Чого чекати від Ігора Йовічевича в «Дніпрі-1»

Футбол України 24 Вересня, 12:56 1552
Чого чекати від Ігора Йовічевича в «Дніпрі-1»
Оглядач Sport.ua вважає прихід хорвата в Дніпро цікавим рішенням. Але не більше того...

Незважаючи на те, що саме спрага - «все», а імідж «ніщо», в житті часто буває навпаки. А в футбольному житті - тим більше. Ось, наприклад, є такий тренер - Жозе Моурінью, який після «Інтера» як топ-тренер, на жаль, закінчився. Але щедре на минулі заслуги резюме дозволяє йому досі бути затребуваним на найвищому рівні. Хоч він цей рівень вже не тягне. Але імідж, як та залікова книжка в інституті, продовжує працювати на людину...

Призначення головним тренером «Дніпра-1» Ігора Йовічевича - на мій скромний погляд, приблизно з тієї ж парадигми. Цікавий співрозмовник, розумний і тонкий, з самоіронією, на короткій нозі з Фернандо Йєрро та Гуті, тримає руку на серці під час виконання Гімну України, а «Карпати» називав своєю «коханою дівчиною». Ну як така людина може не викликати симпатії?

До речі, у нього не тільки тренерська, а й суто футбольна кар'єра була цікавою: пограв і в Хорватії (ясна річ), і в мадридському «Реалі» (правда, лише в другій команді), і в Японії, і в Китаї, і в Бразилії. Але ми, природно, знаємо його в першу чергу по «Карпатах». Як футболіст Йовічевич у львівській команді залишив не надто виразну колію. Власне, і як тренер - теж. Але от якось зумів до себе розташувати вимогливу тамтешню публіку. Уже згаданим вище відмінним знанням української мови, емоціями, мовними зворотами і європейським менталітетом. Ну хіба можуть з ним зрівнятися за фоновим чи візуальним сприйняттям Безубяк, Дулуб, Кучеров, Шаран і інші, хто теж мав честь в «епоху Димінського» очолювати славний клуб? Відразу відповім - не можуть. Тому що ці товариші - «сухарі», часом недоречні, часом примітивні. А Йовічевич - такий бусечка.

Але ось, якщо чесно, то нічим особливим Ігор на чолі першої команди «Карпат» (підкреслюю: саме першої) не вирізнявся. У сезоні 2014/2015 його «Карпати» фінішували в УПЛ на передостанньому тринадцятому місці, а в наступному чемпіонаті - на сьомому (правда, другу половину сезону команда грала під керівництвом вже Володимира Безубяка). Вище «зелено-білі» забратися тоді не могли: то була їхня межа. Хоча в своєму розпорядженні Йовічевич, а пізніше і Безубяк, мали таких кваліфікованих гравців, як Гітченко, Костевич, Василь Кравець, Пластун, Ксьонз, Худоб'як, Бланко Лещук, Гуцуляк, Швед...

Справедливості заради потрібно відзначити, що Йовічевич сам покинув «Карпати», а не був відправлений у відставку, як багато його колег: пішов з клубу тому, що не зміг домовитися з Димінським про новий контракт.

Після «Карпат» Йовічевич запам'ятався по роботі в загребському «Динамо», вихованцем якого він є. Хоча, як запам'ятався: не пробув біля керма першої команди і три місяці. Під його керівництвом «біло-сині» провели сім поєдинків в чемпіонаті Хорватії: дві нічиї, дві поразки і лише три перемоги. У підсумку «Динамо» все одно стало чемпіоном країни, але тільки тому, що мало беззаперечний очковий запас міцності, а конкуренти виявилися боязкого десятка.

Тобто, якщо резюмувати успіхи Йовічевича - тренера «дорослих» колективів, то маємо 13 місце в чемпіонаті України і розрив контракту «за обопільною згодою сторін» з «вічним» чемпіоном Хорватії. Ось, власне, в сухому залишку це і є весь його «бекграунд».

Його апологети можуть згадати про успіхи Йовічевича в молодіжній першості України на чолі «Карпат», а на чолі загребського «Динамо» - в Юнацькій Лізі чемпіонів. І будуть по-своєму мати рацію. Але я ж і не збираюся штучно зменшувати або замовчувати тренерські чесноти 46-річного хорвата на юнацькому рівні. Але хороший, або навіть відмінний дитячий тренер - це ще не означає, що таким же тренером він стане і в дорослому футболі.

Проте, призначення Йовічевича в «Дніпро-1» особисто я приймаю лише з часткою скепсису. Як би там не було, з тренерськими ідеями і тренерським чуттям у Ігора, здається, все в порядку. «Дніпряни» з Михайленком потрапили в міжчасся: таку собі кризу ідей. Чи навіть кризу віри. Потрібен новий чоловік, не з системи (типу не з «дніпровським серцем»), щоб струсити команду, дати їй новий імпульс.

Емоційний, «європейський» і, взагалі-то, толковий Йовічевич може і струснути, і дати імпульс. Це якщо говорити про коротку або, в кращому випадку, середню перспективу. Але от коли закінчиться ефект новизни, коли почнуться будні, а ще гірше - міжсезоння, особисто я не впевнений, що він впорається. Досі виходило не дуже.

Але навіть не це найстрашніше в цій ситуації. Справа в тому, що «Дніпро-1» навіть після відставки Михайленка продовжує залишатися «командою Русола». Незмінний спортивний директор клубу і вірний «Санчо Панса» самі знаєте кого в якості менеджера проявив себе аж ніяк не з найкращого боку. Щоб відшукати з «нафталіну» Папу Гуйє чи Дугласа багато розуму не потрібно. Як і орендувати у «Динамо» Булецу чи Супрягу. А в іншому чим запам'ятався дніпровський спортдир? Та нічим, на жаль. «Дніпро-1» зараз - сира і шорстка команда з точки зору кадрового потенціалу. І без посилення, причому продуманого і розважливого, затягнути колектив в єврокубки, як було велено «зверху», навряд чи вдасться.

Хоча, впевнений, за спробами Йовічевича «тягти» буде цікаво спостерігати. Адже він дійсно колоритний і привабливий.

Тільки ось одного іміджу може виявитися недостатньо.

Валерій Василенко, Sport.ua