Гра Євгена не залишалася непоміченою: у квітні минулого року він уперше зіграв за головну команду клубу у виїзному матчі з «Маріуполем», змусивши заговорити про себе. Про перші кроки у футболі, виступи в Юнацькій лізі УЄФА та плани на майбутнє – наша розмова.
- Чого очікуєте від майбутнього збору в Туреччині?
- Головне – добре підготуватися до весняної частини сезону, зокрема до матчу Юнацької ліги УЄФА проти загребського «Динамо». Сподіваюся, удома зі своїми глядачами здобудемо хороший результат та пройдемо далі.
- Які завдання ставите перед собою на другу частину сезону?
- Мої індивідуальні цілі не відрізняються від командних: якщо команда буде добре грати та досягати успіху, то і я матиму хороший вигляд на полі. Звісно, як нападнику, мені хочеться забити якомога більше м’ячів і в першості України, і в Юнацькій лізі УЄФА.
- Ви народились у Вінниці й там же почали займатися футболом. Розкажіть, як обрали для себе цей вид спорту та хто був вашим першим тренером.
- Я починав грати у Вінниці, де жив до 13 років, перш ніж переїхати до Києва в академію «Динамо». Мій батько дуже любив футбол, постійно дивився матчі по телевізору, уболівав за «Динамо». Він і привчив мене до того, що «Динамо» краще, ніж «Шахтар». Я теж проводив вечори за переглядом ігор, і це мені дуже подобалося. А вдень зі старшими хлопцями грав у футбол надворі. Щось виходило, щось – ні, але головне – хотілося грати. Моїми першими тренерами у вінницькій футбольній школі були Олексій Рябцев і Сергій Заєць. З ними проводив перші тренування та робив перші кроки у футболі.
- Це вони визначили для вас позицію нападника?
- Ні, це сталося значно пізніше, уже в динамівській академії. А починав грати в середині поля, центральним півзахисником. Ще доводилося діяти на позиції крайнього півзахисника в збірній України. Але місце на вістрі атаки для мене рідне та найбільш улюблене.
- Ви із самого початку багато забивали. Це завдяки природній спритності?
- Не знаю, як так виходило. Колись щастило, колись тренери казали, куди потрібно бігти, де перебувати. Я виконував вимоги – і виходило забивати. Плюс, команда добре грала, на мене було багато хороших передач, гріх не скористатися моментами.
- Розкажіть, як відбувся ваш перехід до «Динамо». Чи не боялися переїжджати до столиці, адже вам виповнилося тоді лише 14 років?
- Було трохи страшно через те, що переходив до нової команди, але мені з дитинства хотілося грати саме за «Динамо». І коли з’явився такий шанс, не міг його проґавити. Розумів, що не можна боятися чи думати, що щось не вийде. Потрібно було відразу показувати все, що вмію та на що здатен. Чи були інші пропозиції? Напевне, були. Думав залишитись у Вінниці або поїхати в академію львівських «Карпат». Але коли мене запросили до «Динамо», був найщасливішим.
- У першому сезоні в динамівській академії ви провели 21 матч (забили 23 м’ячі), у другому – теж 21 матч (15 м’ячів). Статистика показує, що навчання давалося легко.
- Просто тоді зібрався хороший склад хлопців 2000 року народження. Усі допомагали один одному, були згуртованими, тому все й виходило. Упродовж трьох років, коли я навчався в академії, ми тричі ставали чемпіонами України. Нашими тренерами були Олексій Дроценко та Євген Ястребинський. Завдяки першому я й став нападником, він мене там побачив та відразу перевів на це місце. В академії багато чому навчили, за що дуже вдячний тренерам.
- У своєму першому повноцінному сезоні за «Динамо» U-19 ви відразу стали ключовим гравцем, провівши 22 матчі, і усі у стартовому складі. А за підсумками сезону були найкращим бомбардиром команди із 17 м’ячами…
- Вимоги такі ж, як і в академії, просто треба все робити швидше: думати, приймати рішення. А колектив залишився майже той самий – ми ледь не повним складом перейшли з академії до команди U-19. Було лише кілька на рік старших за нас хлопців. Новий тільки тренер, у якого своє бачення футболу. Але ми до нього шидко звикли, зрозуміли, що він від нас хоче, та старалися це втілювати на полі.
- Наступного сезону ви грали відразу за дві динамівські команди: 19-річних та 21-річних. Це було складно?
