Навряд чи помилюся, якщо припущу, що вперше за час перебування головним тренером головної команди країни Сергій Ребров опинився у справжньому кадровому цейтноті – через травми та дискваліфікації кандидатів у збірну.
Юхим Конопля та Руслан Малиновський не допоможуть збірній через перебір карток. Сюди ж можна зарахувати й відсутність Михайла Мудрика, якщо хтось забув про такого. Травми вибили з ладу Олександра Зінченка та Артема Довбика.
Ці п'ятеро напевно вийшли б в основі проти Швеції, але доведеться шукати їм заміну.
Заміна напевно знайдеться, бо, як ми знаємо, незамінних у нас не буває, але чи буде вона, ця заміна, рівноцінною – питання ще те. Хоча це питання скоріше риторичне.
Однак у цьому випадку пошук тих, хто має замінити відсутніх гравців основи, не обов'язково зводиться до пошуку «вільних вакансій». У певному сенсі все набагато складніше. Складніше, перш за все, якщо поставити собі за мету знайти заміну травмованому форварду «Роми». Тому що, за всієї поваги до Зінченка та компанії, знайти заміну гравцям середньої лінії та оборони все-таки простіше буде.
Простіше буде тому, що вибір хоч і мізерний, але він справді є. Бо замість Коноплі на правому крилі оборони може зіграти досвідчений Караваєв. Він, до речі, може зіграти і на протилежному фланзі, як показав нещодавній матч «Динамо» проти «Полісся».
Це я так «плавно» підвів до того, що якби Зінченко у збірній України грав на тій же позиції, на якій його найчастіше використовували у матчах АПЛ, то й його міг би замінити Караваєв. Але оскільки в нашій збірній позиція лівофлангового оборонця «довічно» закріплена за Миколенком, Караваєва можна розглядати винятково як заміну Коноплі на правий фланг захисту.
У центрі поля вибір ще ширший. Це на мій суб'єктивний погляд. Там і Бражка можна задіяти, і Назарину, і Пихальонка, і Андрієвського. І навіть Твердохліба. Про Калюжного та Ярмолюка не згадую, оскільки вони й так уже в основі збірної.
Достатньо кандидатів і на заміну Малиновському. Та й того товариша, за якого «Челсі» не «відіб'є» свої гроші, навіть якщо тричі поспіль виграє і АПЛ, і Лігу чемпіонів. Антюх, Волошин, Шапаренко, Назаренко, Микитишин. Це, знов-таки, без урахування умовних Зубкова, Гуцуляка чи Циганкова, які й так отримають свої заслужені виклики до збірної.
Упускаю чи виношу за дужки і майже гарантовану відсутність у збірній голкіпера «Реала» Луніна. Навряд чи Ребров запросить його до збірної з огляду на цілковиту відсутність ігрової практики. Його місце напевно займе Різник. У сенсі місце дублера Трубіна. А на статус третього воротаря збірної, який майже напевно опиниться поза грою, можна викликати і Волинця, і Паламарчука, і Варакуту. Та хоч Бущана з Кудриком, суть від того не зміниться, адже грати все одно буде один. Трубін, тобто.
А ось шукати заміну Довбику – це вже справжня дилема. Лихо це, якщо речі називати своїми словами. Так уже виходить у нас останнім часом, що форвардів для збірної – раз, два й усе. Якби Артем був у строю, то тема б і не порушувалася взагалі, бо з трьох очевидних кандидатів – Довбик, Яремчук та Ванат – і вибір упав би саме на них. Тому що толком і нема на кого більше.
Але тут так сталося, що форварда «Роми» травмовано. І так його нинішній сезон нанівець, так ще й проблеми зі здоров'ям. Перманентні проблеми, чого там. Не в ту команду він перейшов. Не під тим тренером він зараз грає. Але зараз не про це. А про куди ширше питання. Куди більш болючіше.
