«Україна дала мені все, що я маю у житті»
– Як давно ви перебуваєте у Берліні?
– Я тут уже, мабуть, три тижні. Поки планую залишатися у Німеччині. Але потім бачу лише один розвиток ситуації – повернення додому в Україну, до Києва.
– Ви називаєте своєю домівкою не Нігерію, а саме Київ?
– Так, мій дім – Україна. Ця країна дала мені все, що я маю у житті.
– Чому вирішили піти на мітинг у Берліні?
– За покликом серця, це виключно моя ініціатива. Я бачив, як Україну підтримують в інших країнах. Тому вирішив, що треба долучитися до підтримки у Берліні і привернути увагу до українських проблем.
– На фото ви з українським прапором. Звідки він у вас?
– Взяв із собою з Києва. Це мій прапор. До речі, на самому мітингу були представники різних національностей, не лише українці. Це круто!
– У своєму пості в Instagram ви супроводили фото піснею «Все буде добре» у виконанні «Океану Ельзи».
– Я люблю українські пісні. І цю, зокрема. Не сумніваюся, що вона стане реальністю і в Україні справді все буде добре.
«Ще страшніше стало, коли ракета влучила у сусідній будинок»
– Коли ви покинули Київ?
– В умовах війни я провів тиждень. А потім вирішив, що варто їхати.
– Усе через обстріли?
– Вибухи я чув постійно. Мій район – Осокорки, саме там я мешкаю. Утім 24 лютого я поїхав до товариша, який живе на проспекті Лобановського. Усі пам'ятають той страшний обстріл житлового будинку в один із перших днів війни. Так от дім мого друга розташований поруч.
– Де ви перебували у момент влучання російської ракети у сусідній будинок?
– Ніч ми провели у підвалі, а о 6-й ранку вирішили сходити в душ і поснідати. Вночі сильно змерзли, майже не спали. Подумали, що зможемо заснути у квартирі. Раптом я почув дуже гучний звук. Вибух був просто шаленим. Ми з товаришем сильно запанікували. Ще страшніше стало, коли побачили, що ракета влучила у сусідній будинок. Просто жахіття!
– Останні кілька років ви виступали в аматорській команді Сокіл із села Михайлівка-Рубежівка. Цей населений пункт також постраждав від окупантів. Не знаєте, чи все гаразд із вашими партнерами?
– У месенджері в нас є командна група. Хлопці відписуються – зі всіма начебто все у порядку. Дякувати Богу, усі здорові. Також майже щоденно спілкуюся з головним тренером Сокола – з ним теж все гаразд.
– Буча, Ірпінь, Гостомель – у цих красивих місцях ви бували неодноразово. Зараз вони перетворилися на руїну.
– Це страшно. Я бачив кадри руйнувань. Компактні затишні міста, де щасливо жили сім'ї з маленькими дітьми. Тепер їхні домівки знищені, багато людей загинули. Дивлюся відео, читаю новини і часто не можу опанувати емоції. Просто не хочу дивитися новини, бо плачу через це. Путін робить страшні речі.
«Росіяни хочуть, щоб ми зупинилися у розвитку»
– Ви не є українцем, однак розумієте причини нападу російських військ на Україну?
– У мене одне пояснення – вороги бачать, що Україна прогресує, що вона успішна. Тут хороші та добрі люди. А росіяни не хочуть цього, для них вигідно, щоб ми зупинилися у розвитку і переживали невдачі.
– Протягом певного часу ви грали за Кубань. Чим запам'ятався період виступів у Краснодарі?
– До мене нормально ставилися партнери, проблем не виникало. Загалом усе було нормально. Просто одна людина, путін, робить погано не лише Україні, а й своїм громадянам.
– 17-літнім хлопцем ви приїхали у полтавську Ворсклу. Чому ось уже 20 років ви залишаєтеся тут?
– В Україні я почуваюся комфортно. Ми живемо тут, ніби сім'я. Звичайно, люди бувають різні, але я дуже щасливий в Україні. Якщо мені погано, то поруч є багато людей, які допоможуть і не залишать наодинці з проблемами. У нас тут справді сімейна атмосфера. Українці – дуже добрі та гостинні люди.
– А ще хоробрі. Гордість нашої країни – це наші воїни, які зупинили ворога.
– Раніше хтось міг подумати, що у нас слабка армія. Проте зараз вони на собі відчули усю силу українських військових. У мене немає слів. Просто хочу подякувати тим хлопцям, які захищають країну. Вони роблять дуже багато для усіх нас.
«Родичі у Нігерії шоковані і переживають за українців»
– Уже місяць ви перебуваєте за межами України. За чим найбільше сумуєте?
– Недарма кажуть, що людина цінує тільки тоді, коли втрачає. А до того – вона не знає, яким скарбом володіла. Зараз в іншій країні я пересвідчився, наскільки класно було в Україні у всіх аспектах. Треба перетерпіти, та я дуже сподіваюся, що повернуся додому.
– У Нігерії у вас залишилися родичі?
– Так, мама, сестра та друзі. Вони теж шоковані і переживають за українців. Я їм розповідаю про жахливий вчинок росії. Залишається тільки молитися, щоб в Україні запанував мир.
– Якось ви написали «Одного разу українець – назавжди українець». Це коротке резюме вашої історії взаємин з Україною?
– Звичайно, я є частиною цієї країни, там моя домівка, там мої друзі, там моя сім'я. Все буде добре, ми переможемо. Слава Україні!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