- Я ще виступав за збірну України. Часто виходило так, що, наприклад, у суботу грав за U-21, а наступного дня – за U-19. На початку сезону ми добре підготувалися, тому були сили грати.
- Розкажіть про досвід, отриманий у матчах Юнацької ліги УЄФА. Який гол запам’ятали найбільше?
- М’ячів у цьому турнірі я забив небагато, а найбільш вдалий матч – удома з італійським «Ювентусом» при майже повному стадіоні. Нам було надзвичайно приємно грати за такої атмосфери. Звісно, матчі з такими суперниками дають дуже цінний досвід, вони на рівень чи два вищі, ніж із командами в першості України, де схожих поєдинків може бути всього кілька: із «Шахтарем» і, може, ще із кимось.
- Початковий досвід на міжнародній арені був не дуже вдалим: на першому ж етапі «Динамо» за підсумками двох матчів поступилося «Інтеру».
- Добре пам’ятаю ті ігри: на виїзді ми перемагали в ході зустрічі 2:0, поєдинок удало для нас проходив, а потім пропустили два безглузді м’ячі – з пенальті й через помилку. А вдома налаштовувалися перемогти, але суперники виявилися сильнішими та просто нас переграли.
- Очевидно, той досвід пішов на користь, адже у двох наступних сезонах ваша команда вийшла до плей-оф Юнацької ліги УЄФА?
- Так, вважаю, з кожним роком потрібно прогресувати. Два роки тому ми не пройшли «Інтера» на першому етапі, наступного – пройшли «Андерлехт» та «Ювентус», але зупинилися на «Хоффенхамі». Отже, цього року потрібно пройти ще далі – так потроху доберемося й до фіналу (посміхається).
- У цьому турнірі вам цікавіше грати, ніж у першості України, де всі суперники вже добре знайомі?
- Якщо думати, що у внутрішньому чемпіонаті нецікаво грати, то можна й до Юнацької ліги УЄФА не потрапити. Якби минулого року ми не стали чемпіонами з «Динамо» U-19, зараз не грали б у єврокубках, адже перша команда посіла друге місце в чемпіонаті. Тож, вважаю, потрібно викладатися на всі 100%. І в першості України, і в Юнацькій лізі УЄФА для нас важливий кожен матч. До того ж у кожній грі за нами спостерігають тренери першої команди.
- Окрім клубних змагань, вас залучали до юнацької збірної України. Розкажіть про свої успіхи там.
- Найбільше запам’яталося, як ми грали у фінальній стадії чемпіонату Європи ще зі збірною U-17. Це взагалі зовсім інший рівень, а емоції просто незабутні, їх ні з чим не можна порівняти. Останнього разу команда нашої вікової категорії 2000 року народження брала участь в еліт-раунді кваліфікації до чемпіонату Європи, але я не поїхав через травму.
- Але ви, напевне, уже маєте думки про збірну U-21? Можливо, спілкувалися з її тренером Русланом Ротанем?
- Звісно, хочеться туди потрапити. Для цього просто потрібно добре грати, доводити свою спроможність на полі, забивати, і, думаю, коли-небудь мені дадуть шанс проявити себе там. Що стосується Руслана Ротаня, то з ним я ще не знайомий.
- Як відреагували на перемогу на рік старших партнерів, які стали чемпіонами світу?
- Був дуже радий за них, це велике досягнення не лише для команди, а й для країни. Одразу привітав усіх хлопців із перемогою.
- Восени 2018 року ви отримали прикру травму, через яку пропустили майже півроку. Це було ваше перше серйозне пошкодження? Дали про себе знати серйозні навантаження й виступи відразу в трьох турнірах?
- Так, це була перша травма, через яку я пропустив багато ігор. Навіть сам не очікував, що так вийде. Спершу думав, що через тиждень-два все минеться, але відновлення затягнулося – і в підсумку я дуже багато пропустив. Звісно, хвилювався, адже це кінець першої частини сезону, саме в той період були важливі поєдинки в Юнацькій лізі УЄФА та в чемпіонаті України. Зокрема, не вийшло зіграти в жодному з матчів проти «Андерлехта».
- Як пережили той період? Що було найскладнішим? Хто вас найбільше підтримував у цей час?
- Найскладнішим було спостерігати за іграми й розуміти, що ти нічим не можеш допомогти команді – лише вболівати на трибуні. Підтримали партнери, які сказали, щоб не хвилювався, вони пройдуть далі – і я ще зіграю в Юнацькій лізі УЄФА навесні. Так і вийшло. Також завжди поруч були мої батьки й дівчина, які часто телефонували, казали, щоб я не засмучувався, мовляв, нічого страшного, травми у футболі бувають часто, і всі через це проходять – потрібно просто продовжувати працювати.
