Даніло Сілва: «Сини, граючи у футбол, обирають не «Сан-Паулу» або «Коринтіанс», а «Динамо» та збірну України»
Динамо Київ 2134 13 Травня, 10:39

Колишній захисник «Динамо» бразилець Даніло Сілва розповів про свої почуття, які переживав, коли в 2014 році в Україні почалася війна, як довго збирається ще грати у футбол, а також про пам'ятні подарунки, які забрав із собою до Бразилії з України.

- В Європі ти виступав лише за «Динамо». Чому не вдалося пограти в якомусь іншому чемпіонаті? Чи були пропозиції?

- Наскільки я знаю, кілька разів європейські клуби виходили на мого агента, плюс була пропозиція з Китаю. Але я відмовлявся від них, оскільки мені було комфортно в «Динамо», і я не хотів нічого міняти. Мені швидко вдалося адаптуватися в Києві, я постійно грав, була хороша комунікація з президентом, партнерами по команді. І в підсумку провів прекрасних сім років у Києві.

- У 2014 році в Україні почалася війна. Чи відчував ти страх, відчував, перебуваючи в Києві, що в країні проходять військові дії?

- Я пам'ятаю, як у листопаді все починалося. Саме в цей час, до настання холодів, моя дружина з дітьми завжди їхали до Бразилії та поверталася до Києва вже після того, як команда приїжджала з зимових зборів. Так само вона вчинила й того разу. Що стосується мене, то за себе я не боявся, але я щиро переживав за країну та пишався українцями, які встали на захист своєї батьківщини. Дуже багато людей загинуло, а за час революції їхня кількість обчислювалася сотнями, і від цього на душі було дуже сумно.

- На своїй сторінці в Instagram ти показав багату колекцію власних футболок «Динамо». Ти збирав лише свої ігрові футболки або так само і суперників?

- Ні, у мене є різні футболки – і клубів, за які я виступав, і опонентів, проти кого доводилося грати. Загалом колекція налічує понад сотню екземплярів.

- Тобі вже 33 роки. Як довго плануєш ще грати у футбол?

- Фізично я почуваюся дуже добре. Шкода, що зараз футбол призупиненопо всьому світу через пандемію коронавіруса й ніхто не знає, коли вдасться поновити змагання. Принаймні, у США, де вже більше мільйона хворих, усі живуть в невіданні. Але по собі я відчуваю, що зможу грати на високому рівні ще чотири-п'ять років.

- Після завершення кар'єри чим хочеш займатися? Можливо, станеш тренером або функціонером?

- Поки я хочу присвячувати себе винятково ігровій кар'єрі. Як я сказав, у мене ще є чотири-п'ять років у запасі, і поки я не думаю про те, що буде в майбутньому. Лише коли проведу останній матч та повішу бутси на цвях, тоді й буду приймати рішення.

- Ти пограв у США, Бразилії та Україні. Який стиль футболу ближчий тобі?

- Однозначно – український. В Україні акцент робиться на силових якостях, швидкості, багато контактної боротьби. У чомусь український футбол схожий для мене навіть на англійський.

- Їдучи з Києва, ти забрав із собою до Бразилії український прапор та вишиванку. Одягав її хоч раз після цього?

- Прапор України висить у моєму будинку в Лос-Анджелесі поруч із бразильським. Також на почесному місці у мене лежить і вишиванка. А ось футболку з гербом України – тризубом – я часто одягаю, коли виїжджаю в місто або на тренування.

- Йдучи з «Динамо», ти казав, що на Ярмоленка чекає велике майбутнє. Зараз стежиш за його кар'єрою?

- Ярмола – найкращий футболіст, з яким мені доводилося грати у своїй кар'єрі. Можливо, після переїзду до Європи його кар'єра складається не так, як хотілося би, але судити про причини, не знаючи всіх подробиць, я би не став. У будь-якому випадку, я бажаю йому успіхів. Знаючи, наскільки Андрій працездатний, упевнений, він ще заявить про себе на повний голос.

- У тебе ростуть два сини. Хотів би, щоб вони стали професійними футболістами?

- Звичайно, бажання таке є. І, якщо вони оберуть футбольний шлях, то я буду намагатися допомогти всім, чим можу. Але наполягати на професійній кар'єрі не буду – вони мають самі прийняти для себе рішення. Поки вони маленькі, і я бачу, що їм подобається грати у футбол кожен день. Подивимося, як буде надалі.

- На одній із зустрічей з уболівальниками «Динамо» ти казав, що на 50 відсотків відчуваєш себе українцем. Зараз, через три роки після від'їзду з нашої країни, можеш сказати те ж саме?

- Я, як і раніше, наполовину українець (посміхається). Я часто згадую час, проведений у Києві, люблю їсти борщ, який навчилася готувати моя дружина. А мої діти, граючи у футбол у дворі й обираючи команди, називають не «Сан-Паулу» або «Коринтіанс», а «Динамо» (Київ) та збірну України.

- Свого часу ти заснував дитячу футбольну академію в Сан-Паулу. Які у неї успіхи?

- На жаль, її довелося закрити. Влада, зокрема, мер Сан-Паулу, не йшов назустріч у плані розвитку академії, не давав нам землю під будівництво полів. Тому я вирішив закрити цей проект та розвивати свій бізнес із виробництва кави.

- Дякую, Даніло, за інтерв'ю. Вболівальники сумують за тобою...

- Я теж сумую за Києвом та вболівальниками «Динамо». Хто знає, можливо, мені ще вдасться повернутися та ще пограти за «Динамо». Життя футболіста непередбачуване, але я був би радий завершити свою кар'єру саме в Києві.

Юрій Вишневський

Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100