Наш герой мав мрію. Він хотів стати професійним футболістом. Це була його пристрасть. На жаль, Бог обділив його талантом. Але, якщо ти син одного з найвпливовіших диктаторів світу, для тебе немає нічого неможливого. Ляльковод Муаммар потягнув за потрібні ниточки і мрія Сааді швидко почала втілюватися в реальність. Каддафі розпочав свою кар’єру в 2000-му році, коли йому виповнилося 27. Дебютним клубом Сааді став Аль-Ахлі з Тріполі.
Логічно, що саме сина могутнього полковника вшанували капітанською пов’язкою. Дебют в національній збірній теж не забарився. Партнери по команді отримували солідні бонуси за паси на свого MVP. Найкращі диспетчери отримували Toyota Camry та 500 лівійських динарів (близько 280 євро). «Він був сином лідера країни, тому ви не могли грати з ним так, наче він – простий смертний. Його важко назвати командним гравцем», – згадував один з партнерів Каддафі.
За футбольною сценою усі також працювали лише на Сааді. Коментатори отримали наказ під час трансляцій матчів за участю Каддафі, називати лише його прізвище. Всіх інших іменували, наче в’язнів, лише по номерах. Чиновники та опоненти теж лили воду на млин Сааді. І в цьому немає нічого дивного, адже саме син Каддафі очолював Лівійську футбольну федерацію. В ворота опонентів команди Сааді люди в чорному традиційно призначали найбільше пенальті. Каддафі «благородно» віддавали привілей бити усі одинадцятиметрові. Голкіпери теж все чудово розуміли. Вони навіть не намагалися парирувати пенальті, оскільки їм не хотіли гратися вогнем. Усі прекрасно знали, що в сумнозвісну в’язницю Абу-Салім відправляли й за набагато менші гріхи. Про цю буцегарню казали, що туди можна лише ввійти, а «вийти» можна лише в труні.
Аль-Ахлі з Бенгазі, найстаріший клуб Лівії, ненавидів своїх «братів» з Тріполі. Попри те, що команда ніколи не хапала з неба зірок, вона могла гордитися своїми вболівальниками. На домашніх матчах Аль-Ахлі стабільно збиралися близько 30 000 фанатів, які вважалися найгарячішими в країні. Провінціали стверджували, що саме їх клуб має право на сакральну назву, яку столичні нахабно в них вкрали. Приїзд Сааді мав кепські наслідки для бенгазійського Аль-Ахлі. Син полковника хотів взяти титул. Тому в АА «попросили» перейти всіх кращих футболістів Лівії. Бенгазійському клубу, який втратив своїх лідерів, тепер довелося відчайдушно боротися за виживання. Як показав час, це виявились лише квіточки.Серед фанатів Аль-Ахлі з Бенгазі ходили чутки, що вони постійно потрапляли під гарячу руку арбітрам, через те, що не приховували ненависті до клубу Сааді. В дербі ці припущення підтвердились. Чоловік в чорному прийняв три суперечливі рішення на користь столичних. Він призначив два пенальті в ворота бенгазійців та зарахував гол, забитий зі 100-% офсайду. Провінціали не хотіли терпіти подібне свавілля, тому вирішили покинути поле. Гра поновилась лише після того, коли поліція та особисті тілоохоронці Сааді змусили провінціалів повернутися на газон. Чаша терпіння футболістів та фанатів Аль-Ахлі з Бенгазі переповнилась 20 липня 2000-го. В останньому матчі сезону, щоб залишитись в еліті, клубу було достатньо нічиєї. Але було одне але. Того дня Аль-Ахлі протистояла команда з Аль-Байди, рідного міста матері Сааді.
Спершу все складалося згідно зі сценарієм Аль-Ахлі, проте вкотре своє вагоме слово сліпа Феміда. Арбітр призначив спірне пенальті в ворота опальної команди. Після цього на сцену вийшли вболівальники АА. Тисячі фанатів затопили поле. Про ніяке догравання матчу тепер не могло бути й мови. Далі – більше. Вболівальники затопили вулиці. Вони почали палити фотографії Каддафі-старшого. Дісталося також офісу Лівійської футбольної федерації. Вболівальники перетворили його на попіл. Звичайно ж, вони не забули й про Каддафі-молодшого. Фанати знайшли на вулиці віслюка, якого одягнули в футболку Сааді. Ахмед Башун, колишній гравець бенгазійців, так згадував ті події: «Осел дуже засмутився, коли на нього одягнули футболку з іменем цього негідника». На жаль, Каддафі та його син засмутилися ще більше. Сааді метав громи та блискавиці: «Я знищу цей проклятий клуб! Я перетворю його на совине гніздо!». І він, озброївшись допомогою батька, дотримає слова.