- У квітні минулого року у виїзному поєдинку з «Маріуполем» відбувся ваш дебют за першу команду «Динамо». Чи добре пам’ятаєте ту гру?
- Так, адже дебютні поєдинки запам’ятовуються на все життя. Відчував хвилювання, навіть не очікував, що можу вийти на поле та зіграти за першу команду так швидко, у такому ранньому віці, хоча цього, звісно, хотілося. Пам’ятаю, тоді був напружений матч, нічийний рахунок, а три очки конче потрібні. Про те, що буду в заявці на поєдинок, дізнався за два дні до нього. Я тренувався з юнацькою командою, яка саме мала їхати на гру до Одеси, і вже коли сідав у автобус, мені сказали, що залишаюся з першою командою. Наступного дня ми вилетіли до Маріуполя.
- Вам не здалося, що це жарт чи розіграш?
- Спочатку так і подумав, адже вже сів у автобус, розклав речі, а мені кажуть: «Виходь, ти летиш з основою завтра». Не повірив, але пізніше виявилося, що це правда. Батько дуже зрадів, а після матчу родичі привітали мене з дебютом.
- Після цього ви потрапили до заявки на матч із ФК «Львів» на виїзді й вийшли на поле на 2 хвилини в домашньому поєдинку з «Олександрією». Чому не вдалося закріпити успіх та продовжити виступи за основний склад?
- Навіть не знаю. Можливо, не проявив себе чи не показав як слід. А може, не підходжу під гру першої команди, під її структуру. Важко відповісти на це запитання. Тренери сказали мені, над чим потрібно продовжувати працювати, але особистої розмови ні з ким не було. Сподіваюся, мій час ще прийде.
- Як зазвичай проводите свій вільний час після тренувань та матчів?
- Після тренувань зазвичай іду до тренажерної зали. А потім, як і всі, відпочиваю, спілкуюся з дівчиною. Вона з Києва, але зараз навчається в Польщі, тож ми підтримуємо спілкування на відстані. Намагаємося бачитися якомога частіше: або вона приїжджає в Київ, або я їду до неї на вихідні. Ще люблю грати в комп’ютерні ігри, зокрема в Counter Strike. Власне, нічого особливого.
- Яка музика допомагає вам налаштуватися на поєдинки?
- Якщо чесно, майже не слухаю музики. Це може здатися дивним, адже в навушниках більшості футболістів постійно лунає якась музика, але я віддаю перевагу фільмам чи спілкуванню з друзями.
- Гра якої зірки світового футболу вам імпонує найбільше? З кого берете приклад та чому?
- Мабуть, це Мессі. Напевне, кожному футболісту хотілося б грати так, як він. Чого тільки не виробляє на полі! Та ще й із якою легкістю! Це просто неймовірно, це заворожує. Звісно, у нас у команді є багато хлопців, яким подобається гра Криштіану Роналду. І щодо того, хто кращий, виникає багато суперечок. Мабуть, це вічне протистояння, яке триватиме доти, поки обидва грають у футбол.
- До чого, крім футболу, маєте здібності?
- Можливо, пізніше якісь приховані здібності й відкриються, але поки що за собою нічого особливого не помічав (посміхається). А щодо захоплень, подобається дивитися баскетбольні матчі чи хокейні, а також біатлон – це цікаві види спорту. Віднедавна почав дивитися змагання з художньої гімнастики (посміхається).
- Де полюбляєте відпочивати? Надаєте перевагу активному чи пасивному відпочинку?
- Приємно й просто полежати на пляжі біля моря, і побувати в якійсь новій країні, прогулятися вулицями міста, подивитися архітектуру, відвідати екскурсію, власне, активно провести час.
- Хто ваш найпалкіший уболівальник? А хто найбільше критикує?
- За мене вболівають усі члени родини, виділити когось одного мені важко. Усі дивляться матчі, хвилюються. А найбільший критик, – мабуть, батько. Він із самого дитинства знаходить недоліки в моїй грі. Узагалі, удома ми часто говоримо про футбол, навіть мама більш-менш розбирається в ньому та розуміє нюанси. Звісно, вона переживає за мене, щоб був здоровий, не отримував травм. Часто застерігає, аби я був обережним.
Світлана Полякова, журнал «Динамо» Київ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
