– Спочатку була нормальна реакція дружин: «Ох, це ж нам потрібно переїжджати» (Усміхається). Та коли це можливість грати за один з найбільших клубів Європи... Зараз вона поважає мене та моє рішення, для мене це – найважливіше.
– Я вважаю, що твоя мультикультурність – це серйозна перевага. Небагато українських футболістів змогли заграти та досягнути серйозного успіху за кордоном – очевидно, через ментальну неготовність до цього. Звідки це в тебе?
– Це щось таке, що закладене всередині тебе. У певний момент воно «прокидається» і тобі подобається пізнавати нове, бути допитливим. Я допитливий, мені хочеться знати все, відкривати щось для себе, подорожувати. Дізнаватися про інші країни, інших людей та навіть тварин.
Ключ до успіху – це адаптація. Люди здатні дуже добре адаптуватися, і це потрібно використовувати. Це закладене в нас, але не всі вміють відкритися.
– Ти дуже відкритий, з тобою легко спілкуватися. Для багатьох українських гравців це – проблема. Наприклад, вони не люблять спілкуватися з пресою після матчів. Як ти вважаєш, чому? Можливо, ти міг би дати їм якусь пораду.
– Я скажу, що це не тільки в Україні. У кожній країні вистачає футболістів, які не дуже хочуть спілкуватися, демонструвати свої емоції та почуття. У Нідерландах та Іспанії – те ж саме. Ніхто не хоче казати щось більше, ніж «це була важка гра», «я не знаю, чи був там фол».
– Але я особисто бачив, коли навіть дуже відомі гравці приділяли журналістам чимало уваги після матчів. Як от Лука Модріч після фіналу Ліги чемпіонів у Києві.
– Так, але ти наводиш приклади найбільш відомих гравців. У світі – тисячі професіональних футболістів. І я впевнений, що 80 відсотків із них не хочуть спілкуватися з пресою. Принаймні, у всіх командах, де я перебував, лише одиниці хотіли ділитися своїми емоціями.
– Ти, отже, дуже гарний приклад або ж виняток із правил.
– Дякую. Бо я такий, я – відкритий. Можливо, іноді це не дуже добре, адже тоді ти десь трохи наївний. Але я так живу і не можу цього змінити.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
