На той момент в капітана «Динамо» справи йшли геть кепсько. Команда погано тримала м’яч, їй не вдавалось нічого придумати через дрібний та середній пас, та й пресинг киян розбивався занадто легко. Насувалась найглибша за багато років криза - навіть «Лугано» та «Мальме» стали «Динамо» не по зубах.
І все це на фоні нечуваного піднесення національної збірної, де кістяк складали діючі або колишні гравці «Шахтаря», а його, Сидорчука, навіть не запрошували, адже він грав у зовсім інший футбол. Грубий. Неестетичний. Архаїчний. Простіше кажучи, «динамівський». В прекрасне майбутнє, куди твердою рукою вів всіх Андрій Шевченко, Сергій не вписувавсь. Тому лишалась хіба Туреччина.
Добре, що «Бешикташ» тоді блефував і в нього не вистачило грошей. Сидорчука, як він потім зізнавався, розвернули прямо в аеропорту.
А вже дуже скоро Суркіс звільнив Хацкевича, призначив Михайличенка - і капітан повернувсь в основний склад, відзначивши новий поворот в кар’єрі геніальним голом в Кубку з «Шахтарем».
Взагалі це типова історія для Сидорчука - в «Динамо» він постійно то грав, то сидів, залежно від бачення чергового тренера.
Блохін давав пограти, але не завжди - в фаворі була трійця Гармаш - Бельханда - Велозу, плюс не забуваємо про Аруну. Краще справи пішли при Реброві, але й там сезон-2015/16 не вдався. 11 виходів в старті за весь чемпіонат - то геть несолідно, хоча й прогнозовано. Ребров пересунув на місце опорного хава номінального плеймейкера Рибалку, перебудувавши всю гру команди. Сидорчуку не завжди вдавалось вписатись в нову формацію.
Потім була травма зі «Скендербеу» та виліт майже на весь рік; ну а ще далі вже згаданий Хацкевич, який з кожним тижнем все частіше лишав Сергія на лавці.
Те, що такий гравець став капітаном навіть трохи дивно, але це лише на перший погляд. Гармаш і Морозюк ще гірші кандидати, а решту ветеранів до того часу як вітром здуло. Коли Сидорчук пошкодив колінні зв’язки, Ярмоленко вже грав за «Борусію», Віда - за «Бешикташ», а Гусєв завершив кар’єру. Важкі часи для клубу, які завдяки Хацкевичу та Михайличенку стали ще важчими. Лише зараз небо над Києвом починає прояснюватись.
«Підсумовуючи час, який ми пропрацювали з Мірчею Луческу, можу сказати, що я ніколи у своєму житті не бачив таких трудоголіків і перфекціоністів. Він досконально розбирає суперників і все пояснює».
Тези першого інтерв’ю Сидорчука про роботу румунського тренера згодом неодноразово повторювали Жерсон Родрігес, Карлос де Пена, Микола Шапаренко, Ілля Забарний. Простіше кажучи, ті футболісти, які при Луческу зробили великий крок вперед. Преса зазвичай відзначає молодь, але Сидорчук очолює цю групу.
Гра Сергія еволюціонує прямо на наших очах. Він більше не бігає з м’ячем - натомість, його завдання рухати м’яч та партнерів максимально швидкими передачами. Ребров використовував для цього Рибалку, майстра обстукування і коротких пасів. Луческу ж вибрав Сидорчука, який віддає вертикально або діагонально на значні відстані. Вболівальники з досвідом неодмінно скажуть, що перший стиль - «спартаківський», другий - «динамівський», і будуть праві.
Паралельно Луческу прививає «Динамо» й інші атрибути, власне, «динамівського» стилю - потужний пресинг в середній зоні, ставку на флангові передачі та контратаки. Ба, більше - Луческу віддає перевагу трудязі де Пені перед яскравим індивідуалістом Вербичем, адже йому треба об’єм роботи, ті самі ТТД. Більш «динамівського» тренера і уявити важко.
