Він відіграв два сезони за львівський ОБО (з 1960 року – СКА), потім транзитом через московський Локомотив потрапив у київське Динамо. З українською командою вигравав срібні медалі союзної першості. Але життя після футболу виявилося більш насиченим.

Ігор Іванович змінив півдюжини професій – працював перукарем, сторожем, вантажником, приймальником склотари і навіть прибиральником у школі. Окремо стоїть ще одне нетипове ремесло. Зайцев багато років відпрацював карбувальником міді.

Його бригада працювала над монументом Батьківщина-матері і пам'ятником Засновникам Києва, які вважаються візитівкою столиці України. А ще – над пам'ятником солдату і матросу в Севастополі.

Незадовго до смерті Ігоря Івановича автор цих рядків побував у нього в гостях і намагався зрозуміти, чим були обумовлені його післяфутбольні фінти...

Обмін із Лобановським

У Динамо нападник з’явився на початку 1960 року. Ігор сильно провів попередній сезон у московському Локомотиві, з яким виграв срібні медалі союзної першості, ставши одним із лідерів команди. Під час нашої зустрічі Зайцев не приховував причини свого переходу.

«У Москві в мене була кімната, а в Києві відразу дали квартиру, – згадував Ігор Іванович. – Адміністратор Динамо Рафаїл Мойсейович Фількенштейн, або просто Рафа, зустрів в аеропорту, вручив ключі та відвіз у квартиру. Через кілька місяців я вже їздив на «Москвичі-407» – надали можливість купити без черги. У Локомотиві про такі блага можна було лише мріяти.
До Києва ми прилетіли разом із Юрою Ковальовим. Йому теж дали квартиру поруч. А коли Юра повернувся в Москву, цю квартиру віддали Лобановському. Через деякий час я попросив Валеру зробити обмін – синові не вистачало сонця у кімнаті, Валера відразу погодився».

У Києві Зайцев відіграв півтора роки. Поїхав у донецький Шахтар в середині сезону-1961, за підсумками якого Динамо вперше у своїй історії стало чемпіоном країни.

«Так склалися обставини, – зітхав Ігор Іванович. – Головний тренер Соловйов після поразки від московського Динамо прийняв рішення про моє відрахування. У цьому матчі гол-красень нам поклав Сергій Сорокін, якого В'ячеслав Дмитрович прибрав із команди роком раніше. Я в тій грі сидів на лавці запасних, після результативного удару Сорокіна не втримався і емоційно вигукнув: «У нас відраховують, а в московському Динамо він нам такі голи клепає».
Можливо, Соловйову про це розповіли. Або сам почув – я недалеко від нього тоді сидів. А, може, у тому сезоні просто не виправдав його надій, мало забивав. Після відрахування сходив до нього. Запитав, що ж мені далі робити. В'ячеслав Дмитрович запропонував почати кар'єру дитячого тренера. Погодився, хоча мені було тільки... 27 років.
Дали групу, почав із нею працювати. Через декілька місяців приходить до мене Михайло Ошенков, мовляв, батько хоче з тобою поговорити. Олег Олександрович запросив у Шахтар, який тоді очолював. Я приїхав у Донецьк. Почав грати. Тільки-но вихідний, лечу додому – у Київ.
Ці мотання туди-сюди за декілька місяців набридли. І коли вирушили до Ленінграду грати із Зенітом, попросив наставника мене відпустити. Тим більше, в команді з'явився Віталій Хмельницький, у якого почало непогано виходити. Ошенкова моє прохання здивувало – тільки шість ігор за Шахтар провів. Але він пішов мені назустріч. Єдине: сказав, щоб я у жодну іншу команду Вищої ліги не йшов. Захочу повернутися у футбол, він мене візьме назад у Донецьк».

Від жіночого майстра до карбувальника міді

Зайцев ще відіграв сезон у Тернополі і два – в Івано-Франківську, після чого в 30 років остаточно повісив бутси на цвях. І... влаштувався працювати перукарем.

«Коли закінчив із футболом, потрібно було якось жити далі, – пояснював Ігор Іванович. – Дружина Марина працювала перукарем. Домовилася, пішов спочатку учнем. Вивчився швидко. Спершу виникали неприємні історії – порізав вухо дружині генерала. Це були поодинокі епізоди, а генеральська дружина все одно моєю постійною клієнткою стала.
Працював у готелі Україна, де нерідко оселялися команди, які приїжджали грати виїзні матчі з Динамо. Заходили в перукарню підстригтися, поголитися. Спочатку було соромно потрапляти їм на очі. Потім звик. У підсумку відпрацював жіночим майстром 10 років. Став модним перукарем, з'явилася хороша клієнтура.
Але ноги почали боліти – всю зміну на них. Потрібно було шукати іншу роботу. Поговорив зі знайомими скульпторами. Вони запросили у свою бригаду. Запитали, ким хочу працювати. Вирішив освоїти професію карбувальника міді. Півроку навчався цієї справи. Вивчився».

Скульптор робить ескіз, форматор з ескізу ліпить погруддя або фігуру з цементу. Після чого скульптуру потрібно обкувати міддю. Це і є робота карбувальника.

