Понад рік тому на сторінках клубного журналу я намагався дати характеристику футболу, у який грала команда Олександра Хацкевича, його відповідності сучасним тенденціям. Тоді зійшлися на тому, що сучасний футбол — той, який приносить трофеї. Саме це, як на мене, головний, а можливо, і єдиний критерій сучасності футболу.
«Ліверпуль» та «Манчестер Сіті», «Манчестер Сіті» або «Ліверпуль»?
За рік, що минув з того часу, у футболі змінилося багато чого. Домінування на клубному рівні від Іспанії, яка виборола обидва єврокубки 2018 року, перейшло до Англії, що не просто виграла все в травні-червні цього року, вона навіть до єврокубкових фіналів сторонніх не пустила, установивши унікальний рекорд. А тепер скажіть: збіг це чи закономірність? За цей рік в Англії результативність зросла на 0,15 гола за матч, а в Іспанії на цей же показник упала! Хто перемагав у минулому сезоні? Усередині Англії все найважливіше — чемпіонат та Кубок країни — виграв «Манчестер Сіті». У Лізі чемпіонів найсильнішим став «Ліверпуль». Саме ці дві команди сьогодні у футболі найбільш обговорювані. У тому числі й тому (і, можливо, це найцікавіше), що вони проповідують два абсолютно різних стилі гри. Грубо кажучи, саме стилі Клоппа та Гвардіоли домінують у нинішньому футболі. Ні, є, звичайно, ні на кого не схожий мадридський «Атлетико», який грає строго від оборони й на 1:0-2:0, але нехай «Атлетико» хоча б в Іспанії досягне чогось більшого, ніж друге місце. Отже, два стилі.
«Манчестер Сіті» Гвардіоли — це пас, контроль м’яча (у поточному чемпіонаті Англії «Манчестер Сіті» — єдина команда, що володіє м’ячем понад 60% ігрового часу), взаєморозуміння, техніка, витонченість, пресинг, спроба відразу відібрати м’яч. Власне, такий футбол Гвардіола прищеплював і «Барселоні», і «Баварії», коли їх тренував. Він навіть якось сказав, мовляв, коли я зрозумію, що такий стиль більше не буде давати результату, перестану тренувати.
Противагою футболу Гвардіоли є футбол Клоппа, або «Ліверпуля». Цей футбол — це насамперед швидкість, витривалість, використання всієї ширини поля, міць, натиск, бажання зім’яти всіх, не дати супернику розвернутися та просто передихнути... Особисто мені цей стиль подобається більше, хоча то вже питання смаків.
«Манчестер Сіті» чудово атакує в центрі й низом, «Ліверпуль» блискавичний на флангах. У цьому чемпіонаті «Манчестер Сіті» більше за всіх забив ногами, «Ліверпуль» — головою... «Манчестер Сіті» — лідер у цьому чемпіонаті Англії за загальною кількістю передач,
«Ліверпуль» — за кількістю передач урозріз, «Ман Сіті» — лідер за короткими та середніми передачами, «Ліверпуль» — за довгими... Аналогії не бачите?
1. Московський «Спартак» та київське «Динамо» за часів Бескова та Лобановського.
2. «Реал» Моуріньйо та Анчелотті проти «Барселони» Гвардіоли та Луїса Енріке.
3. Нещодавній товариський матч Україна — Нігерія, у якому Нігерія, поки були сили, грала у футбол Клоппа — і в наших до перерви та на початку другого тайму нічого не складалося.
4. Зовсім нещодавній кубковий матч «Динамо» — «Шахтар».
Вистачить?
Футбол Міхелса та Лобановського
Я не буду вдаватися до нюансів, але загалом мені футбол нинішнього «Ліверпуля» нагадує кращі зразки динамівського футболу Валерія Лобановського. Важко сказати про «Динамо» 1975 року, тому що я тоді, так би мовити, пішки під стіл ходив, а відеозаписів матчів того «Динамо», на жаль, збереглося дуже мало. Але я чітко пам’ятаю «Динамо» середини 80-х та «Динамо» кінця 90-х. І воно грало в такому ж ключі, який Клопп прищепив «Ліверпулю». А з середини 80-х уже майже 35 років минуло! І виходить, що той футбол, який показувало «Динамо» Лобановського, навіть зараз сучасний! А ще раніше, у 70-ті, цей футбол сповідували Нідерланди з тренером Рінусом Міхелсом. І знову залишається лише підтвердити правоту Лобановського, який стверджував, що останньою революцією в грі був тотальний футбол, що відкрив та підніс футбольному світу Рінус Міхелс у 70-ті роки минулого століття. «Більше революцій у футболі не буде», — стверджував Лобановський.
