Олег Блохін: «У футболі завжди є місце дивам»

Динамо Київ 14 Травня, 20:26 2060
Олег Блохін: «У футболі завжди є місце дивам»
Цього дня в 1975-му році кияни обіграли угорський «Ференцварош» із рахунком 3:0 і стали володарями Кубка кубків. Офіційний сайт «Динамо» згадує ту перемогу разом із її творцями.

Найкращий снайпер команди Олег Блохін, який того року виграв з командою і Суперкубок Європи, а потім поповнив колекцію індивідуальних призів «Золотим м'ячем», про ті часи згадує охоче.

- Це зараз, озираючись назад, Кубок кубків нерідко недооцінюють, а у ваші часи цей турнір в інші сезони бував сильнішим за Кубок чемпіонів. У 1975-му, наприклад, на трофей поряд із «Динамо» претендували «Ліверпуль», ПСВ «Ейндховен», «Реал», «Бенфіка», «Айнтрахт»...

- Молодому поколінню, природно, ближча Ліга чемпіонів, адже ті, кому нині під 30, загалом не застали скасований у кінці минулого століття єврокубок. Про часи, коли ми грали, кажуть скептично: мовляв, що за футбол був у сімдесяті і навіть вісімдесяті! Чи то справа - зараз!

Але в тому і справа, що тоді були поєдинки, які за інтригою готові дати сто очок фори нинішнім. І зірок у командах вистачало: за тими мірками, скажімо, Франц Беккенбауер або Йохан Кройф були популярними нітрохи не менше за сьогоднішніх Ліонеля Мессі і Кріштіану Роналду.

- В 1/16 фіналу переможного Кубка кубків ви пройшли софійський ЦСКА «Септемврійско знаме», який роком раніше вибив із Кубка чемпіонів «Аякс», потім здолали «Айнтрахт» із чинними чемпіонами світу Берндом Хельценбайном і Юргеном Грабовскі...

- Тут важливо зауважити, що в першому матчі ми поступалися німцям 0:2 вже до двадцятої хвилині і, чесно кажучи, самі не вірили, що зможемо врятувати гру. Якщо ви запитаєте, як нам удалося вирівняти ситуацію, а в останні десять хвилин її переламати, забивши два м'ячі, я відповіді не знайду. У футболі завжди є місце дивам.

- У києві ви переграли «Айнтрахт» із мінімальною перевагою, хоча очевидці стверджують, що перевага «Динамо» була суттєвою. Водночас упевнена перемога в першому півфіналі над ПСВ далася вам чималою кров'ю.

- А легких матчів у нас у тому сезоні й не було. Навіть болгар обіграли двічі всього лише з рахунком 1:0. Поєдинки з «Айнтрахтом» вийшли важкими - і на виїзді, і вдома. Ну, а ПСВ, якби не надійна гра Жені Рудакова у воротах і злагоджені командні дії, ми з перевагою в три м'ячі вдома, напевно, не обіграли б. На перших хвилинах, зізнаюся, переваги не мали, та й потім лише трохи перевершували німців. Але все-таки вистояли - і перемогли.

- Можливо, це всього лише байка, але розповідають: той київський півфінал з ПСВ забрав у наших футболістів так багато сил, що після нього в роздягальні деякі не могли навіть згадати, з яким рахунком закінчилася гра...

- Будь-який матч такого масштабу по міру віддалення в часі обростає масою легенд і всякого роду історій. Сил та гра дійсно відняла немало, але щоб не запам'ятати остаточний рахунок! (Сміється). Я, наприклад, його точно пам'ятав...

-... що не дивно для людини, яка рахунок на табло і зафіксувала.

- (Посміхається). Напевно, хтось із хлопців розіграв журналіста, який шукав після матчу цікаві деталі - і жарт пішов до народу. А те, що через мало не півстоліття ви задали це питання, свідчить про те, що наше покоління футболістів увійшло історію. І я хотів би, щоб нинішні динамівці виявилися не гіршими.

- Перед фінальною грою з «Ференцварошем» Валерій Лобановський до останнього моменту не знав, чи зможе розраховувати на вас, Володимира Мунтяна і Володимира Онищенко...

- Свою травму за тиждень до гри в Базелі пам'ятаю як зараз: Олександр Мірзоян з «Арарату» в момент передачі розірвав мені гомілку шипами. Хірург Віталій Левенець зробив операцію в 15-й київській лікарні на Подолі, почистивши окістя і наклавши шви. Мені радили поберегтися і взяти паузу, яка завершилася б за пару днів після фіналу, але я-то хотів грати!

