Голкіпер завжди залежить від своїх партнерів. Але лише він може виграти чи програти матч, і саме це робить його настільки важливою фігурою.
Антоні Рамальєтс
Як і багато інших топ-голкіперів, Антоні опинився у воротах випадково. «У дитинстві я був ще тим товстуном і ненавидів бігати. Якось мені запропонували зіграти у футбол з товаришами. Звичайно, що ніхто не хотів ставати на ворота. Тоді хтось із хлопців запропонував: «Нехай той малий спробує. Він практично не бігає, до того ж, своїм огрядним тілом грубий закриє половину воріт». Згодом товстун скине зайву вагу, підросте, а деякі навіть стверджуватимуть, що в нього виросли крила. Рамальєтс виявився природженим голкіпером. Головному скауту Барселони Пепе Самітьєру ніколи не бракувало нюху на справжні таланти. Він знайде Антоні в Мальорці та попросить голкіпера спробувати власні сили в синьо-гранатових кольорах. Природно, що Рамальєтс, корінний каталонець, не зміг відмовити Пепе.
Біографія голкіпера нагадує казку про гидке каченя. Неповороткий карапуз із надмірною вагою перетворився на справжнього мачо, якого швидко охрестили Дон Жуаном. Антоні мав буйну чорну шевелюру, завдяки якій він розбив чимало жіночих сердець. Рамальєтс одягався, як справжній джентльмен, фішкою якого були ідеально випрасувані білі сорочки. Та й манерам Антоні міг би позаздрити будь-який англійський лорд. Недарма він, як і Рікардо Самора, отримав прізвисько «El Divino» («Божественний»). На бразильському Мундіалі господарі охрестили Рамальєтса «O Belo Goreiro» («Прекрасний воротар»).
Не всім подобався харизматичний голкіпер. Критики бачили в Антоні самозакоханого нарциса. Вони розповідали, що голкіпер на правій штанзі воріт вішає невеличке дзеркальце, щоб протягом матчу слідкувати за своєю найпотужнішою зброєю на амурних фронтах, – зачіскою. Упродовж всієї кар’єри Антоні дотримувався такого ритуалу. Він виходив на газон, крокував у напрямку власних воріт, вітаючи публіку піднятою рукою, а потім знімав кашкет та рукавиці й жбурляв їх у сітку. Рамальєтс завжди діставав вбивчі удари форвардів голими руками. Саме за цей оригінальний стиль каталонець отримає ще одне зі своїх численних прізвиськ – «Голкіпер без рукавиць».
Холодний вечір 28 листопада 1948 року. На стадіоні Лес Кортс Барселона приймала Севілью. Напередодні матчу «блаугранас» отримали чудову звістку: лідер іспанського марафону – Реал – зіграв унічию, тому в разі перемоги над нервіонцями каталонці наздоганяли заклятого ворога. Саме в цьому надважливому матчі Рамальєтс дебютував у светрі Барселони. І перший млинець, який спік Антоні у лавах Барси, дуже сильно пригорів. Після першого тайму на табло світився рахунок, який аж ніяк не тішив кулес. Барса горіла 0:1.
Вже на 10-й хвилині дебютант «відзначився». Антоні не зміг зафіксувати м’яч після слабенького удару Арcе, і той, відбившись від долонь голкіпера, затріпотів у сітці. «Я не міг собі уявити гіршого дебюту. Зігравши лише 10 хвилин, я спіймав метелика», – згадував Рамальєтс. Наступного дня Мundo Deportivo писала: «У першому таймі гра Барселони була чудовим засобом від безсоння. Та й Севілья не вражала. Щоправда, у нас на воротах стояв той шмаркач, який пропустив один з найкумедніших голів, котрі нам доводилося бачити на іспанських футбольних полях».
У другій половині гри «блаугранас» нарешті забігали, що дозволило їм двічі вразити ворота гостей. Однак після фінального свистка не бракувало критики на адресу Барселони, яка в цьому матчі нагадувала лише власну бліду тінь. Природно, що ніхто не говорив про дебют Рамальєтса. Антоні згадували лише тоді, коли писали про кумедний гол, який він привіз. Більшість газет ховали прізвище горе-дебютанта за фразою «Севілья забила гол завдяки випадку». Очевидно, що серед фанатів Барси тоді ніхто б не поставив жодної песети, що цей голкіпер-роззява через два роки стане героєм не лише Барселони, а й всієї Іспанії.
1950 рік, Мундіаль у Бразилії. 29 червня на монументальній Маракані «Фурія Роха» грала з Чилі. Антоні Рамальєтс, який їхав у Новий світ, як турист, несподівано для себе отримав місце в стартовому складі. Каталонець міг про це лише мріяти. Адже знав, що є тільки третім голкіпером країни. Проте Ігнасіо Ейсагірре начудив у грі зі США. А чому наставник не передав воротарські рукавички його дублеру, на жаль, невідомо. Тренер Гільєрмо Ейсагірре ризикнув і не помилився.
