Три думки після матчу «Динамо» – «Львів»

Динамо Київ 20 Вересня, 10:19 3233
Три думки після матчу «Динамо» – «Львів»
«Динамо» обіграло «Львів» (3:1) у 3 турі чемпіонату України.

Команду Луческу побачили тільки по перерві – резерв змарнував свій шанс

«Ми самі ускладнили собі гру. Вийшли на поле з думкою, що вже виграли матч, робили дитячі помилки. Не грали те, що готували останні дні, а більше імпровізували. Не вдавалося виходити з-під пресингу – все пробували короткими передачами, і це було помилкою». Луческу розклав усе по полицях, відзначивши, що лише після перерви, коли відразу вийшли на заміну 4 гравці, команда почала виконувати задумане. Особливо розчарували Цітаішвілі, Андрієвський та Лєднєв. Шепелєв ще хоч створив 2 моменти. Румунський тренер показав, що не боїться масово довіряти талановитій молоді, але свого тренера так безжально підводити не можна.

Сумно, що навіть після перерви не обійшлося без помилок. Є питання до гри Забарного та Сироти в епізоді з пропущеним голом. Та й взагалі не мало Динамо права дозволяти супернику повертатися у гру. Адже попереду Львів створював ще менше, ніж Київ. Ударів ніби багато, на рівні команди Луческу, але все це більше з відчаєм, ніж з ідеями та якістю. Повністю розчарував Артем Кравець. Уже досвідчений форвард вийшов так, ніби це його команда мала втримати прийнятний рахунок, а не виривати 3 очки.

Добре, що зусиль і креативу Циганкова з Шапаренком вистачило. Усе ще молоді (22 і 21 рік відповідно) хавбеки організували 3 голи плюс вилучення. Ожив і Супряга – заробив пенальті, поставив крапку, шукав, знаходив моменти і в тему підігравав партнерам. Буяльський та Сидорчук додали спокою в середині поля, команда дала відсіч агресивному пресингу – почали проходити паси у фінальній третині поля, обіграші, розриви, небезпечні стандарти. Словом, спрацювали всі заміни, крім новачка Кравця. Водночас зі змін у стартовому складі позитивно відзначити можна хіба що Вербіча і з натяжкою виправдати Шепелєва.

Суддя Копієвський начудив – є питання у 3 ключових моментах матчу

З VAR українським рефері працювати важкувато, а без нього – ще складніше. Важко вгледіти момент фолу в епізоді, коли Львів реалізував стандарт на 1:1. Клименчук заграв дуже натхненно після того, як привіз прикрий для його команди пенальті. Ліз в атаку, подавав, обігрував, загострював, як міг. Однак не помітити абсолютне пірнання в ноги Кендзьори – це ще треба вміти. Тут, щоправда, непроста дилема. Або призначати штрафний, або виписувати другу жовту за симуляцію. Значно більше було схоже на вилучення, ніж фол.

Далі Копієвський ніби спробував реабілітуватися перед киянами. Але знову боявся брати повну відповідальність. Даєш другу жовту за відмашку захисника в межах штрафного? А чого ж тоді не пенальті, а «фол» в атаці? Та й велике питання в тому, чи був той м'який рух в бік обличчя настільки агресивним, як це красиво показував Циганков? Ну, і вирішальний гол забито після суперечливого штрафного. Не виключено, що Буяльський малював так само красиво, як Клименчук. Принаймні гравці Львова після гри висловили великі сумніви у справедливості призначеного штрафного, з якого було забито переможний м'яч.

Львів повторив Динамо пекло Шахтаря, порятунок «списаного» і кураж тренера

А це вже цікаво. Команда Цецадзе присоромила всіх критиків. Здавалося, після 0:4 від Колоса що можна від них чекати? Схоже, не тільки експерти, а й самі гравці Динамо також вийшли з очікуваннями, що перемога сама впаде в ноги без зайвих зусиль перед Гентом. Цецадзе казав, що у нього є план, і гравці блискуче реалізували його в перші 45 хвилин. Організація гри в пресингу та обороні – топова як для УПЛ. Цілком тренерська команда, яка дуже пристойно рухалася в такт крикам грузинського тренера. Цецадзе впіймав такий кураж, що почав затикати рота тренерам Динамо. Цікаво, що Луческу з боку дивився на це зі спокійною посмішкою, хоча рахунок був хиткий 1:1.

Їм би ще прибрати індивідуальні помилки (ну, не можна так фолити у штрафному, коли гра дається), додати характеру (не використали момент, коли динамівці попливли, дали привід судді для дивного вилучення) та знайти щось цікавіше для атаки, ніж просто стандарти та дальні безперспективні удари. А так Львів перекрив кисень атакам Динамо ще на початковій стадії. Це нагадувало проблеми Шахтаря та його гравців у збірній України під пекельним високим пресингом.

Молоді Сирота та Забарний не чекали такого тиску – в дублі та й навіть УПЛ мало хто грає настільки агресивно. Не витримували і Кендзьора, і Андрієвський, і Лєднєв, і Цітаішвілі. Рідкісних спалахів центральних півзахисників, Вербіча та Миколенка було геть недостатньо, щоб зламати надійні редути львів'ян. Шепелєв, може б, ще і залишився на полі, але зараз у нього дуже крутий конкурент – Шапаренко виглядає лідером команди, хоча його начисто списували і минулі тренери, і деякі експерти. Якби не штрафний і гольовий пас Миколи, Динамо увійшло б у депресивну серію домашніх нічиїх проти закритих суперників, які скромну атаку перекривають військовою дисципліною захисту. А так психологічно важлива перемога, хоча не без тривоги за майбутнє.