«Працював без напарника, сам тягав балони з газом і киснем, – згадував Зайцев. – Сподобалося – відчеканив щось, бачиш результат своєї роботи. Потрапив у передову бригаду, якій доручили найвідповідальніші завдання.
У столиці України бригада працювала над пам'ятником Засновникам Києва – князям Кию, Щеку, Хориву і їхній сестрі Либіді. Скульптурна композиція представлена у вигляді човна, на якому встановлено фігури засновників. Виконана з кованої міді. Також працювали над монументом «Батьківщина-мати», який входить у десятку найвищих скульптур світу».

Згідно з висновками експертів, Батьківщина-мати повинна стояти понад 150 років і може витримати навіть землетрус силою 9 балів.

«Скульптуру збирали спеціально збудованим стометровим краном, – ділився робочими секретами Ігор Іванович. – Для пересування людей і технічного обслуговування всередині скульптури змонтували два ліфти – похилий і вертикальний, який рухається на ковзанках під кутом 75 градусів, обладнали майданчики для огляду. Один із ліфтів підіймається з дев'ятьма зупинками до самої голови «Батьківщини-матері», де є люки і технічні майданчики. Можна піднятися в руку зі щитом і в іншу – з мечем».

У Севастополі Зайцев зі своєю бригадою трудився над пам'ятником солдату і матросу. Солдат тримає в руках автомат, матрос – гвинтівку. Пам'ятник видно через бухту з північного боку.

«Але нашими буднями була робота над бюстами Леніна, – зізнавався Ігор Іванович. – На них постійно отримували замовлення, адже фігура Ілліча повинна була стояти в кожній сільраді. Також було багато замовлень на бюсти Тараса Шевченка. Непогано заробляли. Але виникали свої нюанси. У колгоспах іноді розплачувалися не грошима, а м'ясом, борошном, гречкою, ще якимись продуктами.
Можна було заробляти на іншому. Якщо скульптор не хотів допрацьовувати деталі, міг віддати карбувальникам частину своєї роботи – зробити пальці, очі та інші дрібні елементи скульптури. За це ділився частиною свого гонорару».

Фах карбувальника міді довелося покинути наприкінці 80-х.

«Ми залежали від скульпторів, – пояснював Зайцев. – Вони отримували замовлення, потім давали нам роботу. Замовлень ставало все менше. Роботу над пам'ятником солдату і матросу заморозили у 1989 році. Вчергове довелося змінити професію.
Початок 90-х, непрості часи. Мені вже під шістдесят. Перебирати особливо не доводилося. Спочатку приймав пляшки в магазині – лаявся із п'яницями, які їх приносили. Потім працював вантажником – незважаючи на вік, сила ще залишалася. Далі пішов охоронцем в магазин. Якийсь час навіть довелося прибиральником у сусідній школі попрацювати. Паралельно грав за ветеранів. У середині 90-х інспектував матчі другої української ліги. Але за тодішнім положенням інспектори могли працювати до 70 років. Довелося йти через віковий ценз».

Львів і шуби

Під час поїздки з Локомотивом у Мюнхен Зайцев із одноклубниками придбали шуби для своїх дружин. Дружина Ігоря, Марина, поїхала у цій шубі до Львова – в гості до родичів. Вирішила увечері пройтися до пам'ятника Міцкевичу. У темному закапелку її оточили, приставили ніж до горла і вимагали віддати шубу. Марина не розгубилася:

– Я – дружина Зайцева!

– Який у нас грав, чи що?

– Так...

– Ну то йди і більше нам не попадайся!

Монумент Батьківщина-мати

Урочисто відкритий 9 травня 1981 року. Висота – 102 метри (з постаментом), входить у десятку найвищих статуй світу. Встановлений на дніпровських схилах, добре помітний із віддалених точок Києва. Біля підніжжя монумента розташований музей.

В одній руці «Батьківщина-мати» тримає 16-метровий меч вагою у 9 тонн, в іншій – щит розміром 13×8 метрів і вагою в 13 тонн. Монумент суцільнозварний, важить 450 тонн. Сам каркас починається на глибині 17,8 метрів (від входу в музей). На цю глибину йде бетонний колодязь діаметром 34 метри.

Кий, Щек, Хорив і Либідь

Пам'ятник засновникам Києва спорудили в парку на набережній Дніпра весною 1982 року в рамках підготовки до 1500-річчя міста. Хорив, Кий, Щек і сестра Либідь, за переказами літописів ХІ-ХІІ століть, були князями в племінному об'єднанні полян. За давньою легендою, пропливаючи широким руслом Славутича (старослов'янська назва річки Дніпро), вони були захоплені красою пагорбів, тож вирішили тут оселитися, назвавши місто іменем старшого брата. Їхні імена збереглися у міській топоніміці.

ДОСЬЄ

Зайцев Ігор Іванович

Нападник, майстер спорту.

Народився 21 квітня 1934 року в Москві.

Виступав за команди: Ступіно (1952-53), ЦДСА Москва, дублюючий склад (1954), ОБО Львів (1955-56), Локомотив Москва (1957-59), Динамо Київ (1960-61), Шахтар Донецьк (1962), Авангард Тернопіль (1962), Спартак Івано-Франківськ (1963-64).

У чемпіонатах СРСР (Вища ліга) провів 87 матчів, забив 16 голів.

Срібний призер чемпіонатів СРСР (1959, 1960).

Володар Кубка СРСР (1957).

Зіграв 1 матч (1959 рік) за олімпійську збірну СРСР.

Помер 28 січня 2016 року.

Максим Розенко