Цікаво, що того дня Іспанія не була Рохою, вона виступала в синіх футболках та білих шортах. Спершу Антоні ніяк не міг впоратись із нервами і ледь не трапилося дежавю. Дебютант знову був близьким до того, щоб пропустити курйозний гол. Антоні кілька разів помилявся з простими ударами та навісами, постійно випускаючи сферу з рук. На щастя, в тому матчі Фортуна була на його боці. Вже на 15-й хвилині гри Рамальєтс нарешті спіймав хвилю та почав тягнути буквально все. Через два повні оберти секундної стрілки Іспанія відкрила рахунок у матчі.
Проте чилійці не хотіли викидати білий прапор. На 28-й хвилині Робледо завдає вбивчого пострілу по воротах Антоні. 20-тисячний натовп на стадіоні вибухнув – «гол» – і через якусь мить занімів. Рамальєтс кінчиками пальців перевів м’яч на кутовий. До кінця першого тайму Антоні здійснив ще кілька дивовижних сейвів. Тож захоплена публіка почала скандувати його ім’я. А іспанські журналісти писали, що Рамальєтс – це новий Самора. Деякі папараці пішли ще далі: вони стверджували, що в тіло Антоні вселилася душа божественного голкіпера. На бразильській землі народилося найвідоміше прізвисько іспанця – «Кіт із крилами». Наступного дня після перемоги «Фурії Рохи» над чилійцями (Антоні в тому матчі втримав свої ворота на замку) художник-карикатурист газети Xut! Валенті Кастаніс домалює йому крила, а через декілька років з-під олівця Жоана Віскарра в Рамальєтса виросте хвіст.
Задовго до того, як Антоні творитиме дива на чемпіонаті світу в Бразилії, він поневірявся клубами, які язик не повернеться назвати грандами. Перший професіональний контракт «Кіт із крилами» підпише в 17-річному віці з барселонською Європою. Щоправда, Антоні це аж ніяк тоді не хвилювало. Він радів, що йому вдалося пережити криваву громадянську війну. Під час цього жорстокого братовбивчого конфлікту Рамальєтс, котрий був замалим, щоб тримати зброю в руках, копав бомбосховища.
Отримавши повістку на початку 1940-х, Антоні змінить Європу на Сан Фернандо з Кадіса. На шляху до Барселони юнак зробить трирічний привал на Мальорці. Де він, зрештою, впаде в око Самітьєру. Попри те, що Пепе вірив у хлопця, він не квапився давати йому зелений коридор до воріт «блаугранас». Нашому герою довелося здолати важкий і тернистий шлях. Так, його на один сезон відправили у заслання до Вальядоліда, який тоді плавав у темних глибинах Терсери (в ті часи третій дивізіон іспанського футболу).
Ці ходіння по муках лише загартували юнака і восени 1948 року Антоні зрештою дебютує в основі клубу, якому з дитинства належало його серце. У кольорах Барси Рамальєтс зіграє в 538-ми матчах. Полиці в будинку Рамальєтса вгиналися від цінних трофеїв. «Кіт» шість разів ставав чемпіоном Іспанії, виграв 5 кубків Генералісимуса (тодішня назва Кубка короля). А ще п’ять разів здобував найжаданішу індивідуальну нагороду для голкіперів, які виступають в Прімері – Трофео Самора.
Незважаючи на фантастичну гру, Антоні небезпідставно турбувався про своє місце в старті Барси, коли команду у 1958 році очолив Еленіо Еррера. Для ексцентричного тренера ніколи не існувало авторитетів. Він завжди робив те, що вважав за потрібне. Щоправда, аргентинець довіряв Рамальєтсу на всі сто. Під час першої зустрічі з голкіпером тренер сказав Антоні: «Деякі члени правління, які не мають зеленого поняття у футболі, вважають тебе застарим і стверджують, що тобі давно пора повісити рукавички на цвях. Поглянь, вони дали мені список з чотирьох прізвищ. Я б хотів поцікавитись, що ти думаєш з цього приводу. Що я маю їм відповісти?». – «Я з вами згоден. Ці дурні нічого не тямлять у футболі. Можете розраховувати не мене, я не підведу». – «Чудово. Таку відповідь я й очікував почути», – сказав синьйор H. H. та порвав список із прізвищами кандидатів на пост воротаря Барси. 1961 рік мав стати піковим у кар’єрі Антоні. Він міг з чистою совістю піти на пенсію, вигравши Кубок європейських чемпіонів.
