Разом з тим, після поразки від Швеції було дуже важко знайти українського вболівальника, котрий би не бажав цьому спеціалісту відставки. Коли журналісти поставили це питання Реброву одразу після матчу, він нагадав, що в нього попереду ще гра проти Албанії і два місяці контракту. А після перемоги над Албанією у контрольному матчі, коли у журналістів на прес-конференції вже конкретно здавали нерви, Сергій Станіславович заявив, що прийматиме рішення лише після розмови зі своїм начальником, тобто з Андрієм Шевченком.
З цього всього можна зробити висновок, що добровільно Ребров залишати свою посаду не планує. І це попри те, що збірна України не вийшла на ЧС-2026, а саме це було головним завданням наставника. І хоча він знову повторив, що за крісло не тримається, але це якось не дуже корелює з бажанням поговорити з начальником. Багато хто вирішив, що тренер просто не хоче добровільно відмовлятися від доволі великої зарплатні, котру він отримує за контрактом. Однак, схоже, що справжня причина тут трохи в іншому.
Сергій Ребров просто справді не розуміє хвиль критики на власну адресу. Він щиро вважає, що виконує свою роботу добре, а збірна при ньому грає на максимумі своїх можливостей, то чого ще можна хотіти? Пригадайте гру проти Швеції. Після поразки тренер звинуватив гравців у поразці. Коли взагалі Ребров визнавав, що обрав хибний план на гру, провів невдалі заміни чи не зумів переламати хід матчу? Так, кілька разів звучало шаблонне «беру відповідальність на себе», але ця фраза настільки розмита, що не означає абсолютно нічого. І справа тут навіть не в тому, щоб одразу йти у відставку, але хоча б пояснити, що саме він зробив не так, було можна. І не казати, що виграє команда, а програє тренер, бо це знову виглядає перекладанням відповідальності на інших.
Вірогідно, що его Реброва підживлює ще й реакція іноземів. Наприклад, після перемоги над Албанією тамтешні вболівальники щиро не розуміли, чого всі українці від Сергія Станіславовича хочуть. Мовляв, грала команда чудово, значно перевершила їхню Албанію і взагалі - давайте мінятися тренерами. Місцева преса повторювала це твердження і хвалила Реброва за хорошу гру України, тактичний розбір суперника та явну перевагу на полі.
Звісно, після такого хтось може навіть засумніватися у доцільності критики тренера, мовляв, а може збоку краще видно? Але насправді албанці просто зовсім не в контексті того, що відбувається у нас. Вони дивляться на один конкретний матч і справді бачать велику перевагу збірної України над своєю командою. Але вони не знають про те, що перед Ребровим стояло конкретне завдання вийти на ЧС-2026, вони не чули історій про агентський вплив у нашій національній команді та відсутність у збірній Крупського, що пов'язують саме з цим. Там навряд чи знають про манеру спілкування наставника з пресою і про те, що пан тренер одночасно є віце-президентом УАФ. Але на поверхні все красиво, звісно.
Врешті, така перевага України над Албанією зовсім необов'язково є наслідком виключно роботи тренера. До суперника завжди треба ставитися з повагою, але, відверто кажучи, склад України таки сильніший за албанський. Тобто збірна виконала те, що би й мала зробити, як і тренер. Звісно, албанським вболівальникам та журналістам від цього менш неприємно не стає, але така похвала Реброва за один проведений матч не виглядає особливо об'єктивною.
Тому Сергій Ребров не хоче йти зі збірної України не через гроші. Він справді переконаний, що все робить правильно і добросовісно виконує свою роботу. А якщо людина впевнена, що робить усе від себе залежне, то чому б вона мала звільнятися? Тому таки є вірогідність, що збірна України під керівництвом Сергія Реброва проведе ще один 4-річний цикл. Головне - щоб начальник дав добро.
