Фінансова революція: як змінювалися призові на ЧЄ і скільки зароблять команди на Євро-2020

Євро-2020 10 Червня, 11:41 84
Фінансова революція: як змінювалися призові на ЧЄ і скільки зароблять команди на Євро-2020
«Факти» розповідають про фінансову складову Чемпіонату Європи.

На Євро-1980 права на телетрансляцію чемпіонату коштували $2,2 млн. Через 40 років вартість телеправ збільшилася в сотні разів, і на Євро-2020 тільки призовий фонд для команд-учасниць становить €371 млн.

Збірна України вже заробила €9,25 млн, адже цей бонус отримають всі учасники фінальної стадії турніру. За перемогу на груповому етапі можна буде заробити €1,5 млн, за нічию €750 тис. За вихід в 1/8 фіналу УЄФА заплатить €2 млн, за чвертьфінал – €3,25 млн, за потрапляння в півфінал по €5 млн. Переможець турніру отримає додатковий бонус в €10 млн, а фіналіст як “втішний” приз €7 млн.

Ще 40 років тому розмови про такі цифри могли вважатися маренням божевільного. Історія проведення чемпіонатів Європи налічує понад шість десятиліть, але в минулі часи країни прагнули провести у себе цей турнір, виключно з огляду на з міркування престижу, а не комерційної вигоди.

Витрати на організацію чемпіонату, що охоплювали будівництво нових стадіонів і об’єктів інфраструктури, не мали шансів окупитися за час проведення турніру. Навіть потоки туристів і інвестицій в економіку країни не давали змоги розраховувати на серйозний комерційний успіх, на відміну від світових першостей, які стояли за престижністю на порядок вище, наочно демонструючи велику перевагу ФІФА над континентальним організаціями.

Для порівняння можна взяти ситуацію, що склалася на початку 1980-х. Тоді як на Чемпіонаті світу-1982 в Іспанії призовий фонд турніру становив близько $20 млн, Євро-1980 ледь вдалося продати телекомпаніям за $2,2 млн. Про матеріальне заохочення учасників турніру не було навіть мови. Вважалося, що куди цікавіше було спостерігати за битвою представників Старого і Нового світу, ніж за розбірками всередині Європи.

Збірна України

Ба більше, продати Євро-1980 вдалося тільки тому, що було змінено формат турніру: замість чотирьох збірних до фінальної частини допустили вісім команд. Через чотири роки УЄФА вдалося накинути мільйончик за рахунок введення півфінальних матчів, але все це не відповідало очікуванням, які Європейський футбольний союз покладав на чемпіонат континенту.

Лише наприкінці 1980-х, коли суми футбольних трансферів почали зростати, а футбол заразився тотальною комерціалізацією, в УЄФА зважилися на мозковий штурм. Мета була одна – зробити з європейського футболу товар, який можна було не просто продати, а й отримати від цього серйозні дивіденди.

Фінансове зростання

Крига скресла на чемпіонаті Європи-1992 у Швеції. Тому самому, який виграла збірна Данії, що в останній момент замінила Югославію, дискваліфіковану з політичних мотивів. Оскільки публіка – народ, ласий на сенсації, цей факт тільки сприяв підвищенню інтересу до турніру.

Саме в 1992 році вперше з моменту заснування континентальної першості (дебютний Кубок Європи було організовано в 1960 році) проведення чемпіонату принесло чистий прибуток – $3,7 млн. А телевізійники виклали за пул $27,5 млн. Якщо порівняти з Євро-1980, то це небо і земля. Залишилося тільки закріпити успіх.

Значною мірою цьому сприяв і той факт, що наступний турнір приймала Англія, адже саме британські телекомпанії становили левову частину футбольного медіаринку, з яким працювала УЄФА.

Сборная Нидерландов

Однак, щоб підігріти інтерес до турніру, потрібно було вигадати якусь «фішку», щоб заінтригувати і вболівальників, і потенційних комерційних партнерів. Саме з цією метою в 1996 році було введено правило Золотого голу (якщо гол забивався в додатковий час, матч автоматично закінчувався, – Ред.), а у фінальній частині зібралися вже не вісім, а 16 команд.

Успіх перевершив очікування. Самі англійці не дуже озолотилися, бо вони вклали в реконструкцію стадіонів і підготовку до турніру еквівалент $2 млрд. Але в Англії працювали не так на миттєвий успіх, як на перспективу. А от УЄФА зірвала куш – $71 млн чистого доходу.

