– Війна – це великий жах. І Російська Федерація має за це відповісти. Ніхто і ніколи їм цього не пробачить. Дуже боляче дивитися на те, як російське населення поводить себе. Їх так зомбували і запудрили мозок, що вони до кінця не розуміють, що відбувається в нашій країні. Дуже хочеться, щоб вони за це заплатили і їм також було некомфортно жити. Так, як нам зараз.
Я виріс і народився у Харкові. Я – харків’янин. А зараз моє рідне місто стирають з лиця землі. Хочеться плакати, коли бачиш, як його знищують. Надіюся, що люди, які це роблять, вмиратимуть найстрашнішою смертю. Так само, як їхнє керівництво. Бажаю їм цього щиро від всієї душі. Те, що вони роблять, – це за межею людяності. Зараз страждають всі, але Харків просто нещадно бомблять цілодобово. Ще раз повторюсь, просто хочеться, щоб ці люди відповіли за свої дії найстрашнішим для них способом.
Моя рідня в Харкові. Мама і бабуся ховалися у підвалах, де проводили більше часу, ніж на вулиці. Це боляче і жахливо. Батько залишився вдома. А маму, бабусю і похресницю брат недавно вивіз на Західну Україну. Там вони у відносній безпеці, хоча і туди вже прилітало. Зараз в нашій країні ніде немає повної безпеки, але там ще більш-менш можна знаходитися.
Якщо говорити про себе, то у мене багатодітна сім’я – чотири дитини. Зараз я перебуваю в Іспанії, куди вивіз свою родину. Допомагаю звідси нашій країні та армії, чим тільки можу. Молюся, щоб ми якнайшвидше перемогли, все це закінчилося, а на всю Україну чекали великі перспективи в Європі.
Хочу сказати, що гравці «Динамо» зі свого боку допомагають армії. Ми підтримуємо їх, як можемо. З нашого боку йде максимальна допомога, яку ми можемо надати.
– Алієв розповідав, що не спілкується з батьками в Росії, адже вони більше вірять телевізору, ніж йому. У вас там є родичі чи знайомі?
– Друзів чи колег у мене там немає, слава Богу. Я ні з ким звідти не говорив. Але читаю новини і в шоці від таких людей, як Тимощук. Він виступав за збірну України, а тепер так себе поводить. Повністю згоден з тими санкціями, які до нього застосували.
Наша країна має позбавлятися від таких людей – їх треба забути і стерти з нашої історії. Так як і зробили. Найбільше розчарує і засмучує те, що в людей на першому плані стоять якісь фінансові можливості. Вони собі там знаходяться у теплій ванні, їм там платять гроші. Це для них важливіше за честь, любов до своєї країни і відданість. Ось це погано і це шокує.
Знаю, що багато українських футболістів, які грали в Росії, розірвали контракти і поїхали звідти. Той же Денис Кулаков, Андрій Воронін, Ярослав Ракицький та інші. Видно, що люди переживають і по-справжньому люблять свою країну. А у своїх соцмережах розповідають про жахіття війни і закликають росіян її зупинити. Таким людям велика вдячність і повага.
– Як вважаєте, після такого Ракицькому та іншим гравцям дорога в збірну може бути відкрита?
– Для цього є тренерський штаб і УАФ. Якщо вони допоможуть нам на футбольному, то чому б і ні. Але це чисто моя особиста думка. Своїми вчинками вони показали, що справжні українці. Але вирішувати все будуть тренери і футбольне керівництво.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