Віктор Іванович Берковський, наш доктор, зробив особливу накладку з пластмаси поверх швів, з якою я, тиждень не тренувавшись, вийшов на поле. Але вже в перерві, коли рахунок був 2:0, попросив лікаря зняти не тільки це хитре пристосування, але і шви - вони стягували ногу і заважали бігати.

- Берковський ризикнув?

- Я взяв відповідальність на себе. І, як бачите, навіть забив у другому таймі.

- Можна уявити, що відчували після гри...

- А я і не пам'ятаю. (Посміхається). У роздягальні була ейфорія навпіл з шампанським.

- Кажуть, саме тоді гравці дослідним шляхом визначили, що Кубок кубків вміщує п'ять з половиною літрів пінного напою.

- Точної цифри не знаю. Але точно пам'ятаю, що шампанського було два ящика.

- Чи ризикнули запастися ще до гри? А як же властиве всім футболістам марновірство?

- Скажу вам більше: шампанське привезли з Києва, звідки ми вперше летіли чартером. Купити в Базелі наш адміністратор Олександр Петрашевський, звичайно, не міг - звідки у радянської людини стільки валюти! Зате преміальні за перемогу виявилися космічними - 500 доларів на брата.

Не пам'ятаю, які сувеніри купували тоді для рідних, але для чогось придбали з Буряком однакові іграшкові пістолети, що стріляли пластиковими кульками. Привезли їх додому, кудись закинули - і більше про них не згадували.

- Тим, хто ніколи не бачив фіналу з «Ференцварошем» і знає лише рахунок, може здатися, що гра склалася в Базелі легко...

- Рахунок, як і в київській зустрічі з ПСВ, мало відповідав подіям на полі. Угорський клуб виявився серйозним суперником, та й підтримка у нього на трибунах була божевільною. За нас уболівали в основному посольські хлопці, які приїхали на матч. Одинадцять років по тому в Ліоні, де ми у фіналі того ж єврокубка зустрічалися з «Атлетико», теж грали неначе на виїзді - іспанців був повний стадіон.

Плюс - у 1986-му у Франції нас брали в облогу журналісти. Ми приїхали незабаром після аварії в Чорнобилі, і після матчу преса написала: «Динамо» перемогло тому, що знаходилося під впливом атомного випромінювання.

- Повернемося до збережених в архівах історій про фінал 1975 року. Розповідають, що Онищенко забив другий гол, порушивши вказівки тренерів, що вимагали віддати м'яч Мунтяну, який перебував у більш вигідному положенні. Потім автор дубля нібито сказав, що жодних підказок не чув…

- Напевно, краще запитати про це Володю Онищенка, але ця історія видається мені малоймовірною. Ну хто, перебуваючи у вигідній позиції з м'ячем у ногах, зупиниться і стане слухати підказки тренера - тим паче, що лава знаходилася досить далеко. Арена вирує, на трибунах повно угорських уболівальників, шум, хоч стадіон і невеликий, досить моторошний. Можу припустити, що на полі Онищенко підказували хлопці, той самий Мунтян, але не впевнений, що Лобановський міг докричатися до нього з бровки.

- «Санкт-Якобс» - стадіон крихітний, старий, тисяч на десять глядачів. У наш час, напевно, йому ні за що б не довірили єврокубковий фінал...

- 45 років тому стандарти були простішими. Не так багато в середині сімдесятих років минулого століття існувало суперсучасних стадіонів. Саму арену, чесного кажучи, уже не пам'ятаю, але роздягальні були так собі. Нас, утім, це не турбувало: «Динамо» приїхало перемагати!

- На завершення хочу запитати вас про достовірність ще однієї історії. Чи правда, що Володимир Веремєєв, який пропускав вирішальний матч Кубка кубків через вилучення в матчі-відповіді півфіналу, не просто поїхав у Базель, але і спостерігав за грою з-за воріт із фотокамерою під виглядом кореспондента?

- Усе, що пов'язано зі мною в цьому матчі, пам'ятаю відмінно - травму, гол, шампанське з Кубка. А от щодо Веремєєва... Він із нами в Базелі точно був, перемогу святкував, але чи стояв за воротами, маскуючись під вашого колегу, - хоч убийте, не пам'ятаю...

Дмитро Ільченко