І, звичайно, нова концепція гри «Динамо» була б неможливою без Сидорчука. На ньому дуже багато всього тримається.
В домашній грі з «Гентом» (3:0) капітан записав в актив 17 (!) відборів при лише 3 фолах - це кращий результат на дві команди. Також Сидорчук віддав 12 точних вертикальних передач, 6 точних передач в фінальну третину поля (обидва показники - кращі в «Динамо»), пасуючи в середньому з точністю 92%. Для контексту, у Миколи Шапаренка 7 передач вперед і лише 2 - в безпосередній близькості від чужих воріт.
Луческу знає найсильніші сторони його гравців, і саме їх намагається прокачати. Шапаренко добре біжить з м’ячем - і він отримав карт-бланш; де Пена точно подає - і в нього з’явилось вдосталь спроб. А Сидорчук класно пресингує, покриває величезний простір і при цьому бачить поле. На це й робиться ставка.
Найцікавіше, що іншого гравця з такими якостями в «Динамо» просто нема. Гармаш, якщо набере форму, може відбирати і бігати, але в нього гірше з передачами. Та й ненадійний він, хоча після Жерсона нас вже нічим не здивуєш. Буяльський більш атакувальний гравець, Андрієвський не тягне, Шапаренко фізично не може робити так багато перехоплень та підборів. Кажуть, якийсь Белуце приїхав, але його бачив хіба сам Луческу.
Сидорчуку відсутність конкурентів йде на користь. Отримавши ключову роль і море ігрового часу, він показав клас навіть проти «Ювентуса». 11 з 12 точних передач в фінальну третину поля - це другий показник серед гравців обох команд після Хуана Куадрадо. Заслуговують уваги 98% точних середніх та дальніх передач і практично бездоганна гра проти м’яча - 6 відборів і 5 перехоплень при лише 2 фолах. Недивно, що WhoScored за матч поставив Сергію вищу оцінку, ніж хавбекам «Юве».
Ну і як не згадати, що між «Гентом» та «Старою Синьорою» були ще матчі збірної, куди завдяки Сидорчуку та спалаху коронавірусу в «Шахтарі» на три матчі повернувся динамівський футбол. Після Франції здалось, що буде біда, але ігри з Німеччиною та Іспанією довели, що альтернатива «тікі-таці» «Гірників» є, в тому числі завдяки Сидорчуку. В півзахисті «Бундестім» та «Фурії Рохи» зібрані великі майстри, але в Києві вони не проявили і 20% своїх можливостей.
Сильний тренер крутить майбутнім своїх гравців, як забажає. Рік тому ми говорили, що Сидорчуку вже 28. Сьогодні ми кажемо, що йому лише 29. І, звісно, ні про яку Туреччину мова більше не йде.
«Динамо» виграло Суперкубок, на 4 очки відірвалось від «Шахтаря» в УПЛ, вперше за 8 років подолало кваліфікацію Ліги чемпіонів. Треба бути ультрасом, щоб не розуміти, наскільки це круто після агонії останніх років.
Ну і треба абсолютно не розумітися на футболі, аби не бачити, як сильно виріс за ці три місяці Сергій Сидорчук. Пам’ятаєте, як він докричався до вилучення на полі «Мальме» рік тому? Безглуздий був вчинок, абсолютно не капітанський, і наслідки мав катастрофічні - кияни вдруге за свою історію не вийшли з групи ЛЄ. Так ось, тепер того гравця більше нема. Луческу попри брак часу і купу інших завдань встиг зліпити нового Сидорчука - опорника, який знає свої сильні сторони і грає саме на них. Опорника, якого не боязко випускати в великих матчах.
Цікаво, правда? Виходить, весь цей час в Києві був потужний хвилеріз, а ми й не знали. Та що там: ми не здогадувались і про цікавого бокс-ту-бокса Шапаренка, і про героя збірної Бущана, і про те, що Родрігес може бути дисциплінованим, а де Пена - грати в основі. Чесне слово, ми абсолютно нічого не знали про київське «Динамо»!
Ох і Луческу, ох і старий хитрун…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
