— Богдане, які перші враження від перебування у новій команді?
— Тут чудові умови для роботи, все є. Хлопці добре прийняли, тож, у принципі, все добре.
— Розмови про твій перехід сюди точилися вже деякий час. Чи були інші варіанти?
— Були варіанти, але я для себе обрав СК «Дніпро-1». Це рішення сформувалося не вчора і не позавчора, а раніше. Ні про що не шкодую. Працюватиму та буду віддаватися повністю у цій команді.
— «Львів» став, за великим рахунком, першим клубом, у якому ти затримався на тривалий час. Чому не виходило ніде закріпитися раніше?
— У «Шахтарі» я був три роки, але, якщо мова про матчі у вищій лізі, так, це «Львів». Можливо, причина частково полягає у тому, що лише в останній рік чи два активно почали довіряти молодим воротарям. Раніше вважалося, що молодше 25 років це ще не воротар. Але нічого, працюємо, і, дай Боже, все буде добре.
— Утім, в юнацьких збірних ти отримав неабиякий досвід, граючи більше, ніж у клубах…
— Так, я грав за свій 1995 рік, а також Юрій Мороз викликав мене до збірної 1994 року. Потім була і молодіжна збірна. Поїздив чимало.
— Як вдавалося грати одночасно за два віки?
— Ну, як… Плюс-мінус нормально (посміхається). Три дні вдома – і поїхав знову.
— Які враження залишилися від Чемпіонату Європи?
— Просто чудові! Я там, до речі, теж пенальті відбив. А на чемпіонаті світу потім у груповому турнірі ми не пропустили жодного м’яча за три матчі, вилетіли у серії пенальті. Гарні спогади залишились. І звичайно, це стало великим досвідом. Кращі футболісти роз’їхалися потім по великих клубах – це відображає рівень турніру.
— У підлітковому віці тебе відрахували з «Динамо». Що це було для тебе на той момент?
— Була образа. Був впевнений, що мене прибрали не за спортивним принципом. І я це довів. За півроку мене кликали назад, але я відмовив. А за три роки дебютував у вищій лізі.
— Матчі проти «Динамо» є для тебе принциповими з того часу?
— Ні. Кожний суперник має бути принциповим, адже треба виходити та завойовувати три очки.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