Муаммар також не мав наміру підставляти другу щоку. Він завдав потужного удару у відповідь. Каддафі мав специфічне почуття гумору. Дочекавшись 1 вересня, своєї 31-ї річниці приходу до влади, диктатор зробив незабутній подарунок клубу, котрий наважився кинути йому рукавичку. Бульдозери зрівняли з землею стадіон, тренувальну базу та офіси Аль-Ахлі. Роззяв, які прибігли на смалене, посіпаки Каддафі змусили аплодувати чудовій роботі бульдозерів. «Він знищив усі наші відео, записи, трофеї та медалі»,– розповідав Ахмед Башун. «В жодній країні не могло трапитися подібного звірства, Каддафі одним розчерком пера перетворив клуб в пил. На жаль, нам не пощастило народитися в Лівії», – зі сльозами на очах згадував в інтерв’ю The Guardian фанат АА Халід.
Потім диктатор зробив ще кілька контрольних пострілів по тому, що залишилося від клубу з Бенгазі. В скандальному матчі йому зарахували поразку, що означало автоматичний виліт. Проте це не мало жодного значення, адже клуб опинився поза законом. Каддафі добився безстрокової заборони діяльності Аль-Ахлі. Паралельно йшли арешти фанатів та співробітників клубу, яких звинуватили в спробі державного перевороту. Так, вже згадуваний Башун просидів сім місяців за ґратами. За що? «Я не знаю. Мені так і не висунули ніяких звинувачень.
Просто запроторили до в’язниці, а через 7 місяців випустили на волю», – розповідав Ахмед. Іншим пощастило значно менше. Тоді заарештували близько 80-ти людей, пов’язаних з Аль-Ахлі. 30 з них отримали від трьох до десяти років. Не обійшлося й без смертників. Троє людей сиділи в одиночних камерах та налякано прислухалися до кожного шурхоту. Приречені розуміли, що кожна мить може стати для них останньою. Один зі смертників не витримав та наклав на себе руки. Згодом Каддафі проявить невластиве для нього милосердя й помилує двох інших
А Сааді продовжував свою вражаючу кар’єру. В першому ж сезоні він здобув кубок Лівії. Наступного року Аль-Іттихад підписав «кращого» гравця країни. Природно, що в новій команді Сааді не загубився. Він допоміг їй взяти два золота в сезонах 2001/02 та 2002/03. Каддафі навіть здобув лаври кращого бомбардира чемпіонату. А ось в матчах за національну збірну форвард зі зрозумілих причин був лише блідою тінню вбивчого снайпера, який сяяв в лівійських турнірах. У 18-ти матчах він ледь нашкрябав два голи. Кар’єра Сааді нагадувала казку: два золота, президент місцевої федерації футболу, власник клубу, за який грав, капітан збірної та вбивчий бомбардир. Видавалося, що настав час припинити це посміховисько та поставити крапку. Проте Сааді ніколи не бракувало амбіцій. Він вважав, що давно переріс рівень чемпіонату Лівії, а тому настав час підкорити Європу.
9 січня 2002 року всі світові ЗМІ облетіла дивна новина. Каддафі придбав 5,31 % акцій Ювентуса. УЄФА не надто сподобався такий крок б’янконері. Адже усі чудово знали брудне походження грошей полковника. Ювентус ж відкидав усі закиди: «Ця операція підтверджує велике зацікавлення до нашого лубу та усіх наших проектів країн Близького Сходу». За цією угодою стояла фігура всесильного прем’єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі. Він «підписав» з Каддафі джентльменську угоду про перехід сина диктатора в Ювентус. Не лише італійці загравали з кривавим режимом. Цим також відзначились й каталонці. В 2003 році з нагоди візиту Сааді до Барселони був організований товариський матч на Камп Ноу, в якому взяв участь кращий гравець Лівії. Цікаво, що матч відбувся, попри те, що Королівська іспанська футбольна федерація сказала категоричне «ні» цій клоунаді. Каталонці повністю відпрацювали нафтодолари та навіть забезпечили трансляцію цього «матчу століття» на всю країну.
