Сабо: «Росія привласнила всі футбольні досягнення СРСР. Україна свою футбольну історію писала фактично з нуля»

Динамо Київ 9 Травня, 21:42 400
Сабо: «Росія привласнила всі футбольні досягнення СРСР. Україна свою футбольну історію писала фактично з нуля»
Екс-гравець та тренер «Динамо» Київ Йожеф Сабо вважає, що сприйняття українського футболу у світі значно змінилося після початку війни з росією:

- Йожефе Йожефовичу, київському «Динамо» виповнюється 95 років. Що для вас особисто означає команда, клуб «Динамо» Київ?

- Мої привітання клубу, команді, хлопцям із такою солідною датою. «Динамо» – один із найстаріших клубів в Україні, завжди у ньому виступали футболісти, які захищали кольори і збірної Радянського Союзу, і збірної незалежної країни. Сподіваюся, так буде і надалі, і «Динамо» буде на провідних ролях як в Україні, так і в Європі.

– «Динамо» є рекордсменом за кількістю чемпіонських титулів у Радянському Союзі – кияни 13 разів ставали найсильнішою командою країни. Але ж внесок «Динамо» в історію радянського футболу не обмежується лише чемпіонськими титулами…

- Звісно. Насамперед у наші часи кожна гра «Динамо» була святом для народу, на стадіон приходили сім'ями, з дітьми. На стадіоні тоді ще імені Хрущова, який вміщав, наскільки я пам'ятаю, більше 50 тисяч глядачів, ніколи не було вільного місця. А в 1961 році, коли ми вперше стали чемпіонами Союзу, люди палили газети прямо на трибунах, довго не розходилися додому, і настрій був такий, начебто ми стали чемпіонами світу. Звичайно, кожен футболіст «Динамо» був справжнім кумиром для киян.

- «Динамо» виховало трьох володарів «Золотого м'яча» – Олега Блохіна та Ігоря Бєланова у Радянському Союзі, Андрія Шевченка вже в Україні. Напевно, жоден клуб у світі не може похвалитися таким досягненням…

- Так, цим фактом «Динамо» і всі вболівальники команди можуть по праву пишатися. Крім того, дуже багато вихованців київського клубу виступали та продовжують виступати як в Україні, так і за кордоном, тим самим прославляючи свій рідний клуб.

– Ви присвятили «Динамо» десять років ігрової кар'єри. Які найяскравіші моменти за цей період спливають у пам'яті і сьогодні?

- Насправді багато спогадів. Звісно, відклалися у пам'яті переможні моменти – зокрема, наша команда, яка протягом кількох років поспіль, з 1966-го по 1968-й, ставала чемпіоном країни. Тоді у нас був дуже сильний підбір гравців, і ми були явно на голову сильнішими за всіх конкурентів.

- Тривалий час ніхто за кордоном не сприймав український футбол окремо від так званого «старшого брата» з огляду на те, що вся керівна верхівка знаходилася в Москві. Вам не прикро було слухати подібне, особливо враховуючи те, скількох зірок подарувала радянському футболу саме Україна?

- Москва завжди гнула свою лінію, вони завжди вважали себе, московські команди, головнішими за інших. За часів Союзу, щоб потрапити до національної збірної, киянин мав бути на дві голови кращим за москвича. Несправедливість була ще та… Слава Богу, наші інтереси відстоював Володимир Щербицький, який мав вагу в найвищому керівництві країни, і завдяки йому «Динамо» жило повноцінним життям.

- Як ви вважаєте, через більш ніж 30 років незалежності нашої країни та з огляду на всі трагічні події, які відбуваються зараз, український футбол уже ідентифікуватимуть у світі як самостійну одиницю?

- Я у цьому не сумніваюсь. Справді, після розпаду Союзу ніхто в Європі не сприймав «Динамо», «Шахтар» чи будь-який інший український клуб, та й на карті не завжди могли показати наші міста. Росія забрала всі досягнення Союзу собі, а Україна залишилася ні з чим, і свою футбольну історію мусила писати фактично з нуля.

- Після початку війни «Динамо» залишило межі країни та проводить благодійні матчі в Європі…

- Це добре для футболістів, оскільки вони мають можливість повноцінно тренуватися, займатися улюбленою справою, і при цьому приносити користь Україні та співвітчизникам, які страждають через військові дії. Також у тому числі завдяки «Динамо» вся Європа, весь світ дізнаються про те, що росія творить на нашій землі, які звірства відбуваються у Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших українських містах.

- Збірна України зі значним динамівським «десантом» стала чвертьфіналістом Євро-2020, зараз претендує на вихід до фінальної частини ЧС-2022. Враховуючи це, можна сподіватися, що й у єврокубках «Динамо» показуватиме високі результати та гратиме на рівних із топ-клубами Старого Світу?

- Усе залежатиме від того, наскільки затягнеться війна, і коли футбол зможе повноцінно повернутися до нашого життя. Зараз у нас у всіх спільна мета – потрапляння збірної України на чемпіонат світу. Підопічні Олександра Петракова мають важке завдання, адже у Шотландії дуже пристойна збірна, а в разі успіху «жовто-синіх» чекає ще одне випробування, не менш складне, в особі команди Уельсу. Ну а потім, сподіватимемося, розпочнеться новий сезон, і футболісти зможуть продовжувати прогресувати задля досягнення нових цілей, у тому числі у провідних клубних турнірах Європи.

- Що б ви побажали вболівальникам «Динамо» у рік 95-річного ювілею клубу, який припадає на непростий трагічний час для нашої країни?

- Насамперед, попри все, продовжувати підтримувати свій улюблений клуб. У цьому плані можна брати приклад із Заходу, де вболівальники шанобливо ставляться до футболістів, співають пісні на трибунах, навіть якщо їхні улюбленці безнадійно програють. Це футбол, і в ньому є частинка везіння, яке далеко не завжди на боці твоєї команди. Тому приходьте на стадіон, вболівайте за «Динамо», і футболісти обов'язково будуть радувати вас перемогами на футбольних полях.