Проектуємо все це на київське «Динамо» осені 2019 року.
Улітку після чергового невиходу до Ліги чемпіонів у команді змінився тренерський штаб. Олексій Михайличенко відразу почав підтягувати фізичну форму, витривалість динамівців та намагатися прищепити команді той футбол, у який він грав у 80-ті роки, але вже з урахуванням сучасних тенденцій. Знову ж приклад Нігерії в товариському матчі з Україною наочно показав, що буває з командою, яка видихається.
Проблеми в атаці
Зрозуміло, у Михайличенка зараз виходить далеко не все. В обороні ситуація налагодилася: у 13 матчах після поразки від «Десни» (1:2) команда дозволила суперникам забити лише п’ять м’ячів, жодного разу не пропустивши більше одного разу за гру, причому на надійність оборони не вплинула втрата через травми основного воротаря та обох центральних захисників. Це зайвий раз свідчить про організацію гри в захисті.
Головні проблеми виникають в атаці. «Динамо», як і раніше, дуже важко діє проти тих, хто виставляє масовану оборону. З подібним стикаються практично всі топ-команди. Проблемою для «Динамо» стає те, що цей недолік ні для кого в Україні зараз не є секретом, і багато хто використовує цю слабкість у грі киян.
З одного боку, «Динамо» не вистачає гравця з останнім пасом, з іншого — виконавської майстерності в нападників, на обидві ноги кульгає реалізація, адже, об’єктивно кажучи, моментів «Динамо» створює не менше за той же «Шахтар». Про ці проблеми більш ніж регулярно говорив на прес-конференціях Олександр Хацкевич, і з ними регулярно стикається нинішній тренерський штаб.
Згадайте два матчі з «Шахтарем». Очевидно, що в поєдинках із суперниками навіть такого рівня (про рівень найсильніших європейських клубів промовчу) багато моментів не виникне. І у зв’язку з цим дуже важливо реалізувати наявні, особливо перший. Жерсон Родрігес у Харкові обидва свої моменти змарнував. У кубковому ж матчі з «Шахтарем» у «Динамо» була не одна можливість вирішити результат поєдинку в контратаках та не доводити справи до додаткового часу. Але то неточна передача, то невдалий прийом, то неправильно прийняте рішення рубали під корінь усі ці моменти. А тепер згадайте, як клацали такі контратаки хлопці з команди 80-х та 90-х років. Та навіть у перший прихід Олексія Михайличенка на посаду головного тренера такі контратаки проходили «на ура».
То який він, футбол Михайличенка?
Повернуся до кубкового матчу з «Шахтарем». Я переконаний, що в тому поєдинку «Динамо» грало в сучасний футбол: широко, різноманітно, швидко. Якби не мало проблем усе з тією ж реалізацією моментів, упевнений, не було б додаткового часу.
Але, на жаль, поки таких матчів, як удома з «Шахтарем» чи в Копенгагені, менше, ніж матчів, у яких гра не йде, у яких дії футболістів залишають бажати кращого: перший тайм із «Карпатами», домашня гра з «Копенгагеном», матч у Швейцарії... І гра в Харкові, у якій «Динамо» створило два моменти, причому більш вигідні, ніж ті, що були в «Шахтаря», але жодного разу не поцілило у ворота, теж не вразила.
Однак не забуваймо, що Михайличенко не проводив із командою зборів, що він кардинально змінює стиль гри команди, а на це теж потрібен час. Нарешті, відзначимо, що не викликає ніяких нарікань фізична форма гравців. Знову ж кубковий матч із «Шахтарем», коли в додатковий час суперники, якщо й рухались, то з язиками на плечах, а динамівці летіли в контратаки, ніби йшла не 120-та, а 20-та хвилина гри («Шахтар» у додатковий час жодного разу не загрожував воротам Бущана!), цьому найкраще підтвердження. Чесне слово, коли бачиш таку готовність футболістів, навіть шкода стає, що матч триває 90, а не 120, а то й не 150 хвилин! До речі, з останніх семи м’ячів чотири «Динамо» забило в заключній чверті матчу!
Спробую зробити висновок з усього вищевикладеного. Під керівництвом Олексія Михайличенка команда показала, що час від часу може грати в сучасний футбол, але поки їй ще не вистачає для цього і стабільності, і виконавської майстерності. Сподіваюся, після зимових зборів ситуація покращиться.
Андрій ШАХОВ, офіційний клубний журнал «Динамо»
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