На початку 2000-х Берлусконі був одним з кращих друзів Каддафі. Італійська економіка могла не протягнути без лівійської нафти. Тому трансфер Сааді до Серії А видавався ідеальним сценарієм для Сільвіо. Для того, щоб здійснити мрію сина, Муаммар був готовий на все. Тодішній тренер Старої синьйори Марчелло Ліппі почувався пішаком на великій політичній шахівниці. Він мав зробити вкрай непростий вибір. Марчелло обирав між вогнем та полум’ям. Ліппі міг заблокувати трансфер Сааді та позбавити розкішної цяцьки один з найкривавіших режимів світу і після цього втратити роботу. Інша альтернатива також не додавала Ліппі крил – купити топ-гравця Лівії та відпрацьовувати криваві нафтодолари. А після цього пішака Марчелло могли б зняти з шахівниці й зовсім не для того, щоб перетворити його на ферзя. Ліппі мужньо вибрав перше та не помилився. Йому пощастило вийти сухим з води. А Берлусконі довелося шукати когось іншого, хто б погодився виконати забаганку диктатора.
Таємний агент Сааді Сільвіо Берлусконі швидко знайшов альтернативу Ювентусу. Він зателефонував ексцентричному президенту Перуджі Лучано Гауччі. Бос Грифонів особливо відзначився в 2002 році. Лучано хотів вказати на двері форварду своєї команди Ан Джон Хвану за те, що кореєць поховав збірну Італії на чемпіонаті світу. «Можливо, він не надто хороший гравець, але зміцнить наші взаємини з Лівією», – так прем’єр переконав Гауччі. 29 червня мрія Каддафі стала реальністю. Того дня Сааді підписав дворічний контракт з Грифонами. Презентація новачка відбулася в прекрасному середньовічному замку, який належав Лучано. На прес-конференції Сааді не бракувало впевненості в собі: «В Африці ми часто граємо матчі, які, можливо, не менш жорсткі, ніж тут, в Італії».Каддафі суттєво переоцінював власні сили. Лівійцеві до рівня Серії А було, як до неба. «Сааді – найгірший футболіст з яким я будь-коли грав. Він нагадував 13-річного хлопчака, якого чомусь занесло до дорослих. Сааді активно тренувався, але навіть викладаючись на 100 відсотків, він не міг зрівнятися з нами. Якби Каддафі навчився бігати вдвічі швидше, то залишився б найповільнішим нашим гравцем», – згадував захисник Перуджі Сальваторе Фрезі.
Одного разу в сина диктатора заболіло вухо. «Тоді він зателефонував кращому спеціалісту в Італії, сів на гелікоптер та полетів до Мілану (більше 350 км від бази). До обіду Сааді вже повернуся», – розповідав форвард Емануеле Берретоні. Час йшов й всі очікували дебюту заморської зірки. Проте Сааді так і не з’являвся на полі. Каддафі почав тиснути на Берлусконі. Прем’єр виправдовувався тим, що Сааді повинен продати свою частку в Ювентусі й лише після цього він зможе дебютувати у складі Грифонів. Гауччі також просив тренера Серсе Космі виділити лівійцю хоча б кілька хвилин. Але той вперто відмовлявся. «Він – безнадійний. Тільки через мій труп».
Сааді не втрачав надію зрештою зіграти в Серії А. Він найняв собі зіркових тренерів: Дієго Марадону, Пола Гаскойна та дискваліфікованого олімпійського рекордсмена на стометрівці Бена Джонсона. Навіть допінговий канадець не навчив сина диктатора бігати швидше. Сааді дебютував в складі Грифонів лише після того, як розлучився з акціями б’янконері. Свої 15 хвилин слави лівієць отримав у матчі з … Ювентусом. La Gazetta dello Sport саркастично прокоментувала дебют лівійця: «Каддафі з’явився на полі через хвилину після вилучення захисника Юве Чиро Феррари. Можна сказати, що Космі цією заміною відновив чисельний паритет». Грифонам тоді вдалося здолати Стару синьйору з рахунком 1:0. Син диктатора прийшов, побачив та переміг. «Це лише початок мого шляху на європейський футбольний Олімп», – думав Сааді.
Але Італія це зовсім не Лівія. І Сааді ніхто не збирався давати грати лише за те, що він був сином Каддафі. Це були перші та останні 15 хвилин лівійця в формі Перуджі. Можливо, Космі ще б дав кілька шансів Сааді. Однак той, розчарувавшись в ефективності роботи з зірковими тренерами, вирішив вдатися до більш дієвого засобу. Його спіймали на вживанні допінгу. Сааді поповнив клуб любителів нандролону. Гауччі все заперечував: «Каддафі мав проблеми зі спиною і він протягом кількох місяців літав лікуватись до Німеччини. Інформація про допінг не є великою несподіваною. Адже всі знають, що певні ліки містять в собі заборонені препарати. Сааді ні в чому не винен. Я пропонував йому пройти курс лікування в Італії, але він волів звернутися до закордонного спеціаліста». Так закінчилася коротка кар’єра сина диктатора в Перуджі.