Зазначимо, що європейська першість стала прибутковим продуктом із приходом в 1990 році на посаду президента УЄФА шведа Леннарта Юханссона, який до цього на батьківщині був президентом скромного футбольного клубу АІК зі Стокгольма. Він майстерно скористався економічним зростанням у Старому Світі.

Тепер функціонери європейського футболу отримували не тільки грошову вигоду, а й певні політичні важелі, адже ставало ясно: за належного підходу вже не тільки УЄФА, а й господар європейського чемпіонату може заробити непогані дивіденди. А це вже підвищувало статус організації і давало їй змогу диктувати свої умови.

Актори – теж люди

В УЄФА швидко зрозуміли, що для того, щоб продати спектакль, потрібно матеріально зацікавити акторів, які грають у ньому головні ролі. Щоб вони не просто грали, а викладалися на всі 100%. Саме тоді почали виникати осередки конфлікту інтересів, коли клуби стали висловлювати своє невдоволення – мовляв, відпускаючи футболістів до збірної, вони ризикують отримати їх назад травмованими. Не відпускати було не можна, але зайві конфлікти були не потрібні і УЄФА.

Сборная Англии - Деле Алли Хадмон-Одои, Денни Роуз

Тут вже самі футболісти змушені були думати, як і престиж країни відстояти, і в клуб повернутися живими і здоровими. І матеріальне заохочення виявилося доречним. На всіх учасників Євро-2000 було виділено призовий фонд в розмірі 120 млн швейцарських франків.

Однак Євро-2000 фінансових надій не виправдав – прибуток УЄФА від чемпіонату становив лише $54 млн, хоча телевізійники виклали цього разу $96,5 млн. Крок назад? Це з якого боку подивитися. Вперше проведення турніру було довірено провести одразу двом країнам – Бельгії та Голландії. Саме вони і стали першими країнами, які від організації європейського футбольного форуму залишилися в плюсі, заробивши на двох $17 млн.

Слід зазначити, що УЄФА планувала заробити на цьому чемпіонаті майже $300 млн, але позбулася очікуваного прибутку через непродуману систему розповсюдження квитків. Вийшло так, що на цій справі більше нагріли руки спекулянти, і це змусило чиновників задуматися над модернізацією процесу проведення турніру.

Робота над помилками була проведена, і телевізійні права на Євро-2004 в Португалії були продані за рекордну суму в €545 млн. Це дало змогу збільшити і призовий фонд – до €202 млн. Тепер уже кожна з 16 команд-учасниць лише за потрапляння до фінальної стадії отримувала €7,5 млн, за кожен виграний матч на груповій стадії по мільйону, за нічию – половину цієї суми. Далі шкала грошової винагороди за турнірні успіхи мала такий вигляд: участь у чвертьфіналі – 3 млн франків, в півфіналі – 4 млн, за друге місце – 6 млн. Переможець турніру міг розраховувати на 10 млн швейцарських франків.

Ці цифри можна вважати знущанням на тлі тих надзвичайних прибутків, які отримала УЄФА – €817 млн (сама Португалія заробила €400 млн. Не дивно, що відтоді проведення чемпіонату Європи ставало не просто питанням престижу, а й розглядалося багатьма державами як можливість для зростання економiки.

Євро-2008 Женева

Євро-2008, яке знову провели в двох країнах – Австрії і Швейцарії, не стало проривом для УЄФА в сенсі чистого прибутку. Організація, біля керма якої став Мішель Платіні, заробила божевільні гроші – €1,3 млрд, але і витратила значно більше, ніж у попередні роки – €618 млн.

Як було в Україні?

Призовий фонд Євро-2012, який проходив у Польщі та Україні, становив €196,5 млн, що на €12 млн більше, ніж на Євро-2008. €8 млн отримала кожна збірна, яка виступила на українських і польських стадіонах.

Евро-2012

За перемогу на груповій стадії давали мільйон євро, за нічию – півмільйона. Вихід до чвертьфіналу оцінили в €2 млн, в півфінал – €3 млн. Італія, що вийшла у фінал турніру, отримала втішний бонус €4,5 млн, а чемпіону – Іспанії дісталося ще €7,5 млн.

Призові Євро

  • Євро-2000 – €109 млн (120 млн швейцарських франків)
  • Євро-2004 – €202 млн
  • Євро-2008 – €184 млн
  • Євро-2012 – €196,5 млн
  • Євро-2016 – €301 млн
  • Євро-2020 – €371 млн

Максим Розенко