Початок «нульових». Шовковський тільки-но оговтався від затяжного періоду депресії, пов’язаного із трагічним епізодом у Любляні-1999. Валерій Васильович Лобановський – ще живий і перебуває біля керма Динамо. Команда – на зборах у Ялті. Відбій у готелі «Спорт» – о 23:00.
Кілька «динамівців», зокрема і СаШо, засиділися у кафе. Збиратись почали близько 22:40. Але особливо не квапилися, до готельних номерів – 5-10 хвилин. Попросили рахунок. Офіціанти чомусь довго вовтузяться і затримують чек. Зрештою приносять – футболісти швидко розплачуються і мчать у готель.
Біля ліфта їх вже очікує Олексій Михайличенко, помічник Лобановського. Він демонстративно дивиться на годинник і оголошує вердикт: «Ви оштрафовані». Шовковський не погоджується: «Чому? Зараз тільки 22:59!» Михайличенко: «Я впевнений: за одну хвилину ви не встигнете дістатися у номер».
«Мене збісив сам факт, – зізнається СаШо у своїй автобіографічній книзі «Все у твоїх руках». – Я прихильник принциповості. Без неї не буває порядку. Але іноді принциповість стає самоціллю, і починаєш ставити собі запитання: а чи це не підміна понять? Чи не ховається за ширмою принциповості несимпатія, невміння будувати стосунки, нерозуміння ситуації, банальне бажання продемонструвати силу? Перелік може бути довгим. І більшість позицій принциповості не стосуються».
…Минуло 13 років. Шовковський – у поважному статусі головного ветерана Динамо. Настала пауза на матчі збірних, а позаяк Олександр вже завершив міжнародні виступи, то їде на стадіон імені Валерія Лобановського, щоб взяти участь у звичайному тренуванні – разом із тією частиною колективу, яка не задіяна у національних командах. Збір – о 12:00, тренування – о 13:00.
Голкіпер запаркувався біля стадіону Динамо об 11:55. До нього підійшов охоронець і попросив перепаркуватися метрів на 10. Мовляв, Ігор Суркіс забронював кілька місць для автівок якихось гостей. СаШо чемно погодився.
«Заходжу в роздягальню о 12:01. І мене та ж людина (Михайличенко, – Футбол 24) штрафує за спізнення на одну хвилину, – пише Шовковський. – Я подивився на нього і зрозумів, що розмовляти нема сенсу. На цьому наш конфлікт, якщо можна його так назвати, себе вичерпав. (…) У тій ситуації я навіть не намагався пояснити причину свого спізнення. Подумав, що принижуватися чи вдаватися в деталі немає ніякого сенсу. (…) Мені здається, що ось такі штрафи призводять до розколу всередині команди».
До речі, ці два штрафи – єдині у 23-річній кар’єрі голкіпера.
Цікаво, що коли Михайличенко прийняв Динамо після смерті Лобановського, то зробив ставку на іншого голкіпера – Віталія Реву. СаШо здебільшого опинявся у запасі.
«Я дуже ображався і неймовірно сердився на головного тренера, але згодом зрозумів причину його вибору. Таким чином він давав мені зрозуміти, що в тому стані, у якому я перебував, у ворота не виходять. Але такі «методи донесення інформації» для гравця можуть мати негативні наслідки: він запросто може не вловити причини рішення, а банально образитися».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