В усіх власних бідах Сааді звинуватив слабку команду, в якій йому довелось грати. «Я набагато краще зможу проявити себе в потужному клубі, наприклад, в Ювентусі. Б’янконері я міг би дати набагато більше, ніж Грифонам. Я найкраще проявляю себе, коли поряд зі мною гравці екстра-класу, а не середняки». В Перуджі ще довго розповідали про «подвиги» сина диктатора. Сааді жив лише в найдорожчих готелях міста. Якось він забронював цілий поверх для себе, шістьох тілоохоронців та улюбленого собаки Діни. Псові подавали лише кращі шматки стейків і він навіть спав в розкішному ліжку. А ось кінологу, який доглядав за собакою, довелося задовольнятися підлогою. Головного болю працівникам готелю додав приїзд дружини Сааді. Вона замовила все молоко, котре було в закладі, оскільки вирішила прийняти молочну ванну. В далекі мандрівки Каддафі катався приватним літаком, а для поїздок на невеликі дистанції у нього завжди стояли під рукою шість елітних Мерседесів та розкішний лімузин.
Про пригоди лівійця в Перуджі залишив чудові спогади один з його екс-одноклубників Джей Ботройд: «Він не був топ-гравцем, але не варто забувати, що футбол для нього залишався лише хобі. Сааді не хотів відставати від партнерів та щодня активно тренувався. І, щоб хто не казав, але він здійснив свою мрію та став професійним гравцем. Незважаючи на те, що Каддафі мав мільярди, він не вимагав особливого ставлення до себе.
Люди часто дорікають мені: «Як ти міг товаришувати з цим негідником?» Але я вам скажу, що не варто судити людей, про яких ви знаєте тільки те, що пишуть папараці. Каддафі зовсім не такий. Я знаю його лише з хорошого боку. Сааді завжди чудово ставився до мене. Я ніколи не зустрічався з його батьком й братами, мабуть, вони протилежні до нього. Він один з кращих людей, яких я зустрічав в своєму житті. В Сааді не було ні краплі насильства. Він ніколи не вдавався до жорстокості та навіть з офіціантами та прибиральниками спілкувався на рівних. Сааді лагідний та щедрий. Можливо, занадто щедрий».
У цих словах Ботройда немає нічого дивного, адже Сааді був головним спонсором його медового місяця. «Каддафі запитав, які в нас з дружиною плани. Ми відповіли , що наразі нічого не придумали. Тоді Сааді сказав: «Не хвилюйся, давай я візьму все на себе. Нехай це буде мій весільний подарунок». Ми тиждень відривалися в Лос-Анджелесі, а потім на Гаваях. Каддафі забронював нам найдорожчі готелі. Це було дуже благородно з його боку». Сааді дбав не лише про Джея. Якось під час міжнародної паузи він організував партнерам по Перуджі відпустку в Монте-Карло. Лівієць орендував два верхніх поверхи готелю Ермітаж (там ніч коштує від 500 євро). Щедрий Сааді забронював кожному гравцю Грифонів окремий номер.
Каддафі почав шукати команду з серйозними амбіціями, однак ніхто не спішив давати контракт лівійській зірці. Зрештою Удінезе ризикнуло та підписало Сааді. За іронією долі, Зебр тоді тренував Космі. Наставник виділив своєму старому знайому лише 10 хвилин в нікому не потрібній, заключній грі сезону. Сааді в тому матчі встиг «відзначитись». Він записав на свій рахунок перший та останній удар в Серії А. Наступного року лівійця взяла під крило Сампдорія. Щоправда, Каддафі так і не удостоїли честі одягнути блакитну футболку. Сааді цим не надто переймався та чудово проводив час в Генуї, про що свідчить вражаючий готельний рахунок. За якийсь місяць Каддафі-молодший примудрився розтринькати 392 000 євро. Проте, покидаючи Геную, син диктатора «забув» розрахуватися. Натомість він залишив позашляховик. Керівництво готелю надіслало рахунок в посольство Лівії в Римі, яке раніше закривало борги Каддафі. Однак цього разу дипломати відмовились оплатити такий астрономічний рахунок. Через три роки з Сааді зрештою стягнули борг через суд.
Після цих трьох провалів в батька увірвався терпець. «Я думаю, що йому слід закінчити кар’єру та повернутися додому», – сказав диктатор у 2007 році. Сааді чудово знав, що з татом краще не сперечатися. Він повісив бутси на цвях та полетів до Лівії. Муаммар Каддафі зробив мрію сина реальністю, він же її вбив.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