Довбик через травму недоступний, і алгоритм одразу ж зруйновано. Тому що в лінію атаки є лише два кандидати із трьох. У нашому рівнянні з трьома заздалегідь відомими раптом виявився пролом. Затесалася невідомість. І тепер доведеться цей пролом заповнювати. Хоча б для проформи. Хоча б пусткою, але все одно доведеться, бо так належить. Так належить, що форвардів, як і воротарів, має бути три.
Двох ми знаємо. А хто обійме останню вакансію? Хто отримає кредит довіри від Сергія Станіславовича, і, напевно, просидить на лаві запасних весь матч зі шведами?
На це питання тією чи іншою мірою вже відповів сам головний тренер збірної України. «Зараз я розглядаю всіх кандидатів на цю позицію, тому що вона є проблемною… Я задоволений, що зараз у чемпіонаті забивають Краснопір, Пономаренко та Будківський. Тому вони мають шанс потрапити до збірної».
Власне, Сергій Станіславович сам, як би м'якше висловитися – звузив «географію пошуку». Отже, шукатиме Довбика (ну, чи йому заміну) серед цього тріо.
Те, що кожен із цього тріо через різні причини об'єктивно не дотягує до рівня головної команди країни, зайвий раз говорити не доводиться. Ні, таки треба казати? Будь ласка.
Будківському вже 34-и. Він не «біг» і в найкращі свої роки. Його чесноти – гра головою та завершення атак. І у цьому сенсі він практично копія і травмованому Довбику, і, на щастя, «живому» Яремчуку. Потрібен гравець іншого профайлу, за всієї поваги до капітана «Зорі», який на заході своєї кар'єри проводить свій найкращий сезон.
Пономаренко молодець. Провів вісім матчів за «Динамо», забив сім голів, і якщо далі так піде, то без проблем виграє бомбардирські перегони УПЛ. Але ж у цьому випадку ми говоримо про інший рівень. І для такого рівня 20-річний футболіст, який виграв конкуренцію у якогось Бленуце, ще дуже сируватий. Я не виключаю, що в найближчому майбутньому Матвій стане гравцем національної збірної, але саме зараз він може розглядатися кандидатом у цю команду лише як заохочення, а не за реальні заслуги.
Практично все те саме можна адресувати і Краснопіру, в активі якого лише п'ять забитих м'ячів у нинішньому сезоні, і якого навряд чи можна вважати навіть повноцінним гравцем основи «Полісся». Той же Гайдучик із команди Ротаня забив на три м'ячі більше. Так, Краснопір має те, чого немає у Пономаренка і тим більше у Будківського – вміння обіграти один в один, але і він для першої збірної ще дуже сирий.
Так ось, на мою думку, ніхто з цієї трійці не дотягує до рівня національної збірної. Але біда в тому, що вибирати дійсно нема з кого. Гайдучик? Климчук? Устименко? Ще більше не дотягують. Сікан не забивав у чемпіонаті Туреччини, тепер не забиває й у чемпіонаті Бельгії. Ще Бесєдіна згадати? Чи Борячука? Та що толку, якщо толку немає.
Толку немає, бо, за винятком майже святої трійці форвардів, будь-яка позаштатна ситуація, травма/дискваліфікація будь-якого з них перетворює проблему на національну трагедію, бо шукати рівноцінної заміни ніде. Немає у нас поки що нових Вороніних, Ребрових, не кажучи вже про нового Шевченка. Пішло чергове «золоте покоління», нове «золоте» ще не з'явилося. Клубам у зв'язку з цим простіше: можна набрати різних Бленуце, колумбійців з бразильцями, і справа в капелюсі. А зі збірною такий трюк не прокотить. Приклад з натуралізацією такого собі Мораєса показовий.
Тому й виходить так, що будь-хто, хто таки отримає виклик до збірної замість Довбика, опиниться у головній команді країни випадково. Штучно. Авансом.
Але, чорт забирай, когось все одно потрібно викликати. Навіть якщо і вибору до ладу немає.
