Ніхто не хотів виходити в Лігу чемпіонів
Як там у класика. «Я запитав вас, чи Ви готові до великих завдань? Це виграш чемпіонату та потрапляння у Лігу чемпіонів. Ви сказали «так» й обманули мене». Ігор Суркіс міг би повторити свої слова знову і знову. Після ганьби з нулівкою проти Лугано і раннім вильотом з Ліги Європи. Чи фіаско на полі Десни, яке воскресило срібну інтригу. Чи перемоги над посередньою Ворсклою аж у серії пенальті, коли Максимов не дотримав слова і побоявся випустити юного Ісенка, фахівця з 11-метрових. Чи поразки від дуже скромної команди Костишина, чого і близько раніше не траплялося на офіційному рівні. Колос же в топ-6 програв 8 матчів, перемігши лише 2 рази – Олександрію і... Динамо.
Не знаю, річ не може бути лише в одному Кадірі, якого, утім, не було в найкращих матчах сезону, і це доволі знаково. Але його підписання – символ повного хаосу в менеджменті клубу. Слабший навіть за резервістів гравець, який боїться м'яча, у команді, що змушена контролювати його до 60% часу в більшості турів УПЛ. Який може раз на 10 матчів вистрілити дальнім ударом, після чого підводити команду із завидною регулярністю.
Який заробляє вилучення чи пенальті на користь суперника, позиційно помиляється і доводить до абсурду статус клубу з великими історичними традиціями. Якого то в центр поля тулять, то в оборону, а потім розказують, що буцімто Момо має якусь сильнішу сторону. Хоча сьогодні ті ж Кендзьора та Шабанов, Буяльський і Шепелєв, Циганков і Шапаренко не відставали, «феєрили» на оборону по повній. Ніби навмисне не хотіли проявити себе в ЛЧ, бодай на попередніх її етапах.
Зоря теж зганьбилася. Боягузливим перекатуванням м'яча в останні хвилин 15 матчу проти Десни, яке ставить вирок на перспективах майбутнього такої команди. Ось вона казкова інтрига. Колос забиває 2 голи у ворота Динамо, а ті, кого останні роки так величали за мужність, просто бояться грати у футбол. Хлопці, все розуміємо – дивне керівництво, чутки про розпуск клубу, якщо не вдасться потрапити хоча б у груповий етап Ліги Європи, традиційний продаж лідерів, відсутність будь-якої стратегії.
Але ви ж самі все літо розпускали ниття про суддів, які нібито тягнуть Динамо на друге місце та відібрали очок 10 (а чому не 100, так би й чемпіонами стали!), не менше. Так ось же воно, історичне срібло на відстані витягнутої руки. І настільки бездарно відмовитися від хоча б найменшої спроби... Цього не можна ні зрозуміти, ні пробачити. Це наводить на нехороші думки, адже до того команда Скрипника якраз показувала, що не вміє сушити гру. Ба більше, Зоря не буде відмовлятися від свого футболу ніколи і нізащо, запевняв екс-тренер Вердера.
Виграй Десна хоч один з домашніх матчів цього тижня, бути б їй другою. Адже кияни набрали в особистих зустрічах з чернігівцями лише 4 очки, подарувавши супернику аж 7. Не захотіли, перегоріли, здалися під психологічним тиском результату, дарма почали бавитися у схему з трьома захисниками, травми – причин може бути море. Однак очевидно, що і така команда не готова навіть до кваліфікації Ліги чемпіонів, а про виклики у збірну України можна продовжувати тільки мріяти.
Чесно грала лише третя сторона – унікальний фініш сезону УПЛ
Шахтар тиждень тому чесно обіграв Десну, показавши всю вразливість команди Рябоконя перед єврокубками, наскільки б симпатичним не виглядав Чернігів в окремих поєдинках чи навіть серії матчів. Олександрія била четверту команду сезону кілька днів тому. Колос сьогодні закономірно переграв Динамо, що як втратило контроль над грою після 20-ї хвилини, так особливо у неї і не поверталося (моменти ніби й були, але суперник регулярно відповідав), а епізоди індивідуальних спалахів Буяльського, Циганкова, Караваєва, Русина чи Де Пени були тільки свідченням шалених проблем психологічного і командного характеру. Хлопці Костишина значно більше виглядали колективом, а не набором зірок з вражаючим его. Помилок не уникали, але билися так, ніби це вони боролися за ЛЧ.