Однак 31 травня 1961 року стало найчорнішим днем у кар’єрі «Кота». Тоді у фіналі КЄЧ Барселона схрестила шпаги з Бенфікою. Каталонці були явними фаворитами протистояння. Напередодні матчу вони боялися лише дощу, адже з самого ранку над бернським Ванкдорфом висіли важкі грозові хмари. Проте перед стартовим свистком вони розсіялися. І над стадіоном світило яскраве сонце. На жаль, саме небесне світило стане однією з головних причин фіаско каталонців.
Напередодні фіналу лише в двох угорських легіонерів каталонців кішки шкребли на душі. За 7 років до цього Шандор Кочиш та Золтан Цибор підходили в статусі безапеляційного фаворита до фіналу чемпіонату світу-1954. Але золота мадярська команда поступилася посередній німецькій збірній з рахунком 2:3. До речі, той матч приймав саме Ванкдорф. Фінал для Барси розпочався чудово. Вже на 20-й хвилині Кочиш своєю золотою головою розстріляв ворота Перейри. Щоправда, цей гол не додав оптимізму Шандору. Оскільки у вже згадуваному протистоянні з німцями мадяри також швидко відкрили рахунок.
Найгірші побоювання Кочиша справдилися. І головним антигероєм фіналу став Рамальєтс. На 30-й хвилині Антоні вийшов з воріт по пиво, чим миттєво скористався Агуаш, переадресувавши сферу в порожні ворота. А через два повні оберти секундної стрілки Антоні припуститься ще більш катастрофічного ляпу. Він не встиг оговтатися від свого попереднього фокусу, не зумів приборкати простий м’яч та відбив його в стійку. І настільки невдало, що той залетів у ворота. Арбітр Готтфрід Дінст записав цей гол на рахунок Рамальєтса. На 55-й хвилині Колуна передасть ще один «привіт» Антоні. А гол Цибора лише підсолодить гіркоту поразки.
Рамальєтс не збирався ховатися за спинами партнерів після свого жахливого перфомансу: «Мені дуже прикро, що я підвів команду. Проте мені не пощастило. Під час цих трагічних помилок мене засліпило сонце», – пояснював воротар. Можливо, Рамальєтсу не варто було кидати в цьому матчі кашкет у сітку воріт. Якби не цей ритуал, Барса могла виграти свого першого «вухатого» не у 1992-му, а набагато раніше. Антоні не хотів завершувати кар’єру на такій фальшивій ноті. Тому він відклав неминуче ще на один рік.
Барселона, 6 травня 1962 року. Того дня Антоні зіграв свій прощальний матч. Суперником «блаугранас» був надпотужний німецький Гамбург на чолі зі смертоносним Уве Зеелером. Саме німців здолала Барселона у півфіналі попереднього КЄЧ. На 10-й хвилині Антоні витягне з кута воріт мертвий м’яч після коронного удару Уве головою. Цей сейв надихнув Барселону й вона змела Гамбург із газону. Коли Рамальєтс під завісу другого тайму покидав поле, на табло світився рахунок, який досі сниться в кошмарах збірній Ямайки. «Це неймовірна ніч. Я ніколи не забуду її. Все пройшло ідеально, я навіть не уявляв, що моє прощання вийде таким фантастичним. Я хочу подякувати усім за все, що ви для мене зробили, але, чесно кажучи, я не заслужив такої уваги до своєї скромної персони».
Через кілька днів Антоніо отримає листа від «барселонської сім’ї». Голкіпер прочитає його наодинці. На аркуші були написані лише кілька слів, які змусили цього суворого чоловіка заплакати: «Без тебе Барса вже ніколи не буде такою, як раніше».
Літо 2013 року. На газоні Камп Ноу стоїть голкіпер у чорному светрі з першим номером, а на його спині красується прізвище Рамальєтс. Насправді цим голкіпером був не Антоні, а Віктор Вальдес, який прийняв естафетну паличку від свого колеги через 50 років. Воротар «блаугранас» готувався до матчу проти Сантоса в Кубку Гампера. Таким чином Віктор віддав шану Антоні, який за кілька днів до цього поповнив лави футбольної збірної раю.
Родина Рамальєтса не хотіла гучного прощання з Антоні. Вона не дозволила поставити труну на Камп Ноу, щоб кулес провели голкіпера в останній шлях. Перед матчем із Сантосом у ворота поклали вінок червоних троянд.
Фанати «блаугранас» давно готувалися до найгіршого. Стан здоров’я 89-річного Рамальєтса бажав кращого. Так, 1 липня голкіпер навіть не зміг взяти участь в урочистостях з нагоди свого дня народження. Через тиждень Антоні довелося шпиталізувати. Відтоді для Рамальєтса увімкнувся зворотній відлік. На коротку мить хмари на горизонті розійшлися, коли голкіпера виписали з лікарні. На жаль, це було лише короткочасне прояснення. 30 липня 2013 року «Кіт із крилами» полетів на небо.
Володимир Войтюк
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
