– Як почалася і як розвивалася ваша співпраця з цією легендарною людиною?
– Не можу похвалитися тим, що дуже багато з ним спілкувався – і це, мабуть, такий момент, про який я дійсно жалкую. Тому що мені було б дуже цікаво зараз… Якби я міг щось змінити, то я більше намагався б з ним поговорити про якісь речі.
Так, його авторитет був безумовний. Пам’ятаю ті навантаження, які він привніс. У нас триразові тренування були з самого початку. Це почалося в грудні 1996 року. Ми збиралися на стадіоні «Динамо», він запровадив те, що обов’язково треба пройти через його кабінет, з ним привітатися.
І в нас дворазові тренування, дві групи: одна група займається аеробікою в залі для боротьби, друга – робить приблизно 40-хвилинну пробіжку з різним пульсом. Потім зміна, ввечері в нас акробатика була – теж приблизно годинне тренування, але цього було достатньо отак. Пам’ятаю, в мене колись пульс підскакував до 180-190.
Пам’ятаю, в нас тренування було 31 грудня, 1 січня – вихідний, 2 січня – вже тренування. Потім ми поїхали на збори в Руйт – і там три тренування на добу. Перше – це пробіжка 20 хвилин в одному напрямку, хвилин 10-15 якісь вправи, розминка, розтяжка. Назад, сніданок, півтори години відпочинок, одне тренування, обід, відпочинок, ввечері друге тренування.
Сказати, що ми були втомлені на той моменті для нас це було дико – це нічого не сказати. Навантаження дійсно були просто фантастичними на той момент.
Сезон у нас починався в березні. Ми проходили 2 майже однакові цикли. Ми поверталися в Київ, у нас приблизно 21 день були збори. Потім ми другий раз їздили, і ще раз їздили. Іноді ми другу чи третю поїздку їздили в Ізраїль. Потім стали трішечки пізніше. Він починав тренування з того, що ми робили мінітурнір, грали в мініфутбол – 4 команди по 6 гравців, в кожній команді по 1 воротарю.
Пам’ятаю, в перший день його роботи я виїжджаю зі своєї квартири на своїй машині. Не запізнююся, але часу впритик. Запізнитися на перше знайомство, перше тренування з головним тренером – мабуть, це неправильно буде. Тому я поспішав.
І якось я не побачив і за кермом своєї машини викинув… Аварії вдалося уникнути завдяки не мені – завдяки машині, яка їхала ззаду. Але це була міліцейська машина. Безумовно, мене зупинили, вийшов водій, якийсь полковник.
– А що трапилося?
– Я перебудовувався з 2-го ряду в 3-й, бо бачив, що на світлофорі стоїть машина, а машина була в мертвій зоні – я її не побачив. Я почав повертати машину, я підрізав – вона вилетіла на зустрічну. Мене зупинили, там вийшов: «Ти що, з глузду з’їхав? Та ти розумієш? Там генерал сидить у машині!».
Я так права йому дістаю, кажу: «Мені байдуже, хто там сидить – я їду до Лобановського. Ось мої права, я поїхав. Я не можу запізнитися». – «Та ти зовсім охрінів!» – «Куди мені під’їхати після тренування?».
Після тренування я приїхав, там посиділи. Я без прав поїздив, тоді талон був, десь місяць. За місяць встигли оформити все, а назад вже забрати неможливо було. Може, і віддали б так, коли дізналися, але ми поїхали на збори, я вже коли після зборів повернувся в Київ – мені віддали права.