Володар другого місця виявився певною мірою закономірним, але його тріумф навіює смуток Маркевича з тої знаменитої прес-конференції. Класніша за підбором окремих виконавців, стабільніша фінансово, з більшою кількістю фанатів і кращими перспективами жеребкування. Команда Михайличенка може видавати божевільні матчі, як проти Шахтаря в Кубку чи Зорі у двох останніх іграх. А може безвольно зливати через провальну гру всіх в обороні, нестійкий півзахист і психологічно розбитих форвардів. Динамо ще ніколи не вигравало настільки халявних медалей. Воно здобуло срібло не завдяки своїм заслугам, а через чесну гру Шахтаря, Олександрії і Колоса, яким нічого не було потрібно, а вони вигравали і відбирали очки. Ну, і за провальний фініш Зорі та Десні хай подякують.
Історична ганьба на 20 років від суперрекорду Лобановського – як символічно
Вперше в історії Динамо зазнало 9 поразок за сезон УПЛ. Київський клуб всі 4 рази в чемпіонаті поступався Шахтарю. А ще динамівців били Десна (двічі), Зоря, Колос і навіть СК Дніпро-1 з другої шістки. Впав рекорд чемпіонської переваги, який належав Динамо Лобановському. Шахтар-2020 покращив його з плюс 18 на 23. Ганебний розрив, який би і того більший був, коли б не курйозна втрата очок (2 пропущені голи з 89 по 90) в Олександрії. Символічний рубіж і тотальна зміна ролей, як не крути. Також вперше в історії золото вручили за 5 турів до фінішу. Водночас 20 років потому команда Каштру все ж не повторила рекорд Лобановського за очками (82, а було 84).
Нас усіх вкотре кинули. Це Україна, крихітко. Тут так заведено ще з бісових радянських часів, які посіяли непереможні зерна комунізму – лицемірство, обман, подвійні стандарти, повсюдну корупцію і солодкі обіцянки світлого майбутнього, що має настати ось-ось, але все ніяк. Не існує ніякої третьої сили. Є велике падіння гранда і пара команд, які ментально не переросли рівень маленьких клубів без особливих амбіцій і перспектив, щоб цим скористатися. Не вбили б горе-боси більш топові Металіст і Дніпро, Динамо вже тренував би новий фахівець, а команда думала відразу про виступи в ЛЄ, без тих п'янких ілюзій, якими манить ЛЧ. Як це було двічі поспіль за часів Блохіна, після чого почався підйом імені Реброва.
Потрібні радикальні зміни, це очевидно. Мабуть, тому Ігор Суркіс не поспішив висловити довіру Михайличенку після виходу в ЛЧ. Хоча це нічого не означає. Робити такі ура-заяви за мотивами фіаско від дебютанта Прем'єр-ліги – аж якось незручно, принизливо чи що. Рік тому президент клубу довго тягнув і вирішив довіритися Хацкевичу. За тою ж дивною логікою, Михайличенко заслужив як мінімум ще один шанс – білорусу ж давали роки! Однак кияни ще ніколи так не провалювалися в чемпіонаті – лише 61,45% набраних очок, найгірший результат в історії. А 11-матчева серія пропущених голів, яка продовжилася до наступного сезону – ще одне унікальне фіаско в рамках УПЛ.
Тож за логікою речей, клуб має чекати велика революція на всіх рівнях, чистка як серед гравців, так і тренерів. Якщо команда може, але не хоче, регулярно кидає грати, намагаючись виїхати на класі, вона не заслуговує на розуміння. Можна програти раз, другий. Програти через травми лідерів, нефарт, суддів. Однак не можна робити це так безвольно проти суперників з іншої планети. Не можна робити це 9 разів, звикаючи до фіаско як буденного стану речей. У тренерів уже список відмазок завершився. Майже, як список замін сьогодні. Вдуматися тільки – Костишин має 5 людей для того, щоб освіжити, а Михайличенко з його значно більшими можливостями випускає тільки двох, та й тих в безодню.
Судячи з того, як Зоря провела останні хвилини проти Десни, Динамо реально може очолити Скрипник. Тоді в цьому хоча б якась логіка була (краще вже це, ніж повірити, що команда сама обрала ті 3 мільйони євро з копійками, які отримає луганський клуб за вихід у Лігу Європи). З іншого боку, це український футбол, який керується особливими правилами. Тут переможний гол у ворота киян забиває екс-форвард Динамо Лисенко, а Супряга, який належить віце-чемпіонам, у цей же день робить дубль за Дніпро-1.
Влад, до слова, став найкращим бомбардиром УПЛ 2019/20 з динамівців (14 забитих, 12 з гри, третє місце загалом, після Мораєса і Філіппова) і має всі шанси закріпитися влітку після камбеку. Повернеться і Лєднєв (11 влучань, повністю провалений літній період після відновлення сезону, без голів чи асистів з березня) на пару з Тимчиком. Та чи не стануть вони посередностями, в яких перетворюються великі таланти Динамо? З кожним новим непотраплянням у Лігу чемпіонів рівень команди падає все більше, а тренери виглядають все випадковішими пасажирами на електричному стільці з неминучим прикрим фіналом.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
