У понеділок в Київському національному академічному театрі оперети відбулася 14-та за ліком премія «Герої спортивного року». У номінації «Найкраща команда з ігрових видів спорту» тріумфувала збірна Олександра Петракова, яка у червні 2019-го здобула титул чемпіона світу.
Про свої враження від «спортивного Оскара» Олександр Васильович розповів Футбол 24 одразу після отримання відзнаки.
– Олександре Васильовичу, ви вже, мабуть, звикли до таких святкових заходів.
– Найприємніше те, що на цій церемонії футболісти ніколи раніше не бували. Коли влітку у Кончі-Заспі нас нагороджував Президент, то ведуча Оксана Гутцайт сказала, що нарешті відзнаки удостоїлися і футболісти. Приємно, що ми сьогодні святкували разом з усією спортивною родиною України.
– Зі сцени ви зауважили, що наступним кроком може бути потрапляння футбольної збірної України на Олімпіаду. Вважаєте, що це реально?
– А чому ні? Треба йти до цієї цілі. Ви скажіть – коли ми їхали на чемпіонат світу, хтось міг повірити в те, що додому ми повернемося з кубком? Відверто кажучи, я теж про це не думав. У червні в Італії відбувся молодіжний чемпіонат Європи, за підсумками якого збірна Румунії кваліфікувалася на Олімпіаду! Ніхто такого і припустити не міг.
– Сьогодні з вами на «Героях» були Кучерук, Бондар та Цітаішвілі. Як часто ви зустрічаєтеся з хлопцями і чи перебуваєте з ними на зв’язку?
– Бачимося рідко – вони живуть своїм життям. Буває, що вітання передають. У всякому разі, думаю, якщо десь перетнемося, то на інший бік вулиці вони не перейдуть (Сміється). Насправді хлопці телефонують, радяться.
– Ваша борода стала символом нашої перемоги на чемпіонаті світу. Звідки з’явилася ідея утриматися від гоління?
– На турнірі ми були 38 днів, це серйозний термін. Я зголив бороду лише одного разу – після заключного поєдинку групового етапу. Мій асистент Андрій Анненков не голився з самого початку чемпіонату світу. Мені просто потім було некомфортно і я зголив її вночі. Так незручно було. «Давай поголимося, – кажу. – Воно ж свербить». Анненков навідріз відмовився: «Васильовичу, терпіть».
– Не дотерпіли?
– Пояснював йому, що ми вже виграли групу. «У нас що, гра зміниться, якщо я бороду носитиму?» – запитував Андрія. Він відмовився (Усміхається).
– Якось ви казали, що після того великого тріумфу ваше життя змінилося.
– Ви знаєте, життя справді змінилося і не в кращий бік. Відверто кажу про це. 90% футбольних людей негативно ставляться до мене. Критикують, розповідаються всілякі гидкі речі. Цікава штука в іншому – за кордоном відчуваю протилежне ставлення.
От нещодавно їздив у Іспанію, де бачився з представниками різних німецьких команд, зокрема, Фрайбурга. Всі щиро вітають, бажають успіхів. А в Україні до мене так ставляться тільки прості люди, звичайні вболівальники. Вони підходять і дякують. А футбольні люди лише негатив виливають.
– Це заздрість?
– Не знаю. Якась ненависть назбиралася. Навіть складно це пояснити. Чесно вам кажу, на краще моє життя не змінилося. Може, ви правильно кажете про заздрість. Навіть журналісти писали, мовляв, «у що він там грав?», «що це за незрозумілий футбол?». Хлопці, грайте у зрозумілий футбол, станьте чемпіонами світу. А потім обливайте моїх підопічних і тренерський штаб брудом. Я всім бажаю добра і удачі. Просто хочу, щоб мене не чіпали.
– Ваша перемога принесла радість усій країні, це були особливі емоції. Ви відчували підтримку українців?
– Безперечно. Наша збірна не грала у футбол для чиновників чи функціонерів. Я ніколи перед ними не хотів вислужитися. Ця перемога для простих людей. Мені дуже приємно, коли вони підходять і дякують. Бо це щиро. Відразу після турніру до мене в Києві цілими сім’ями підходили і висловлювали подяку.
– У пресі поширювалася інформація, мовляв, вас могли звільнити з посади перед чемпіонатом світу. Це правда?
– Я читав таке, але можу запевнити – це дурня. Мені телефонував журналіст, який про це заявив, Михайло Співаковський. Ми з ним спілкувалися потім і я сказав, що це маячня і незрозумілі розмови. Ви собі можете уявити, щоб людину, яка вивела команду на чемпіонат світу, просто так хотіли прибрати?
– Ви багато років працюєте зі збірними командами. Ваша робота в клубному футболі була б цікавим варіантом?
– Ні, мені важко буде. У мене характер. Не подумайте нічого поганого, просто я не зможу працювати в умовах, коли згори почнуть командувати – тоді все розсиплеться. Мені подобається, коли ніхто не втручається в мою роботу. Інакше мені буде дуже складно.
– Але до вас зверталися з такими пропозиціями?
– Були пропозиції, були дзвінки. Але нічого такого серйозного. Я перебуваю на своєму місці. Вважаю, що приношу користь своїй країні. Не сприйміть це за гучні слова. Я пишаюся тим, що я українець і можу прославляти свою Батьківщину.
– Ви могли приносити ще більшу користь, якби очолювали молодіжну збірну України, де виступають ваші недавні чемпіони з U-20. І справа не тільки у не найкращих результатах команди Руслана Ротаня.
– Я не хочу на цю тему розмовляти.
– Наші чемпіони не мають стабільної ігрової практики у своїх клубах. Зате умовний Ерлінг Холанд не перестає вражати футбольну громадськість.
– Жоден тренер не буде собі ворогом. Якщо цей хлопець заслуговує на місце в старті, то обов’язково його отримає. Значить вони не дотягують і потрібно працювати. Ось і все. А проти того ж Холанда ми двічі грали і обидва рази перемогли. Миколенко зжер цього Холанда. Так, він нам забив, але потім Миколенко відзначився. А тоді Влад Супряга переможний м’яч забив.
– Україна відчуває проблеми з атакувальною лінією через дискваліфікацію Артема Бєсєдіна та травму Романа Яремчука. Супряга почав стабільно забивати і теоретично міг би потрапити у заявку національної команди?
– Це компетенція Андрія Шевченка, не моя. Свою думку залишу при собі. У Андрія Миколайовича хороший тренерський штаб. Я вважаю, що у них все вдасться.
– Ви зараз працюєте із збірною України U-17. Чи під силу цим хлопцям замахнутися на серйозні досягення?
– У березні в нас еліт-раунд за вихід на чемпіонат Європи. Давайте поговоримо про це у квітні. У мене свої забобони.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
